До 275-річчя від дня народження Йоганна Генріха Песталоцці (1746–1827) –
швейцарського педагога-новатора, одного із засновників дидактики початкового рівня

  Йоганн Генріх Песталоцці народився 12 січня 1746 року в Цюріху в сім'ї лікаря. Хлопчик рано втратив батька, тому сина виховувала мати. У школі Йоганн вважався нездатним учнем і був предметом насмішок своїх товаришів (за матеріалами Znaimo, Md-eksperiment.org, Pmu.in.ua, Mybook).
  Вступаючи до університету, Песталоцці бачив себе богословом. Однак незабаром він починає замислюватися про потреби народу, про те, як йому допомогти. Щоб стати ближчим до народу, Йоганн вирішує зайнятися юриспруденцією, але потім стає агрономом. Маючи чудовий м'який характер, Песталоцці був чутливий і чуйний до людського горя, емоційно сприймав навколишній світ.
  Закінчивши університет, він придбав невеликий маєток, який назвав "Нейгоф". Там Йоганн збирався втілити в життя деякі перетворення в галузі землеробства й долучити до них навколишніх селян. Але у нього не виявилося видатних здібностей для господарської діяльності, досліди не дали очікуваних результатів і значно підірвали матеріальне становище. У цей час Йоганн Песталоцці приходить до переконання, що найбільше його допомоги потребують селянські діти, які залишаються без нагляду й виховання.
   Завдяки підтримці місцевої громади й добрих людей Песталоцці зібрав у себе близько 50 дітей, яким самовіддано присвятив усі свої сили і матеріальні кошти, навчаючи їх улітку польових робіт, а взимку – ремесла. Але й це починання спіткала невдача. Тільки-но селянські діти отримували пристойний одяг, батьки забирали їх та гроші, які заробляли діти. Песталоцці закрив школу, на її утримання у нього не вистачало коштів.
  1780 року Йоганн Песталоцці написав невеликий твір під назвою "Дозвілля відлюдника", що являв собою збірник афоризмів. Саме в ньому Йоганн викладає свої погляди, які розвиватиме згодом. Великий успіх мала "Лінгард і Гертруда, книга для народу" видана 1781 року. Від невизначених та палких мрій Песталоцці переходить до прози життя: "заткнути дірку, з якої течуть народні лиха" можна тільки тоді, коли підніметься рівень освіти народу. Але оскільки у народу немає ні коштів, ні сил для облаштування великої кількості шкіл, то освіта, на переконання Песталоцці, повинна бути передана матерям. Для полегшення цього завдання їх необхідно забезпечити спеціальним керівництвом, яке й було написане Йоганном Песталоцці.
  Швейцарський уряд, деякі члени якого симпатизували педагогові, надав напівзруйновані війною будівлі монастиря у Станце. Йоганн знову зібрав навколо себе дітей, що залишилися після війни без нагляду. Не маючи помічників, сам упорувався з сотнею не найзразковіших дітлахів. Песталоцці був начальником навчального закладу, вчителем, скарбником, двірником і навіть доглядальницею в одній особі. Подолати всі труднощі Йоганнові допомогли сердечність і душевна чуйність. Старші діти незабаром стали його помічниками. Педагогічна діяльність була несподівано перервана: монастирські приміщення знадобилися французьким військам під госпіталь, і Песталоцці змушений був закрити школу.
  Якийсь час потому йому вдалося відкрити школу в Бургдорфі, яка була в 1805-му переведена в Івердон. Там популярність Песталоцці досягає своєї вершини. У Бургдорфі й Івердоні з'являлося багато людей, які хотіли на власні очі переконатися в доцільності прийомів педагога.
  1809 року в Івердоні був також створений жіночий інститут. Від учителів Йоганн Песталоцці вимагає засвоєння основ методу елементарної освіти та участі в його творчій розробці. Песталоцці не міг отримати повного задоволення від роботи в Івердонському інституті через соціальний склад вихованців – вихідців із сімей можновладців, що визначає весь характер цієї установи. Кілька разів він звертається до урядів різних швейцарських кантонів з пропозиціями створити "установи для бідних", проте безуспішно.
  У період з 1805 по 1812 рік Йоганн пише низку статей, присвячених вихованню дітей незаможних. Лише 1818 року йому вдається відкрити у Клінді поблизу Івердона школу для бідних на кошти, отримані від видання зібрання його творів. Однак у цей час педагог уже часто хворіє і не може віддавати школі багато сил.
  Останні роки життя принесли Песталоцці велике засмучення: його помічники по Івердону пересварилися, 1825 року інститут був закритий у зв'язку з відсутністю коштів. Педагог вимушений був покинути заснований ним заклад і повернувся до свого маєтку "Нейгоф".
  1826-го вдається опублікувати останній збірник робіт Песталоцці – "Лебедина пісня".
  Йоганн Генріх Песталоцці помер 17 лютого 1827 року в місті Бругг (Швейцарія).

  Список літератури:

  1. Песталоцци И. Избранные педагогические сочинения / И. Г. Песталоцци. – Москва : Педагогика, 1981. – 336 с.
  2. Песталоцци И. Книга для матерей / Иоганн Генрих Песталоцци. – Москва : Карапуз, 2009. – 251 с.
  3. Песталоцци И. Статьи и отрывки из педагогических сочинений. – Москва : Учпедгиз, 1939. – 112 с.

<<< Повернутись