Зростання ролі технологій у розвитку суспільства більш за все спостерігається в інформаційній сфері. Інформаційні технології мають унікальну динаміку і за останні 10-15 років перетворились у системостворюючу складову сучасної цивілізації та, відповідно, стали причиною її глобальних трансформацій.
Сучасне суспільство розвивається завдяки генерації знань і оброблення інформації саме за допомогою нових технологій. Його організаційною основою є мережева модель, що працює як цілісний організм завдяки телекомунікаційній і транспортній інфраструктурам.
Аналіз основних параметрів інформаційних суспільств дозволив ученим визначити кілька їхніх моделей. Зокрема, модель Силіконової долини - це відкрите інформаційне суспільство, що регулюється за допомогою ринкових механізмів; сінгапурська модель - авторитарне інформаційне суспільство; фінська - відкрите інформаційне суспільство добробуту [2].
Японська модель інформаційного суспільства демонструє можливості сполучення живої культурної традиції і тисячолітнього досвіду народу, його адаптації у високотехнологічному світі. У1994 році у відповідь на заяву Президента США Б. Клінтона щодо створення національної інформаційної інфраструктури японський уряд розпочав реалізацію аналогічної програми і приєднався до проектів «Великої сімки», спрямованих на створення всесвітньої інформаційної інфраструктури. Уряд Японії ініціював інформатизацію сфер освіти, медицини, соціального забезпечення, державного управління з підтримкою роботи зі створення нових видів програмного забезпечення, сучасних засобів телекомунікації, електронних бібліотек. До речі, ним було виділено цільові кошти для прокладання оптиковолоконного кабелю до кожної японської оселі [3].
Світовий досвід має безліч вдалих прикладів діяльності в царині інформатизації суспільства, зокрема публічних бібліотек. Не ставлячи за мету порівнювати, аналізувати, критикувати рівень інформатизації різних країн, розглянемо те, що є в Україні і що можемо зробити ми, бібліотекарі, для надання кожному громадянину доступу до інформації.
У нашій країні існує значна нормативно-правова база у сфері інформатизації. Це, перш за все, закони України «Про Національну програму інформатизації» (1998), «Про електронні документи та електронний документообіг» (2003; зміни - 2005), «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (2004; зміни - 2005, 2009), «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства на 2007-2015 роки» (2007). Крім вищеназваних законів, правові відносини у сфері інформатизації регулюють підзаконні нормативно-правові акти - постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 р. № 1352 «Про затвердження Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації»; від 29.03.2006 р. № 373 «Про затвердження Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах» і т. ін.
На законодавчому рівні поняття, заходи, дії, виконавці чітко визначені, але через брак коштів повною мірою не забезпечені умови для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства «на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки» [1].
У бібліотеках України накопичено значні інформаційні ресурси, що законодавчо визначені як сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо). Але питання створення на загальнодержавному рівні інформаційно-бібліотечної комп'ютерної мережі, електронного каталогу документів, котрі зберігаються в бібліотечних фондах, електронної бібліотеки, що у світі є пріоритетними напрямами розвитку бібліотек, залишаються актуальними та невирішеними і досі.
Разом із тим, новітні інформаційні технології, що стрімко ввірвались у життя українського суспільства, не оминули бібліотеки, які саме завдяки цьому реалізують стратегію переходу від традиційної книгозбірні до динамічного центру інформації. Найбільші публічні бібліотеки працюють над створенням власних інформаційних ресурсів, заповнюючи український сегмент в Інтернеті: 173 з них генерують електронні каталоги та інші бази даних, понад 200 - мають власні веб-сайти.
Однак процес упровадження автоматизованих систем і технологій розвивається за відсутності загальнодержавної концепції і без належної державної підтримки. За всю історію інформатизації в Україні не існувало єдиної програми інформатизації власне бібліотек. Окремі заходи у цьому напрямі здійснюються в рамках регіональних програм інформатизації - поки що поодиноких. Тому із загальної кількості публічних бібліотек (понад 18 тис.) станом на 01.01.2009 р., відповідно до офіційних статистичних даних, комп'ютери мала лише 1 591 бібліотека (всього в публічних бібліотеках нараховувалося 7 523 ПК), доступ до Інтернету - 667 закладів. У сільській місцевості (14 828 книгозбірень) один комп'ютер припадав на 80 бібліотек. Усе це створює інформаційну нерівність між міським і сільським населенням, порушує конституційне право громадян на отримання вільного доступу до інформації.
Безумовно, вагомий внесок у процес інформатизації вітчизняних публічних бібліотек роблять недержавні організації та посольства зарубіжних країн. Ця добра практика партнерства і взаємодопомоги дозволила багатьом бібліотекарям змінити як власний професійний світогляд, так і свою бібліотеку, що, безумовно, вплинуло на світогляд користувачів. Попри всі кризи, негаразди і хронічне недофінансування галузі, бібліотекарі мають надію, що проблему інформатизації вони будуть вирішувати саме за допомогою держави. Небезпідставність цих сподівань підтвердило розширене засідання Кабінету Міністрів України, яке відбулося 30 вересня 2009 року (докладніше про це див. на с 5-7) і на якому розглядалися проблеми бібліотечної галузі, та наступне за ним рішення щодо розробки Концепції Державної цільової науково-технічної програми створення Національної електронної бібліотеки України «Бібліотека-ХХІ».
Як член робочої групи з розробки цього документа сподіваюся на прийняття довгострокової державної програми з належним фінансуванням. Але є й побоювання: чи не загубляться публічні бібліотеки серед багатьох виконавців і бажаючих створювати національний інформаційний продукт? Щоб цього не сталося вважаю за доцільне:
• у рамках вищеназваної державної програми, а також відповідних регіональних передбачити галузеву програму інформатизації публічних бібліотек;
• включити до бюджетів усіх рівнів видатки на оплату каналів Інтернет-зв'язку для публічних бібліотек;
• сприяти реалізації програми «Бібліоміст» фундації Білла та Мелінди Гейтс;
• вирішити питання щодо координації процесів інформатизації бібліотек різних видів і форм власності шляхом створення при Міністерстві культури і туризму (МКТ) України Міжвідомчої координаційної ради;
• для прийняття колегіальних рішень створити при МКТ України Раду директорів бібліотек.
Хотілося б, шановні колеги, знати вашу думку з цього приводу. Тому пропоную розгорнути на сторінках нашого часопису громадське обговорення «Бібліотека-ХХІ».
Список використаної літератури:
1. Україна. Закони. Про Національну програму інформатизації : закон України : затв. 4 лют. 1998 р., № 74/98-ВР // Голос України. – 1998. – 7 квіт. – С. 5-6.
2. Кастеллс М. Информационное общество и государство благосостояния: финская модель / М. Кастеллс, П. Химанен. – М., 2002. – С 11.
3. Федорова Т. Е. Национальные модели информационного общества / Т. Е. Федорова // Обсерватория культуры. – 2004. – №1. – С. 22-27. |
