|
Олександр Ірванець – несподіваний, іронічний, ліричний
 "Я – український письменник і більше ніде не міг би реалізуватися. Я не хочу, щоб мною правили дурні, і намагаюся з цим у міру своїх скромних сил боротися. А боротись я можу тільки сміхом, висміюванням, обсміюванням". Так пише про себе Олександр Ірванець – поет, драматург, прозаїк, есеїст, сценарист. Він народився 24 січня 1961 року у Львові. 1966 року родина переїхала до Рівного. Після 8-го класу Олександр навчався в Дубенському педагогічному училищі, яке закінчив 1980-го, декілька років учителював, служив у війську, потім був Літературний інститут імені Горького в Москві (випуск 1989 року). Твори Олександра Ірванця перекладені англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською мовами. Сам Олександр також перекладає (переповідає, як він каже) з білоруської, польської, російської, французької та чеської мов.
Починав Олександр Ірванець як поет. "…Я пам'ятаю той чудовий весняний день, коли мені в голову стрелив мій перший нормальний вірш. І я тоді подумав, що непогано було б стати письменником, кльово було б… Я студент педучилища, мені 17 років, і в моїй душі народилися 12 рядків серйозного тексту. Я сам це розумів… Мені справді було по приколу творити текст, і в технічному плані воно було так, сказати б, навіть оковирно. І я… записав цей вірш – і десь серед літа його надрукували в районній газеті!".
Перша збірка Олександра Ірванця "Вогнище на дощі" побачила світ 1986 року. З того часу вийшло ще більше двадцяти його поетичних збірок, романів, а також збірки оповідань, есе. Вірші Олександра Ірванця іноді називають "поетичною фотографією нашого часу", вони щирі за виявом почуттів, прямотою. Але за зовнішньою простотою в цих віршах прихований підтекст, осягнути який можна лише за умови уважного прочитання поезії. Твори Олександра Ірванця продиктовані як емоціями, так і тверезим поглядом на дійсність. Поєднання може здатися неймовірним, але це так. "Про громадський обов'язок треба говорити, певно, в останню чергу, – зауважив поет в одному з інтерв'ю. – У письменника є це відчуття, що якщо не напишеш ти – цього не напише ніхто". Поетичний світ Олександра Ірванця, його життєва і творча філософія надзвичайно цікаві й наповнені тим неординарним змістом, що не лише інтригує, але і збагачує, збуджує уяву, спонукає до небанальних роздумів. Крім усього іншого – це спроба зруйнувати шаблони, стереотипи, подивитися на подію, проблему з іншого боку. Наприклад, "Вірш до рідної мови". Про українську мову написано багато поетичних творів. Про те, яка вона чудова, калинова, солов'їна, що її треба берегти. Але Олександр Ірванець відомий своїми іронічними, саркастичними й навіть скандальними творами, тому і про любов до рідної мови пише також своєрідно. Досить неоднозначні епітети, що стосуються мови: звучить калиново-дубово, матірна; слово – оксамитове і байкове, дідове і батькове. У них відчувається легка іронія, але це стосується не самої мови, а тих "патріотів", не-зовсім-патріотів і зовсім-не-патріотів, які просто поміняли прапорці й тепер пишуть про свою любов до України та її мови з тим самим завзяттям, з яким вони раніше писали про любов до партії і її вождів, – як, наприклад, герой оповідання "Загальний аналіз". У поезії "Любіть!. " – пародії на вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну" – автор перераховує американські штати із закликом любити саме їх. Сам вірш став назвою однієї з поетичних збірок і довгий час був "хітом" у багатьох студентів-журналістів. Обидва твори викликали у деяких читачів обурення: "Як він посмів зневажати найсвятіше – любов до України та її мови?!" Насправді ж у творах лише висміюються стереотипи й мовні кліше, створені на основі як названого вірша Володимира Сосюри, так і інших, у яких оспівується Україна та все, що з нею пов'язане. У Олександра Ірванця дещо інше:
Раптово усі поставали борцями.
З усіх піджаків майорять прапорцями.
А я не борець, не трибун, не оратор.
Дурна в мене вдача, паскудний карахтер.
