|
"Шевченкове слово в віках не старіє"
 Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Поетична спадщина Тараса Шевченка, вже давно подолавши національні межі, увійшла до скарбниці світової літератури. Мудрий Олесь Гончар писав, що правда "Кобзаря", як правда Святого Письма, для людства ніколи не постаріє, не згасне. Шевченко відкрив світові Україну, розкрив її душу, героїчні і трагічні сторінки її історії, провістив неминучу свободу й "добру славу". Славу України в історичній перспективі. Палке слово Кобзаря, пройняте беззавітною любов'ю до свого народу, і нині залишається життєдайним джерелом, потужним стимулом національного й духовного відродження незалежної України. Слушно кажуть, що Шевченко – це код нації, а в його Слові – невпокореному, живому та невмирущому – закодовані генетичні основи української духовності.
Тарас Григорович прожив рівно 47 років. 24 роки кріпацької неволі, 10 років солдатчини і 13 років праці з постійною загрозою арешту – такі головні етапи його трагічної біографії.
Унікальність особистості Шевченка полягає в тому, що в ньому поєдналися два могутні таланти – поета й художника. Значення Тараса Шевченка як живописця, рисувальника, гравера саме по собі вже могло би забезпечити йому почесне місце в історії культури. Але, звичайно, Шевченко увійшов в історію нашої та світової літератури як поет – і як поет, що прославив Україну та волелюбний дух рідного народу, він здобув собі безсмертя. Слава Тараса пережила добу, в яку він жив. Його геніальні твори високо поціновані людством, його ім'я відоме в усьому світі.
Пізнати творця, який жив серцем, не впадаючи у безпробудний сон душі, творця, який писав, не дуже-то оглядаючись на якісь форми, а просто переносив на папір і полотно те, що випромінювала його сум'ятна душа, допоможе віртуальна виставка "Шевченкове слово в віках не старіє", створена у відділі абонемента.
|
