|
Едмон (1822–1896) і Жуль (1830–1870) Гонкур –
французькі письменники, романісти, історики та мемуаристи
 Едмон Луї Антуан Ґонкур (26.04.1922) і Жуль Альфред Юо Ґонкур (17.12.1830) – французькі письменники, що склали один із найчудовіших творчих тандемів в історії літератури. Походили із середовища провінційного дворянства. Батько братів Ґонкур, офіцер наполеонівської армії, рано помер. Життя братів Жуля та Едмона не багате на події. У Парижі вони жили самотньо, наповнюючи своє життя напруженою працею (за матеріалами Ukrcenter, Calend, Rulit).
Революція 1848 року не збудила у братів цікавості до політики. У своєму "Щоденнику", який вели разом з 1850 року, вони занотували: "Революції – це не що інше, як перетягування на нову квартиру колишньої ницості, марнославства, корупції..." Сферою глибокої зацікавленості братів Ґонкур стало мистецтво. 1851 року вийшов друком їхній перший роман "У 18... році", в якому образ головного героя роману Шарля відобразив негативне, скептичне ставлення авторів до соціальної активності і протиставив їй активність творчу. Роман не мав успіху.
 Звертаючись до журналістики у 1852–1853 роках, брати публікували критичні статті та фейлетони у паризьких газетах "Еклер" і "Парі". За процитований в одній зі статей фривольний віршик поета XVI століття Таюро Жуль та Едмон були притягнуті до суду. Після вдалого завершення процесу брати Ґонкур прониклися відразою до журналістики і звернулися до історії. У 50-х роках вийшли друком їхні історичні праці "Історія французького суспільства епохи Революції" "Історія французького суспільства епохи Директорії", "Історія Марії-Антуанетти" та інші. У своїх історичних книгах брати створили новий тип історичного дослідження, де в центрі уваги – побут, звичаї та смаки суспільства досліджуваної ними епохи. Едмон і Жуль намагалися на основі детального, скрупульозного вивчення фактів і документів епохи відтворити її справжнє обличчя. Цей метод роботи брати Ґонкур перенесли на вивчення мистецтва у книзі "Мистецтво XVIII століття". XVIII століття, у трактуванні братів Ґонкур – час торжества людської індивідуальності. У творчості художників цього століття для них близьке вміння схоплювати життєві враження в їхніх життєвих проявах. Брати заявили про себе як про знавців образотворчого мистецтва епохи Просвітництва і як про письменників імпресіоністичної орієнтації. Історичні праці братів Ґонкур стали підготовчим етапом до їхньої художньої творчості 60-х років. На початку шістдесятих брати вже мали репутацію талановитих письменників і серйозних істориків, увійшли в коло відомих літераторів, які збиралися з 1862 року у ресторатора Маньї.
1870 року в Парижі від нервового виснаження помер молодший із братів – Жуль. Едмон, який важко пережив смерть брата, продовжував вести знаменитий "Щоденник" опублікований у 1956–1958 pоках, де фіксував свої спостереження та враження, закінчив роман "Дівка Еліза" задуманий братами 1862 року.
 Пошук способів драматизації романної розповіді привів Едмона Ґонкура ще в 1876-му до японського живопису, в якому йому імпонували рафінованість, шляхетність, відсутність дешевого драматизму. Підсумком вивчення японського мистецтва стали дві книги: "Утамаро, художник зелених будинків" і "Хокусаї".
З 1885-го в будинку Едмона щотижня збиралося літературне товариство.
За заповітом Ґонкура-старшого його спадок призначався у фонд щорічних літературних премій за кращий художній твір у прозі. Премію присуджували десять академіків. Першими академіками, згідно із заповітом, стали Ґ. Флобер, Т. де Банвіль, А. Доде та інші. Так була започаткована традиція присудження "Гонкурівської премії", яка й досі вважається однією з найпрестижніших літературних нагород Франції.
Едмон Гонкур помер у Шанрозе 1896 року.
Список літератури:
1. Гонкур Э. де. Актриса : роман / Эдмон де Гонкур. – Пенза : Пензенское книжное издательство, 1957. – 261 с.
2. Гонкур Э. Братья Земганно : роман / Э. Гонкур. – Київ : Мистецтво, 1982. – 126 с.
3. Гонкур Э. Жермини Ласерте / Эдмон и Жюль де Гонкур. – Москва, 1972. – 494 с.
|