Про себе він каже, що політична сатирична поезія – це його жанр, він його дуже любить, працював у ньому й бачить для себе багато тем. І, мабуть, через свій "паскудний карахтер" написав не один вірш-пародію. Серед них – "Айне кляйне нахтмузік" ("Маленька нічна серенада"), "Українсько-німецький розмовник", "Відкритий лист прем'єр-міністрові Канади Браянові Малруні та генерал-губернаторові Роману Гнатишину від трудящих колгоспу "Шлях Ілліча" (закреслено) "Шлях Ільковича", "Депутатська пісня", "Пісні східних слов'ян" та інші. І, звичайно, не можна не згадати пародію "Чумак Хокайдо". Епіграф переадресовує читача до іронічного вірша Юрія Андруховича "Козак Ямайка". Тобто це – пародія на іронію. Іронія і самоіронія, пародіювання й самопародіювання є однією з прикметних ознак особливого стилю – стилю бубабу. Розповідаючи про Олександра Ірванця, не можна не згадати про "Бу-Ба-Бу" (бурлеск-балаган-буфонада) – неофіційну літературну спільноту неоавангардистів у складі Юрія Андруховича (Патріарх – бо старший на один рік), Олександра Ірванця (Підскарбій – захоплювався нумізматикою) та Віктора Неборака (Прокуратор – має схильність до літературознавства й аналізу). Група була заснована 17 квітня 1985 року у Львові. Хоча кожен із її учасників був, та й сьогодні залишається самостійною постаттю в українській літературі, у другій половині 80-х і на початку 90-х років саме їхня спільна діяльність стала одним із найяскравіших явищ культурно-мистецького життя. Перший публічний вечір відбувся наприкінці 1987 року в Києві. Перша спільна книга бубабістів була опублікована 1995 року. Період найактивнішої діяльності "Бу-Ба-Бу" – 23 концертні поетичні вечори – припав на 1987–1991 роки. Група виступала в різних містах України, а також у Росії, Польщі, Чехословаччині, Німеччині, Канаді. Можна було би сказати, що основний зміст творчості групи – сатира на радянський спосіб життя і мислення, пародіювання соцреалізму в найрізноманітніших його виявах, епатаж усталених смаків, що вони намагалися звільнити українську літературу від цензури, політичної заангажованості. Було й таке. Але перш за все – це були молоді хлопці 24–25 років, які зневажали правила і прагнули до самовираження. Вони захотіли створити свій напрям в українській літературі – бурлескно-балаганно-буфонадний. Прокуратор (Віктор Неборак) скоротив цю фразу до несерйозного, навіть у чомусь скандального "Бу-Ба-Бу", а одному інтерв'ю пояснює створення об'єднання так: "Того часу (1985 року) "шістдесятники" застосовували забагато патетики, тому бракувало чогось рокенрольного… До речі, саме Сашкові Ірванцю вдається чудово "бавитися" із цими "шістдесятницькими" кліше, він уміє освіжити їхнє звучання".
За словами ж Олександра Ірванця, після "Бу-Ба-Бу" в українській поезії стало можливим писати все, а досяжність успіху залежала тільки від міри таланту. Вони зруйнували дуже багато шаблонів. Не те щоб вийшли, боролися, руками-ногами їх валяли – просто писали, не думаючи про те, що це "не можна", і воно ставало "можна". А у "Двадцяти тезах до самих себе" Юрій Андрухович у притаманному йому стилі говорить, що "Бу-Ба-Бу" – це Трійця, це Триголовий Дракон, це Триокість, це Тримудрість, це Тризуб. "Бу-Ба-Бу" – це Шестирукість і Шестикрилість. "Бу-Ба-Бу" – це Тридцятипалість. А бубабізм – без берегів. У той же час Віктор Неборак, характеризуючи своїх друзів, відзначає, що Андрухович – залюблений у минуле поет. Він – поет-колекціонер естетизованого минулого. У Ірванця ж усе налаштовано на теперішнє. Коли він (Ірванець) з'являється десь уперше, його неможливо не помітити. Він – або подобається, або відштовхує, але ніколи не опиняється в тіні, не зливається з натовпом. Він якнайнесподіваніше виокремлюється з натовпу і дражнить юрбу заримованими посланнями та іншими провокаційними речами. І справді, персонажі Ірванця – звичайні совіцькі й постсовіцькі люди, які їздять у районному автобусі, пишуть листа до сержанта Пономаренка, проводжають дівчину на вулицю Уїльяма-Шекспіра. У віршах він використовує багато розмовної лексики (це і суржик, і вульгаризми, і просторіччя), таким чином відтворюючи картину сучасного українського суспільства. Але:
Де б ти хто б ти коли б ти яким би ти досі не був
Возлюби розлюби а затим возлюби його заново
Цей народ що оплакав не раз і Джен Ейр і рабиню Ізауру
А про Мотрю і про Катерину нараз прочитав і забув
Що кумирів нових не надбав а старих розгубив
Що втомився від рішень і їхньої колегіальності
Навіть гідність свою розбудив возлюбив розгубив
Запевняючи брата і свата і ката у власній лояльності
***
Усміхнися і йди
і усмішку з губи не згуби
Хай ніхто не збагне: ти сякаєшся в небо чи каєшся
Возлюби розлюби возлюби розлюби возлюби
Бо від нього
нічого
подібного не дочекаєшся
Його віршам притаманні гірка іронія, сарказм, а з ними – несподівано ніжна, пронизана глибоким смутком лірика, наприклад, "Прощальний романс" або таке:
На перехресті осені й зими
Навряд чи варто зачинать love story
Ліси порожні і поля просторі –
Чи ж в просторі не згубимося ми?..
