ТКАЧУК Павло Іванович

На різних учтах, нарадах, зібраннях, особливо тих, де йдеться про українську державність, мову, патріотизм (правда, таких щодень все меншає і меншає, ніби державна ідея вже справді усталилась, утвердилась і остаточно перемогла, ніби нема на цьому терені інших проблем, хоча насправді їх повсюдно – цілі говерли) обов'язково зустрічаєш учителя з Уладівки Літинського району Павла Івановича Ткачука. Село не найглухіше (там і цукровий, і спиртовий заводи, і три школи), але і не найцентральніше. Траса, яка пробігає цими місцями, явно не така, як на Літин, Хмельницький, а проміжна, десь посередині між тими, що ведуть від Літина до Хмільника і від Калинівки до Козятина.

Українське весілля є духовно-соціальним явищем в ісгорії розвитку народної культури, має багатовікові традиції, основою яких були прадавні магічні вірування, які й сформували весільний обряд в родинному середовищі. Кожен рід чи етнічні групи, дотримуючись давніх ритуалів, вносили до обряду свій місцевий колорит – цим доповнювали загальнонародне надбання весільної традиції.
Весілля, безумовно, виникало тоді, коли юні душі проймалися палким почутам до єднання в молоду сім'ю. Наразі батьки одружували своїх дітей урочистим зібранням родичів, друзів, сусідів, знайомих з обрядовим наповненням та пригощанням. З одруженням молодих і створенням нової родини, що передбачала продовження роду і передачі їм надбань попередників, пов'язувалося вельми багато. Батьки раділи, що в них з'являється перспектива зберегти надбане тяжкою працею, продовжити свій рід і нарід, тому створення молодої сім'ї викликало позитивні емоції і великі надії.

Багато років серед вчених-істориків і краєзнавців триває дискусія, де саме відбулася та переможна битва. На це священне питання я маю всі підстави відповісти: на нашій Сниводі. Навчаючись на початку п'ятдесятих років в Сальницькій середній школі колишнього Уланівського району, мені доводилося чути від учителів історії, що згадані події мали місце на берегах Сниводи, між селами Уланів, Воронівці, Чернятинці. Може, й далі. Одначе нічого конкретнішого не називалося. Мабуть, довідалися сальницькі вчителі про битву з татаро-монголами від старожилів, бо в письмових виданнях тоді про це не писалося. Хоча могли в подільських інтепектуалів бути й давні книги з описом цієї битви. Тепер ми можемо прочитати в багатьох виданнях відомості, на жаль, вкрай суперечливі, про битву під проводом литовського князя Ольгерда. Але все більше доводів "розсівають" ці сумніви: битва литовсько-руського війська з татарськими ордами відбулася саме на побережжі нашої Сниводи.

Український народ впродовж багатьох століть зазнавав колоніального рабства і, відчуваючи власну погибель, поклав в боротьбі за свободу, за рівноправне з іншими народами життя мільйони своїх кращих синів. Ми повинні знати про це, пам'ятати і шанувати борців за народне щастя, за вільне буття України. Для цього з давніх віків й пишуться книги – запорука мудрості, боримості духу і героїчна засторога від ворожої небезпеки. Хто усвідомить розсудливу мудрість книги, історичну спадщину попередніх поколінь, той зрозуміє своє призначення в цьому неспокійному світі.

Тарас Шевченко – явище геніальне і визначальне в історії України. Він щоразу приходить у наш день: наскільки пізнаємо поета, настільки зростаємо в його єстві самі.

В добру путь, краяни!

Поділитись:

Розклад роботи:

Бiблiотека:

ПН-ЧТ – 9:30-18:00
ПТ – ВИХІДНИЙ
СБ-НД – 10:00-18:00

Інтернет-центр:

ПН-ЧТ – 9:30-18:00
ПТ – ВИХІДНИЙ
СБ-НД – 10:00-18:00

обслуговування користувачів до 17:45

Під час ПОВІТРЯНОЇ ТРИВОГИ

обслуговування користувачів
призупиняється