|
Микола Руденко: "Душа моя пройшла шляхами перевтілень"
 Микола Данилович Руденко – письменник, поет, філософ, економіст, громадський і політичний діяч, колишній дисидент, політичний в'язень радянських тюрем і концтаборів, Герой України. Шлях, що його пройшов Микола Данилович, – від переконаного комуніста, парторга Спілки письменників України до мислителя, який насмілився кинути виклик економічним постулатам учення Карла Маркса, правозахисника, політв'язня – вражає будь-яку людину. Його вчинки – неспростовний доказ того, на що спроможна внутрішньо вільна людина.
Народився Микола Руденко 19 грудня 1920 року на Луганщині. Писати вірші почав іще в дитинстві. У партію вступив одразу після закінчення школи – на шахті, де колись працював його батько. 1939 року став студентом філологічного факультету Київського університету. Провчився два місяці і був призваний до війська (приховав, що не бачить на ліве око). У перших же боях під Ленінградом його тяжко поранили, лікарі не сподівалися що Микола Данилович зможе ходити. Ходити він зміг, навіть був призначений політруком прифронтового госпіталю. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни I ступеня, багатьма медалями. 1947 року Микола Руденко видав першу книжку віршів "З походу", того ж року став членом Спілки письменників України, був призначений редактором журналу "Дніпро", обіймав різні посади в партійних органах. Вийшло декілька збірок поезій. Непересічний талант і абсолютна бездоганність біографії (вихідець із пролетарської родини, фронтовик) забезпечили Миколі Руденку помітне місце в ієрархії письменників. Прийшов матеріальний достаток, а разом із ним – пристойна квартира в Києві, дача в Кончі-Озерній, машина. Партійні чиновники, звичайно, чекали, що Микола Данилович буде виконувати всі вказівки партії. Але справа в тому, що Микола Руденко був чесною та принциповою людиною. Перший грім над його головою пролунав 1947 року, коли під час сталінської кампанії проти "космополітів" він відмовився дати негативні характеристики єврейським письменникам, яких вимагали виключити зі Спілки письменників України. Миколу Даниловича позбавили всіх посад, але це не дуже збентежило письменника, певною мірою навіть пішло йому на користь. Микола Руденко самотужки надолужував брак університетської освіти, читав спеціальну літературу, їздив Україною. В результаті з'явилися два романи – "Вітер в обличчя" (1955) і "Остання шабля"(1959). Книги писалися тоді, коли в нашій літературі жорстко панував метод так званого "соціалістичного реалізму", тобто література мусила бути хвалебною ілюстрацією політики КПРС, видавати бажане за дійсне. Але письменникові це не заважало. Він вірив, що така література повинна бути, що вимоги партії до неї справедливі. "Довго я залишався дуже партійним, – говорив пізніше Микола Руденко в одному з інтерв'ю. – Довго я залишався з глибокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна".
Великим потрясінням для письменника стали ХХ з'їзд КПРС і розвінчання "культу особи Сталіна". Прийшла думка, що справа не в самому Сталіні, якщо параноїк і садист міг стільки років очолювати партію і державу. Значить, учення, яке лягло в основу держави, в чомусь неправильне. Штудіювання "Капіталу" переконало Миколу Руденка в тому, що вчення Карла Маркса помилкове в самій своїй основі – у розумінні теорії доданої вартості. Вона створюється не експлуатацією робітника, а сонячною енергією (фотосинтезом), поєднаною з працею селянина та його худоби на землі. З цього часу починається новий етап у житті і творчості письменника. Микола Данилович вивчає твори Адама Сміта, Франсуа Кене, Піфагора. Великий вплив на зміну світогляду письменника мали праці видатного українського вченого Сергія Подолинського, зокрема "Людська праця і її роль у розподілі енергії", в якій неспростовно доводиться, що додана вартість а отже, і енергія суспільного прогресу, створюється не людськими м'язами, а енергією Сонця. Микола Руденко, а з ним і герої його романів, був знайомий з економічною таблицею французького фізіократа Франсуа Кене. Кене поділяв суспільство не за засобами виробництва, як Маркс, а за характером виробництва. Таких класів він налічував три: селянство – продуктивний клас; робітники з капіталістами – безплідний клас; клас нематеріального виробництва – король, його міністри, військо, люди творчих професій. А суспільний продукт він ділив на п'ять частин і розподіляв його між класами таким чином: селянам – три частини, решті – по одній. І це було справедливо, Адже селянин одну частину віддає землі, щоб вона не втрачала родючості, другу – худобі, а одна залишається йому, як і іншим класам. Микола Данилович розповідав: він подумав, що п'ять одиниць Кене – це ті ж п'ять хлібин Христових, якими той нагодував п'ять тисяч люду, і ще багато залишилось. Отже, відкриття Кене – це космічний закон, якого не можна порушувати. Інакше – катастрофа! І з цього часу до кінця свого життя у всіх творах – фантастичних романах, філософських, економічних працях – письменник відстоює саме таку позицію: розвиток суспільства залежить від енергії Сонця. Свідомий і переконаний комуніст Микола Руденко навіть писав листи до ЦК КПРС, у яких вказував на помилки основоположників марксизму-ленінізму, писав, що в майбутньому така економічна політика може призвести до краху. Реакція була передбачувана. Спочатку йому пропонували покаятись, але.
