Загальнобібліотечні заходи   >   Бібліотека
<<< Повернутись
Переглядів: 164

27.08.2020

 Муза Михайла Врубеля:
оперна співачка Надія Забіла


Врубель і Забіла   Спочатку корисним буде знайомство з генеалогічним деревом родини Забіл. Забіли, або, як їх називали, Забєли, ведуть своє У роліпоходження від древнього роду, відомого в історії України та Чернігівщини з початку ХVІ століття. У ХІХ сторіччі прізвище Забіла (Забєла) набуває широкої популярності у художніх колах. Початок розголосові поклав Віктор Миколайович Забіла – український поет, двоюрідний брат Ганни Петрівни Забіли. Її батько, Петро Іванович Забіла, відомий нам з портрета пензля Миколи Ге: немолода вже людина з добрими, втомленими рисами обличчя. Його старший син Іван Петрович Забіла, коли був гімназистом, непогано малював. Однак став державним службовцем. Шлях у професійне мистецтво виявився для Івана Забіли неможливим, але все своє життя цікавився живописом, музикою. Своїх дочок, Катерину і Надію, він виховав всебічно розвинутими. Молодший син Петра Івановича Забіли, Пармен Петрович, став відомим скульптором. Саме Пармен Петрович Забіла познайомив свою сестру Ганну Петрівну із Миколою Ге, з яким навчався спочатку у Київській гімназії, а згодом – у Петербурзькій Академії мистецтв.
  З 1876 року знаний художник Микола Миколайович Ге з дружиною Ганною Петрівною і дітьми постійно живе на хуторі Плиски, що в Борзнянському повіті, який перетворився на центр мистецького і літературного життя. У Плисках часто перебувала родина Івана Петровича Забіли, його дочки Катерина і Надія. Старша, Катерина, закінчила Київське музичне училище. Людина мисляча і обдарована, вона стала духовним спільником художника Ге. Він був по-справжньому щасливий, коли Катерина Іванівна Забіла стала дружиною його сина Петра. Вона зображена на програмній картині Миколи Миколайовича "Милосердя". Катерина Іванівна Забіла-Ге вела щоденник, листувалася з Врубелями. Пізніше це дало їй змогу написати спогади "Последние годы жизни Врубеля".  
  Врубелі – це художник Михайло Олександрович Врубель та його дружина Надія Іванівна Забіла, рідна сестра Катерини Іванівни. Надія Забіла володіла високою колоратурною технікою, чудовим природним слухом. Вона була короткозорою і фактично не бачила диригента, але її голос повністю зливався з оркестром. Так було під час навчання у Петербурзькій консерваторії, яку закінчила у 1891 році, так було все життя. Надія Іванівна Забіла працювала у театрах Києва, Тифліса, Петербурга, Харкова у 1893–1896 роках. Вона співала в операх Гуно, Вагнера, Бізе, Чайковського, Рубінштейна, Верді, Направника, Римського-Корсакова. У пресі – лише схвальні відгуки про її творчість.
Надія Забіла  28 липня 1896 року під час гастролей у Женеві Надія Іванівна Забіла, солістка Російської Приватної опери Сави Мамонтова, і художник цього театру Михайло Олександрович Врубель відсвяткували своє весілля. Весільною подорожжю для них стали гастролі у Харкові. Олександр Михайлович Врубель, батько нареченого, радів за сина. Адже Надію Іванівну він вважав за співачку, що виховує смак публіки, яка від неї у захваті.
  Цього ж року, після прем'єри опери "Гензель і Гретель" Надія Іванівна привезла чоловіка у будинок Миколи Ге, де тоді жила. Щоліта з 1896 по 1902 рр. вони гостювали на хуторі Плиски. Врубель полюбляв їздити до Ніжина за свіжою рибою і морозивом, яке вважав найкращим у світі.
  Отже, перенесемося в уяві у літо 1898 року. Надія Іванівна та Михайло Олександрович – у Плисках. Вона захоплена музикою Римського-Корсакова – співає улюблену "Німфу", розучує партії Оксани, Купави, ще і ще раз повертається до "Садко". У ці дні, наповнені музикою, художник робить ескіз до віршів Пушкіна про віщого Олега, працює над грандіозним "Богатирем" і портретом Надії Іванівни. Або літо 1900 року. На запрошення Врубелів у Плиски приїхав молодий композитор і диригент з Києва Борис Карлович Яновський. Передбачалося вивчення партії Царівни-Лебеді. Пізніше маестро згадував, що вечорами, коли Надія Іванівна стомлена, відривалась нарешті від фортепіано, Михайло Олександрович Врубель уголос читав казку Пушкіна про царя Салтана і робив це прекрасно. Удвох з Яновським Забіла вивчила всі хорові партії. Про все це Надія Іванівна писала у щирому листі до композитора Миколи Андрійовича Римського-Корсакова у серпні 1900 року.Царівна
  А у 1901 році співачка народила хлопчика. Дали йому ім'я Сава. То була гарненька, білява, блакитноока дитинка, але із заячою губою. Михайло Олександрович спочатку впав в депресію, а потім почав малювати сина, і це його заспокоїло. Сава раптово помер від застуди, не доживши до двох років. Його батько тяжко захворів. З 1904 до 1910 року він лікується у психіатричних клініках Петербурга і Москви. Коли художнику стало краще, він написав портрет Надії Забіли "На фоні берізок". Проте поступово хвороба набирала обертів. Михайло Врубель перестав їсти, бо так йому говорять численні голоси, у листах звертається до дружини на "ви". Вона ж намагається підбадьорити його. Розповідає про репетиції опер "Снігуронька", "Царська наречена", описує смачні страви, якими її пригощали друзі, аби збудити його апетит. Пізніше Михайло Врубель втратив зір. Але, на щастя, перед цим йому дозволили переїхати із клініки до дружини Надії Забіли. Тут художник працював над її портретом "Після концерту" і костюмами для оперних вистав "Іоланта" та "Снігуронька".
  14 квітня 1910 року Михайло Олександрович Врубель помер. Після його смерті Надія Іванівна влаштувала кілька концертів задля вшанування пам'яті коханого чоловіка. Чудово співала у Ростові, Москві, Катеринодарі. Мала вигляд привабливої жінки. Важко було повірити, що співачка хвора на туберкульоз.
  Готувалася до подорожі у Лондон. Там передбачався її сольний концерт. 14 квітня 1913 року, у річницю смерті чоловіка, Надія Іванівна побувала на кладовищі. Полив дощ, потім – сніг. Трошки застудилася, але швидко одужала. Проте хвороба взяла своє: співачка померла опівночі липневого дня 1913 року після півгодинного нападу. Хоча вдень вдало виступила перед публікою – співала романси Римського-Корсакова. Надії Іванівні Забілі-Врубель було сорок п'ять років.
  Усі три роки без Врубеля вона витратила на популяризацію його творчості засобами музики. Лише завдяки Надії Іванівні сучасники поступово відчули своєрідну чарівність врубелівського стилю. Це справжній подвиг.

<<< Повернутись

© НВП "Армпроект", 2002-2020