Розглядається проблема зв'язку між суспільно значущими процесами обігу інформації у сучасному суспільстві і розвитком електронно-комунікативних технологій. Наголошується на ролі людського фактору (бібліотекар, користувач) в управлінні та користуванні бібліотечно-інформаційними ресурсами.
Ключові слова: соціокультурні процеси, бібліотечно-інформаційні ресурси, інформаційна культура.
Рассматривается проблема связи между общественно значащими процессами обращения информации в современном обществе и развитием злектронно-коммуникативних технологий. Акцентируется внимание на роли человеческого фактора (библиотекарь, пользователь) в управлений и использовании библиотечно-информационньїх ресурсов.
Ключевые слова: социокультурные процессьі, библиотечно-информационньїе ресурсы, информационная культура.
Researched problem touches the connection between the socially significant information circulation processes and the communicative-electronical technologies. Is accentuated the human factor role (librarian, user) in the administration and the usage of the library-informational resources.
Docuterm: sociocultural processes, library-informational resources, information culture.
СУЧАСНИЙ період розвитку культури людства й цивілізації характеризується активними процесами формування інформаційного суспільства. Важливим чинником, який впливав і впливає на майже всі сфери діяльності людини у другій половині XX - на початку XXI століття, є глобальна інформатизація суспільного розвитку. Вона характеризується науковцями як інформаційна революція - радикальна зміна інструментальної основи, способів передавання та зберігання інформації, а також
обсягу інформації, доступної активній частині населення. Інформаційна революція створює технологічну основу для об'єднання інтелектуальних можливостей людства. Позитивним наслідком цієї революції є формування якісно нового щаблю розвитку інформаційного суспільства, для якого інформаційна сфера є одним із вирішальних чинників інтелектуалізації суспільного виробництва [1], а інформація та знання, як основний стратегічний ресурс та головне джерело суспільного багатства, стають домінуючими чинниками розвитку держави і суспільства.
Аналізу й вивченню соціальних проблем формування інформаційного суспільства, підвищення ролі інформації та знань і набуття ними нової якості, визначенню характеристик сучасного цивілізаційного розвитку було присвячено роботи відомих учених: Д. Белла, Е. Тоффлера, І. Масуди, М. Кастельса, Д. Лайона, Дж. Мартіна, Ф. Фукуями, Ф. Хайека та ін. Згідно з їхніми концепціями, ін-формаційне суспільство характеризується як певна модель розвитку соціальних зв'язків і відносин, формування якої відбувається за рахунок досягнень інформаційної революції, швидкого розвитку обчислювальної техніки та інформаційно-комунікативних технологій.
Важливою соціокультурною особливістю інформаційного суспільства є зближення (злиття) відособлених, а іноді й ізольованих один від одного соціокультурних світів. Завдяки потужним глобалізаційним процесам та невпинному розвитку інформаційно-комунікативних технологій вони зближуються та з'єднуються в єдину систему загальнолюдської світової культури. В цих умовах жодна держава вже не може розвивати свій соціокультурний простір відособлено, тобто поза єдиною світовою інформаційною культурою людства.
Характерним є те, що зміни в соціокультурному просторі інформаційного суспільства відбуваються досить швидко в часових межах одного покоління. Цим зумовлюється значний соціальний, психологічний та культурний вплив на особистість. Реалії інформаційного суспільства вимагають від людини мобільності, здатності і готовності до швидкої адаптації при зміні діяльності, перенавчанні та оволодінні новою інформацією та знаннями.
Таким чином, в останні роки спостерігається ситуація інформаційного вибуху, коли обсяг інформації та знань, навіть в окремій професійній сфері діяльності, часто перевищує можливості людини сприймати й аналізувати їх у повному обсязі.
В умовах інформаційного суспільства, де однією з основних характеристик соціокультурних процесів є особливе ставлення до інформації та знань, цінується вміння їх створювати, зберігати й передавати, а також забезпечувати доступ до них, провідна роль, безумовно, належить сучасним бібліотекам та інформаційним центрам.