Так просто все: напишеш каяття –
І роздобудеш право на життя.
Лише десяток слів, чи, може, фраз –
І все вчорашнє вернеться нараз.
І вже тебе нема,
А є пітьма,
Є у людину схована тюрма.
60-ті роки для Миколи Руденка були, мабуть, найважчими. Треба було зробити вибір між правдою і славою, матеріальним достатком. Він вибрав правду, розуміючи всі наслідки свого вибору. І тому сьогодні ми говоримо про нього як людину, що стала совістю нації. У 70-ті роки Микола Руденко активно долучаєтьсяся до захисту прав людини, в тому числі національних, підтримує стосунки з московськими дисидентами, стає членом Радянського відділення "Міжнародної амністії", першим головою Української Гельсінської Групи. Його спочатку виключили з КПРС – за критику марксизму і правозахисну діяльність, а потім – зі Спілки письменників України, хотіли запроторити до психіатричної лікарні. А 1977 року вдруге заарештували й засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання до Сибіру. Твори Миколи Руденка були визнані за "наклеп на радянську владу" й вилучені з продажу та бібліотек СРСР. Радянська влада добре вміла поєднувати непоєднуване. Тому в одному таборі, практично в одному бараці, разом із кримінальними злочинцями перебували колишні поліцаї, українські бандерівці, "лісові брати" з Прибалтики і фронтовик-орденоносець, політрук Микола Руденко.
Пліч-о-пліч сплю з колишнім поліцаєм,
Що наше військо зрадив у бою.
Частенько він мене частує чаєм –
І дивно: я не відмовляюсь –
П'ю.
У таборах Микола Руденко продовжує писати. Різними шляхами вірші потрапляють до рук дружини – Раїси Опанасівни, яка їх розшифровує та поширює. У табірних творах Миколи Руденка нема ні квиління, ні страху перед жахливою дійсністю. У них – усе та ж незламна сила духу, жага пізнання світу і себе.
Мій спокій беріг би червоний квиток,
До мене б горнулися діти й онуки.
І мав би на старість почесний куток –
Не табірні нари, не карцерні муки.
Та все ж, коли час мій земний промине,
Ви, друзі, підносячи келих недільний,
Ніколи не смійте жаліти мене –
Бо, може, лиш я був по-справжньому вільний.
1987 року під тиском громадськості Миколу Руденка звільнили. Оскільки після арешту дружини у них відібрали київське помешкання, повертатися було нікуди, й вони удвох просиділи у засланні ще півроку після звільнення, потім емігрували до Німеччини, пізніше – до США.
Лише у вересні 1990 року Микола Данилович і Раїса Опанасівна повертаються в Україну. Виходять його романи "Орлова балка", "Ковчег Всесвіту", "В череві дракона", "Син Сонця – Фаетон", книга нарисів з фізичної економії "Енергія прогресу", "Гносис і сучасність (Архітектура Всесвіту)", науково-художній роман "Сила Моносу", збірки віршів. Микола Руденко – мабуть, єдиний письменник, який у романах (а це художня література!) наводить фізичні формули. При цьому фізики не можуть їх заперечити. Вони або визнають ці формули, як тепер кажуть, коректними, або просто відмахуються від них, не бажаючи розбиратися. Микола Данилович намагається донести, що все суще складається з сонячного світла, що є жива й мертва матерія і що живе може походити лише від живого, а значить, є Той, хто все створив. Отже, можна сказати, що Микола Руденко, мабуть, першим у світі відкрив і науково обґрунтував будову Всесвіту, в якій є місце для Бога.
Загальновідомо, що будь-яке наукове відкриття проходить три етапи: перший – "Цього не може бути!"; другий – "А чом би й ні?"; третій – "Та хто ж цього не знає". У відкриттях Миколи Руденка ми, схоже, лише починаємо рухатися від першого етапу до другого.
Помер письменник 1 квітня 2004 року.
Постать Миколи Руденка – видатного українця, мислителя – одна з найпомітніших у нашій історії другої половини ХХ століття. Його різноманітна й велика спадщина ще не осмислена і належно не поцінована. Це – справа майбутнього.
Відео можна переглянути за посиланням.
Список літератури:
1. 84(4УКР)
Р 83
Власенко І. Книга життя і життя як книга / Іван Власенко // Руденко М. Д. У череві дракона: романи. – К.: Дніпро, 2007. – С. 5–22.
2. 83.3(4УКР)/8У
Ж 87
Жулинський М. Микола Руденко (1920–2004). Засіяв зорями чесні душі / Микола Жулинський // Жулинський М. Г. Українська література: творці і твори учням, абітурієнтам, студентам. – К.: Либідь, 2011. – С. 817–831.
3. 84(4УКР)
Р 83
Руденко М. Д. Вибране: вірші та поеми (1936–2002) – К.: Дніпро, 2004. – 800 с.
4. 84(4УКР)
Р 83
Руденко М. Д. Орлова балка: роман. – К.: Молодь, 2002. – 351 с.
Використані матеріали:
1. Руденко Микола та друзі. Філософія, фізика та метафізика, поезії.
2. Вікіпедія. Руденко Микола Данилович.
Підготувала Віра Губко,
бібліотекар відділу абонемента
|
