Загальнобібліотечні заходи   >   Бібліотека
<<< Повернутись
Переглядів: 212

17.07.2020

  У серії "З історії музичної культури Чернігівщини" бібліотекар відділу краєзнавства Людмила Студьонова представляє дивовижну історію (не)відомої оперної примадонни з Чернігова Ксенії Бельмас.


МОЄ МИСТЕЦТВО СПІВУ НАРОДИЛОСЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ЧЕРНІГОВІ


  Революція 1917 року, яка охопила всю Російську імперію, принесла багато горя всім народам багатонаціональної країни. Докотилася ця подія й до України, до стародавнього Чернігова. На той час у місті проживала дворянська сім'я Бельмас із французьким корінням по батьківській гілці. Олександр Бельмас і його дружина загинули під час революційних подій. Їхня донька Ксенія, народжена в Чернігові 23 січня 1890 року, вижила. З раннього дитинства вона співала. Пізніше Ксенія Олександрівна згадувала: "Коли мені виповнилося лише п'ять років, я вже "концертувала". Ходила від будинку до будинку, де спочатку мене пригощали чаєм і тістечками, а потім запрошували до іншої кімнати: усі сиділи, а я стояла посередині і співала пісні, яких навчила мене мати". Шестирічною дівчинкою вона співала у церковному хорі у рідному Чернігові. Брала участь у місцевих концертах.
  1910 року Ксенія закінчила Київську консерваторію. Стажувалася у Великому театрі у Москві. Потім усе пішло шкереберть. Перший чоловік співачки, чернігівський дворянин, заможний поміщик Бобровников, помер від поранення. Його помістя конфіскували більшовики. Ксенія Олександрівна Бельмас-Бобровникова виїхала до Одеси.
  Співала в Одеській опері. 1921 року вирішила разом з подругами перейти радянсько-польський кордон. Згодом перебралася до Німеччини. Потім – до Італії, де навчалася співів. І нарешті – Париж. Доктор історичних наук Ірина Філатова у статті про Ксенію Бельмас писала: "Зі змінною білизною у валізі, з дрібними грошима в одній кишені та рекомендаційним листом в іншій вона вирушила підкорювати культурну столицю світу. І Париж пав". А було ось що: дебют в "Аїді" Джузеппе Верді у Гранд-Опера без жодної репетиції, виступи в легендарному Великому палаці на Паризькій виставці 1926 року в супроводі найкращих оркестрів світу – шалений успіх і визнання. Ксенія Олександрівна починає гастрольне турне Німеччиною, Польщею, Скандинавією, Австралією, Монте-Карло.
  Повернувшись до Парижа, Ксенія Бельмас сподівалася отримати французьке громадянство, однак сподівання виявилися марними, бо співачка не жила постійно у Франції. 1934 року Ксенію Олександрівну запросили на гастролі до Південної Африки. І там – шалений успіх. Біографи вважають, що африканський період у Бельмас найзагадковіший. Хоча сама співачка дала точну відповідь: "Знайшла тут абсолютний спокій та задоволення". У місті Дурбан, головному морському порту ПАР, вона відкрила власну вокальну школу, стала тут педагогом і одночасно сама продовжувала виступати. Під час Другої світової війни дала багато концертів. На зібрані кошти закуповувалися медикаменти для передачі в СРСР. Друг співачки Карл фон Лілієнштейн згадував: "Незважаючи ні на що, у неї залишилося бажання допомогти своїй Батьківщині в боротьбі не на життя, а на смерть проти нацизму, і під час війни вона стала активною учасницею добродійних концертів".
  Пережила Ксенія Олександрівна Бельмас і драму в особистому житті. Її другий чоловік, піаніст і диригент Олександр Кічин, пішов від неї заради багатої південноафриканки, прихопивши з собою всі заощадження. Зрештою спився. Але поруч із Ксенією залишався відданий друг – естонський морський інженер Карл фон Лілієнштейн. Коли Ксенія Олександрівна захворіла на рак, Карл опікувався нею як рідною. Хворіла жінка тривалий час. Хвороба украй підірвала бюджети обох. Медичної страховки у Ксенії Бельмас не було. Вона роздавала речі, посуд, меблі в обмін на продукти. Відчуваючи кінець свого життя, Ксенія Олександрівна просила Карла піддати її тіло кремації, а прах поховати в Чернігові. Ксенія Олександрівна Бельмас померла 2 лютого 1981 року в Дурбані.
  Автори статей про Ксенію Бельмас розповідають, що упродовж шістнадцяти років після смерті співачки її вірний лицар тримав урну з прахом коханої жінки вдома. Так довго він чекав нагоди. Нарешті дочекався, коли з'явилася можливість передати урну прибулій із колишнього Радянського Союзу Ірині Філатовій, яку ми вже цитували вище. "Урна з прахом простояла у мене в дурбанській квартирі декілька місяців, – згадувала вона, – коли я зважилася, нарешті, подзвонити до українського посольства у Преторії [столиця ПАР]. Нічого хорошого не чекала: у посольських власних турбот повнісінько, навіщо їм ще якісь ускладнення з прахом. Радник посольства, Олександр Глібович Цвєтков, якому мене представили, виявився чудовою людиною. Історією Пані [так називали Ксенію Бельмас] зацікавився відразу і живо. Не лише через природну чуйність, але й тому, що у своєму додипломатичному житті був істориком. У листопаді 98-го року, коли Цвєтков приїхав у справах до Дурбану, ми зустрілися, поговорили, і я передала йому урну".
  Поки вирішувалися бюрократичні питання, настав 2000 рік. Аж саме цього року Ксенія Олександрівна Бельмас знайшла спочинок в українській землі. Воля покійної чомусь не була врахована. Її поховали у Києві на Байковому кладовищі, а не в рідному Чернігові. На могильній стелі викарбовано: "Співочому голосу України – Ксенії Бельмас. 1890–1981. Чернігів – Дурбан".
  Вона так і не стала своєю в чужій країні. Професіонали заздрили її минулому успіху і боялися її таланту. Свого часу Ксенія Бельмас була рекордсменкою звукозапису серед оперних вокалістів. Наприклад, разове замовлення у Німеччині становило понад 80 арій та пісень. І сьогодні її колекційні платівки продаються у Європі. Їх можна замовити через Інтернет.
  В Україні видані музичні словники, в яких можна знайти дані про Ксенію Олександрівну Бельмас, але або неточні, або суперечливі. Тому, на наш погляд, необхідне повне історико-біографічне видання, присвячене цій видатній співачці, бо вона гідна цього. Ксенія Бельмас завжди наголошувала: "Моє мистецтво співу народилося в українському Чернігові".

result_23545_1570004979_58e6774bf9e9dbd0 result_1570005616_23565_08bf9629eeb4b37d
result_hqdefault result_cover74

<<< Повернутись

© НВП "Армпроект", 2002-2020