Сьогодні в бібліотечній сфері спостерігається поєднання усталеної практики з можливрстями нових інформаційних технологій, традиційне бібліотечне обслуговування збагачується наданням користувачам електронних продуктів і послуг за допомогою телекомунікаційних засобів. Зазначене зумовлює зростання інформаційної та соціокультурної ролі бібліотеки в сучасному суспільстві. Успіх реалізації цих перспектив залежить від широкого усвідомлення владою необхідності підвищення матеріально-технічного рівня інформатизації. Цей процес потрібен для соціокультурного розвитку держави і визначається нормативно-правовим урегулюванням організації діяльності бібліотеки та її фінансовим забезпеченням.
Проблеми формування електронних ресурсів бібліотеки знаходяться в полі зору науковців та вивчаються в різних аспектах. Серед цих досліджень - праці російських науковців: О. Антопольського, І. Багрової, К. Вігурського, Р. Гіляревського, Г. Євстігнєєвої, Т. Жданової, А. Земскова, І. Калініної, І. Моргенштерн, Ю. Столярова, В. Шилова, Я. Шрайберга та ін.; українських бібліотекознавців -І. Антоненко, О. Баркової, В. Горового, Л. Костенка, І. Павлуші, Т. Павлуші, А. Соляник, Л. Філіпової, А. Чекмарьова, Т. Ярошенко та ін.
Існуюча практика формування електронних ресурсів бібліотеки свідчить, що важливим чинником при цьому є вплив соціокультурних процесів, які обов'язково необхідно враховувати. Це - інформаційна грамотність та інформаційна освіта, котрі тісно пов'язані з інформаційною (електронною) культурою; створення електронних бібліотек та поява численних інформаційних центрів; стрімкий розвиток науки в галузі інформаційного та програмного забезпечення, без яких неможливе формування електронних колекцій; сучасна освіта; державне регулювання соціальної рівності щодо доступу та вільного використання електронних ресурсів; співпраця з вітчизняними і міжнародними організаціями для подальшого підвищення рівня інтеграції у світовий інформаційний простір тощо.
Важливим чинником інтелектуалізації суспільного розвитку є інформаційна освіченість людини. Життя сучасної людини - це процес інформаційної взаємодії, а будь-які корективи її життєдіяльності зумовлені появою нових інформаційних імпульсів, джерелом яких є або природа, або соціальна практика [1]. Відповідно зростає потреба особистості в отриманні різноманітної інформації, що зумовлює, зокрема, широке використання баз даних міжнародних інформаційних центрів. Бібліотеки та інформаційні центри є організаціями, що виконують функції збирання, аналітико-синтетичного перероблення та поширення інформації, а також забезпечують до них широкий доступ [9]. Саме вони мають значні можливості для задоволення потягу людини до самоосвіти, удосконалення професійних знань та набуття нових. З метою надання допомоги користувачам створюються путівники по Інтернет-ресурсах, відповідні методичні рекомендації. У свою чергу, це вимагає підвищення кваліфікаційного рівня сучасного бібліотекаря, який має вільно орієнтуватися в інформаційних ресурсах - як традиційних друкованих, так і електронних. Лише за таких умов він зможе сприяти інтелектуалізації користувачів та дійсно стане «навігатором» у сучасному інформаційному просторі. Інформаційна освіченість наразі трактується як оволодіння методологічним інструментом для одержання, сприйняття, критичного аналізу й використання інформації та виступає як засіб соціалізації особи [1]. Тому слід закласти в навчальні курси всіх закладів, починаючи із загальноосвітньої школи, дисципліну «Інформаційно-пошукові системи» й органічно продовжувати її вивчення після завершення фахової освіти у системі підвищення кваліфікації (безперервної освіти) в установах, організаціях, на виробництві.