Найяскравіше обдарування Олександра Ірванця розкрилося у поезії, але відомий він також і як прозаїк. Переважно це містично-фантастичні твори. Серед них – "Рівне / Ровно" (Стіна) (нібито роман)", "Очамимря (Повість безврем'яних літ)", "Хвороба Лібенкрафта", оповідання. А в романі "Харків 1938", написаному в жанрі альтернативної історії, рівень політичного, літературного та інших різновидів тролінгу, тобто насміхання, злого висміювання, просто зашкалює. За словами автора, прозу він пише тому, що не все може сказати у віршах.
Для Олександра Ірванця важливе те, що відбувається сьогодні. Згадуються слова Віктора Неборака про "адреналінні доторки Сашка до теперішнього, до розпеченої поверхні рухомого часу. Теперішнє не відчуває автентики в минулому… Теперішнє – це вибух спонтанності на очах у багатьох присутніх. Оволодіння теперішнім – це карколомне опанування увагою присутніх. Нема присутніх – немає й теперішнього". Через те письменник часто виступає з презентаціями своїх книг, просто зустрічається з читачами. Він блогер, має тисячні перегляди в YouTube, свою сторінку у фейсбуку, очолив Білоруський інформаційний центр, який відкрився 27 липня 2020 року.
"Хто ж він нарешті? – запитує Юрій Андрухович. – Черговий фейлетоніст, так званий "сатирик", насаджувач кічу на нашому збіднено-родючому ґрунті, фонтануючий коміксами і куплетами конферансьє? Всього потроху… Та перш за все – поет…" Тому кожен у його поезії знайде щось для себе: тверезий та іронічний погляд на світ і себе в ньому, інтимне звіряння, ліричне осмислення буття. І кожен читач сприймає та сприйматиме його творчість залежно від власного досвіду, рівня культури, освіти. Але безсумнівно одне: його твори потрібні нам сьогоднішнім і завтрашнім.
Список літератури:
1. 84(4УКР)
А 66
Андрухович Ю. І. Бу-Ба-Бу [Текст] : вибрані твори : [поезія, проза, есеїстика] / Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак ; авт. проекту, упоряд., бібліогр. відомості та прим. Василя Габора. – Львів : Піраміда, 2007. – 389 с.
2. 84(4УКР)
І-78
Ірванець О. В. Загальний аналіз [Текст] : оповідання, повість / Олександр Ірванець. – Харків : Фоліо, 2010. – 218 с.
3. 84(4УКР)
І-78
Ірванець О. В. Мій хрест [Текст] : [вірші] / Олександр Ірванець ; [післямова С. В. Жадана]. – Харків : Фоліо, 2010. – 117 с.
4. 84(4УКР)
І-78
Ірванець О. В. Очамимря [Текст] : повість та оповідання / О. Ірванець. – Київ : Факт, 2003. – 181, [2] с.
5. 84(4УКР)
І-78
Ірванець О. В . Рівне / Ровно (Стіна) [Текст] : нібито роман / Олександр Ірванець. – Харків : Фоліо, 2010. – 219 с.
6. 84(4УКР)
І-78
Ірванець О. В. Харків 1938 [Текст] : [роман] / Олександр Ірванець. – Київ : LAURUS, 2017. – 223 с.
Періодичні видання:
1. 83.3(4УКР)/8У
І-78
Бутурлим Т. Утвердження життєвих цінностей у поезії Олександра Ірванця [Текст] : (урок в 11 класі) : (урок в 11 класі за поезією Сергія Жадана) / Тетяна Бутурлим // Дивослово (Українська мова й література в навчальних закладах). – 2017. – № 6. – С. 7–16.
2. 83.3(4УКР)/8У
І-78
Фасоля А. Олександр Ірванець – ліричний, іронічний. [Текст] : аналіз поетичної творчості на заняттях спецкурсу / А. Фасоля, Т. Фасоля // Дивослово (Українська мова й література в навчальних закладах). – 2011. – № 3. – С. 2–12.
1. Вікіпедія. Ірванець Олександр Васильович.
Підготувала Віра Губко,
бібліотекар відділу абонемента
|
