|
ПАВЛО ПОЛУБОТОК – ВОЛОДАР ГЕТЬМАНСЬКОЇ БУЛАВИ
(бл. 1660–1724)
(до 360-ї річниці від дня народження)
 Понад 300 років віддаляють нас від часу правління Павла Полуботка, наказного гетьмана українського козацтва, а міфи та легенди навколо його постаті та схованих ним скарбів не перестають хвилювати і сьогодні.
Походив майбутній гетьман із заможного козацько-старшинського роду з Чернігівщини. Його батько Леонтій в гетьманському уряді Івана Самойловича дослужився до посади генерального осавула.
Народився Павло Полуботок близько 1660 року. Отримав гарну домашню освіту, потім навчався у Києво-Могилянській академії. Одруження на небозі тодішнього гетьмана Єфимії Самойловичевій сприяло стрімкій кар'єрі. Полуботок швидко став значним військовим товаришем. Це звання надавали відставним козацьким старшинам та найближчому старшинському резерву. Поступово Полуботки почнуть скуповувати землі на території Чернігівського та Переяславського полків. Тут вони успішно розвиватимуть різні промисли, споруджуючи гути, рудні, поташні буди, вироблятимуть скло. Підприємницька активність стане настільки потужною, що переяславські козаки скаржитимуться гетьманові Івану Мазепі, що для збільшення виробництва поташу Полуботок готовий пустити на переробку навіть кістки покійних.
Попри непрості стосунки родини Полуботків із новообраним гетьманом Іваном Мазепою, 1705-го той призначив Павла Полуботка Чернігівським полковником. У Північній війні він не підтримав виступ Івана Мазепи. У листопаді 1708-го, на Глухівській елекційній раді, сподівався отримати гетьманську булаву. Переважна більшість присутніх там козаків воліли бачити гетьманом саме Полуботка. Але вирішальне слово залишалося за Петром І, який затвердив гетьманом Івана Скоропадського. Цар не довіряв Полуботкові, бо "…він дуже хитрий, може Мазепі дорівнятися…". Натомість Полуботок отримав декілька сіл, які належали племіннику Мазепи – Іванові Обидовському, а згодом Любеч з озерами та інші маєтності Івана Мазепи й генерального писаря Пилипа Орлика.
Скоро Павло Полуботок став одним із найзаможніших магнатів Гетьманщини та Слобідської України. Йому належало понад 3 тисячі селянських дворів, а "двори з хоромами" розкидані по всьому Лівобережжю.
Полуботок мав чималу бібліотеку, колекціонував картини, ікони, зброю та речі декоративно-ужиткового мистецтва. Жертвував церкві. Особливою прихильністю користувався Вознесенський храм у Чернігові, який розташовувався неподалік садиби полковника. Чернігівський полковник цікавився історією, сам уклав "Хроничку" (історичні нотатки, що охоплювали період з 1452 по 1715 рік). Ці нотатки зберіг та доопрацював його зять Яків Маркович.
1722-го Павло Полуботок став наказним гетьманом, та його повноваження були обмежені Малоросійською колегією. Він намагався реформувати устрій Гетьманату, розпочавши із судочинства. Запровадив занедбаний колегіальний розгляд судових справ та винесення вироку. Добивався від російської влади нових гетьманських виборів. Після смерті Івана Скоропадського Сенат розробив низку заходів, спрямованих на забезпечення в Україні російських інтересів через Малоросійську колегію. Полуботок з метою збереження української автономії вступив у протистояння із президентом колегії Степаном Вельяміновим. Це призвело до ув'язнення Полуботка та його прихильників.
У петербурзьких помешканнях старшини провели обшуки. 26 листопада 1723-го на основі вилучених документів Сенат висунув Полуботкові звинувачення. Протягом року тривали допити. 1724-го справу передали на розгляд Вищого суду. До судового процесу не дійшло, бо Полуботок помер. Через місяць помер імператор Петро І.
Історик Микола Костомаров стверджував, що у другій половині XIX століття портрет Павла Полуботка висів у багатьох селянських оселях Лівобережжя. А поширення набула промова, нібито виголошена гетьманом перед Петром І: "Знаю, що мене, за московським звичаєм, чекають кайдани…а мені все одно: я промовляю від імені своєї Вітчини і добровільно віддаю перевагу лютій смерті перед жахливим видовищем доконечного розорення мого рідного краю".
Однією з найпоширеніших легенд козацької України залишається легенда про так зване "золото Полуботка". Гетьман, готуючи візит до Петербурга у 1722 році, розумів про можливість подорожі "в один бік" і, побоюючись, що козацька скарбниця може потрапити до рук росіян, вирішив перестрахуватись. Він відправив своїх синів з 200-ма тисячами золотих рублів, які ті повинні були таємно вивезти до Англії. Легенда оповідає, як сини Полуботка під виглядом купців у супроводі охорони з довірених козаків провезли золото у бочках (замасковане під купецькі товари) через територію Росії до Архангельська, завантажили його на англійські кораблі і доправили до Лондона. Золото вони поклали на рахунок банку "Ост-Індійської компанії" під значні відсотки з умовою, що повернути його можуть лише пред'явителю, який має бути нащадком славетного козака. Гетьман заповідав свої скарби, розподіливши їх так: 80% має отримати незалежна Україна, а 20% його нащадки. Нині сума вкладу, яку можна отримати, коливається в межах 17 мільярдів фунтів стерлінгів. За різних часів, розпочинаючи від самого Петра І, були спроби повернути втрачений вклад, однак службовці банку і донині ігнорують усі запити, посилаючись на таємницю вкладу та відсутність у претендентів необхідних переконливих паперів, які підтвердили б права на скарб.
Більш детально про історичні події того часу, життя українського козацтва та власне про постать Павла Полуботка можна дізнатись з книг, представлених на віртуальній виставці "Павло Полуботок – володар гетьманської булави (бл. 1660–1724)", яку підготували працівники відділу із гуманітарних наук Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка до 360-ї річниці від дня народження політичного та військового діяча.
|