Досить актуальною проблемою, на котрій загострюють свою увагу вчені-філософи, соціологи, культурологи, є таке якісно нове соціокультурне явище, як інформаційна культура, зокрема її сучасний прояв - електронна культура (е-культура).
Інформаційна культура - це здатність суспільства ефективно використовувати інформаційні ресурси й засоби інформаційних комунікацій і застосовувати передові досягнення у сфері розвитку засобів інформатизації та інформаційних технологій [9]. Саме вона стає важливою складовою соціокультурних процесів і загальної культури суспільства взагалі. Інформаційна культура містить у собі набагато більше, ніж простий набір навичок технічного оброблення інформації за допомогою комп'ютера та телекомунікаційних засобів. Сьогодні людина повинна вміти не тільки одержувати, але й якісно оцінювати та розуміти корисність інформації, відсіювати соціально небезпечну. Інформаційна культура впевнено стає частиною загальнолюдської культури.
Науковці справедливо зазначають, що впродовж останніх двадцяти років у розвитку вітчизняних бібліотек відбувся велетенський стрибок. Це стосується як технічної інтеграції та модернізації бібліотечних процесів на основі нових високоефективних інформаційних технологій, так і якісного оновлення та перекваліфікації кадрового складу, що зумовило підвищення рівня та якості обслуговування користувачів із врахуванням розширених можливостей доступу населення до всього світового потоку інформації й процесу інформатизації суспільства взагалі.
Дійсно, бурхливий розвиток нових інформаційних технологій та індустрії електронних носіїв інформації, суттєві зміни в соціокультурних процесах, які стали характерними для другої половини XX століття, визначили нагальну необхідність застосування в бібліотечній практиці сучасних засобів формування, збереження, оброблення, використання різноманітної інформації, зокрема формування електронних ресурсів, що включає створення баз інформаційних ресурсів та нових інформаційних продуктів і послуг. Так, електронні видання, що стали реальністю в кінці XX століття, привернули увагу багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених та отримали неоднозначну оцінку.
Одним із перших дослідників, хто запропонував наукове обґрунтування сутності електронних видань, їхнього місця і ролі у процесі розвитку суспільства, був російський документознавець Р. Гіляревський [2]. Він спрогнозував появу книги в електронному вигляді та водночас довів, що новітні засоби зберігання і передавання інформації ніколи не зможуть замінити книгу, призначену для читання. Це була одна із перших спроб поставити вирішення проблеми співвідношення книги і нових електронних засобів її подання на наукову основу. Провідні науковці А. Земсков і Я. Шрайберг звернули увагу на особливості функціонування електронних документів як важливої складової бібліотечно-інформаційних ресурсів, а також спрогнозували зростання ролі електронної книги та електронної бібліотеки у суспільстві [3].
Серед досліджень, що забезпечили поглиблене розуміння ролі електронних бібліотечно-інформаційних ресурсів бібліотек України в контексті сучасних соціокультурних процесів, вагомими вбачаються публікації вітчизняних бібліотекознавців стосовно дослідження становлення і розвитку електронних бібліотечно-інформаційних ресурсів з точки зору їхнього соціального значення для науки, культури, освіти та майбутнього суспільства взагалі [4; 5].
Українські бібліотеки розробляють та реалізовують концепції створення електронної бібліотеки, основною метою якої є забезпечення доступу до інформації, що існує в електронній формі, для масового використання. Індивідуалізація та динамізм інформаційних, споживчих орієнтацій визначили необхідність для бібліотек пошуку і сприйняття нових форм взаємодії з користувачем.
Ще наприкінці 90-х років XX століття спостерігалося значне омолодження читацької аудиторії вітчизняних бібліотек за рахунок студентів та учнів [6]. А в умовах прискореного темпу розвитку сучасного суспільства саме молодь відзначається більш високою комп'ютерною грамотністю та вмінням орієнтуватись у нових інформаційно-комунікативних технологіях. Широке використання у бібліотеках цих технологій приводить до вагомих змін, пов'язаних з появою нових категорій користувачів та зумовлює мінливість їхніх інформаційних потреб. У свою чергу, такий стан сприяє зміні стратегії формування електронних бібліотечно-інформаційних ресурсів, змушує шукати нових підходів до управління процесом накопичення ресурсного потенціалу бібліотек.
Характерною тенденцією розвитку бібліотечної сфери стало зміцнення позицій окремих бібліотек як інформаційних лідерів, котрі встановили партнерські стосунки з великими бібліотеками та інформаційними центрами світу. Вони почали виконувати роль інформаційних посередників і консультантів, постачати свої ресурси в міжнародні бази даних та надавати можливість користування зведеними ресурсами цих баз даних на CD-ROMax. Разом з тим, сьогодні залишається актуальною проблема забезпечення узгодженості діяльності бібліотек України щодо вибору програмних засобів та дотримання стандартів інформаційного обміну, сумісних із міжнародними. В цілому необхідна єдина програма інформатизації бібліотек, яка б дозволила швидко об'єднати накопичені бібліотеками різних видів і форм власності інформаційні ресурси в єдину діючу мережу. Значні переваги, як вважають науковці, надає створення консорціумів бібліотек для одержання спільного доступу до пакетів електронних журналів найбільших видавництв світу, а також створення електронних бібліотек за пріоритетними напрямами розвитку науки [7].
Розуміння впливу сучасних соціокультурних процесів на створення електронних бібліотечно-інформаційних ресурсів стає визначальною передумовою формування державної політики України у галузі інформатизації й комп'ютеризації основних сфер життєдіяльності, багато в чому визначаючи спрямованість і зміст основних процесів глобалізації. Необхідно створити рівноправні умови щодо фінансування, податків, правового захисту виробників, розповсюджувачів і користувачів інформаційної продукції. Державна підтримка повинна проявлятись у створенні дієздатного постійно діючого компенсаційного механізму формування бібліотечних фондів, які сприяють підвищенню інтелектуального потенціалу нації. Варто впроваджувати досвід країн Західної Європи, в яких щорічно 30% продукції вітчизняних видавництв держава викупає для комплектування бібліотек виданнями національного репертуару [б]. Вирішення цих питань значно підвищить авторитет України у світовому інформаційному просторі та забезпечить позитивні зміни у процесі інформатизації суспільного розвитку.
Список використаної літератури:
1. Курас І. Ф. Сучасні соціокультурні процеси і зростання інтелектуальної місії бібліотек / І.Ф. Курас // Бібл. вісн. - 2002. -№6.-С. 46-49.
2. Гиляревский Р.С. Злектронная книга : соврем. состояние и перспективы развития / Р.С. Гиляревский // Книга : исслед. и материалы. - М., 1997. - Сб. 74. - С. 5-44.
3. Земсков А.И. Електронные библиотеки / А.И. Земсков, Я.Л. Шрайберг. - М.: Либерея, 2003. - 352 с.
4. Антоненко І. Електронні ресурси як об'єкт каталогізації: історія питання, термінологія, форматне забезпечення / І. Антоненко, О. Баркова // Бібл. вісн. - 2004. - № 2. - С. 11-22.
5. Костенко Л. Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі : електронні ресурси - науці, культурі та освіті : (підсумки 10-ї Міжнар. конф. «Крим-2003») / Л. Костенко // Бібл. вісн. - 2003. - № 4.-С. 43-48.
6. Савіна З.І. Інформаційний потенціал НПБ України в світлі проблем обслуговування користувачів / 3. І. Савіна // Бібліотека і читач на порозі XXI сторіччя : зб. наук. пр. / Нац. парлам. б-ка України. - К., 1998. - С. 22-28.
7. Соляник А. Інфраструктура документопостачання бібліотек : системно-функціонал. підхід / А. Соляник // Наук. пр. НБУВ. - 2001. - Вип. б. - С. 21-29. |
