Прилучанка Ольга Петлюра: портрет на тлі епохи

23.12.2025

Запрошуємо вас до світу Ольги Петлюри (1885–1959) – видатної постаті, чиє життя тісно сплелося з українським визвольним рухом XX століття. Віртуальна виставка "Прилучанка Ольга Петлюра: портрет на тлі епохи" розкриває історію жінки, яка була не лише дружиною лідера, а й його вірною соратницею та берегинею національної спадщини. Виставка пропонує зазирнути за лаштунки великої історії і побачити життя жінки, яка мужньо несла тягар політичних репресій, еміграції та самотності, залишаючись при цьому незламною українкою.

  * * *

  Ольга Петлюра (до шлюбу Більська) народилася 23 грудня 1885 року в селищі Мала Дівиця Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Прилуцький район Чернігівської області). Доля не обіцяла Ользі Опанасівні випробувань: дитинство доньки вчителя мала би бути цілком безхмарним, але змалечку вона осиротіла. Вихована бабусею у скромності, праці та ощадливості, Ольга закінчила гімназію з відзнакою, стала вчителькою молодших класів і вирушила до Києва навчатися на Вищих жіночих курсах. Зупинилася у родичів, які й заходилися прилаштувати сироту – знайти їй нареченого. Вони познайомили 23-річну Ольгу з 29-річним Симоном Петлюрою.
  Стосунки Ольги та Симона розпочалися з листування. Згодом Ольга подалася до нього, навчалася в університеті, підробляла репетиторством і вишиванням, допоки Петлюра працював бухгалтером і видавав журнал "Украинская жизнь". Ольга мріяла про офіційний шлюб, але, боячись дратівливого, вибухового характеру Петлюри, жила з ним "на віру" й роками соромилася перед подругами, пишучи, що "вийшла заміж". Навіть народження доньки Лесі 25 жовтня 1911 року не прискорило їхнього шлюбу. Симон Петлюра зареєстрував стосунки з Ольгою лише через сім років після знайомства – у 1915-му.
  Сім'я плекала справжню українську атмосферу. Ольга Петлюра, яку родичі описували як високу, струнку жінку з чудовими чорними очима, була життєрадісною і прищеплювала доньці любов до України: водила дівчинку до українського садочка, читала українські книжки, шила національний одяг і розмовляла тільки українською мовою.
  Восени 1917 року родина переїхала до Києва. Життя їхнє було скромним. Ольга активно допомагала у шпиталях, брала участь у діяльності жіночих товариств. Коли Симон Петлюра очолив Директорію УНР, пані Ольга, попри свій статус першої леді, залишалася в тіні: уникала офіційних імпрез і публічності, на відміну від своїх попередниць, дружин Михайла Грушевського та Володимира Винниченка.
  Наприкінці листопада 1919 року для Ольги Петлюри розпочалася важка емігрантська дорога, що пролягла через Прагу, Варшаву, а згодом і Париж. У 1922 році сім'ї нарешті вдалося об'єднатися у Варшаві. Симон Петлюра під іменем Володимира Редліха разом із родиною жили у великій скруті, в невеликій кімнатці.
  30 грудня 1923 року Симон Петлюра з паспортом на прізвище Степана Могили покинув Варшаву. Перебрався до Угорщини, потім – до Відня, Женеви й Парижа. Зрештою, прагнучи безпеки та стабільності, Ольга з Лесею також переїхали до Парижа до чоловіка й батька. Однак навіть тут, у Франції, вони з міркувань конспірації та безпеки були змушені жити окремо від Симона Петлюри.
  25 травня 1926 року життя Ольги Петлюри перекреслили сім пострілів агента ГПУ Самуїла Шварцбарда на паризькій вулиці. Це стало початком нового випробування – судового процесу, що тривав 16 місяців. Увесь цей час Ольгу з донькою цькували, а виправдувальний вирок Шварцбарду, який мав сплатити лише один франк штрафу, став останньою краплею.
  На тлі цих потрясінь Леся захворіла на туберкульоз. Ольга присвятила себе вихованню хворої доньки, витрачаючи всі кошти на лікування. Сама Ольга Опанасівна почала втрачати слух. У листопаді 1941року в санаторії у містечку Камбо на 30-му році життя Леся померла.
  З цього моменту Ольга Петлюра почувалася неживою. Вона проводила дні на цвинтарі Монпарнас біля могил рідних. Жінка повністю втратила слух, але не втратила зацікавлення до всього українського, підтримуючи фінансово хворих українських ветеранів в еміграції. Українки у Франції називали її "сивою голубкою", а французи – "ля гранд дам де л'Юкрен" (велика дама України).
  Ольга Петлюра відійшла на вічний спочинок 23 листопада 1959 року в Парижі. Похована поруч з донькою та чоловіком. У прощальному слові її назвали "типовою представницею українського жіноцтва".
  Життя Ольги Петлюри – це хроніка особистої стійкості на тлі національної трагедії. Пройшовши шлях від скромної вчительки з Чернігівщини до першої леді Української Народної Республіки, Ольга Опанасівна розділила з чоловіком усі надії, злети й падіння Української революції.

ЛІТЕРАТУРА

Життєвий хрест Ольги Петлюри // Прилуччина плюс Прилучаночка. – 2022. – 22 груд. (№ 41). – С. 3.

Петлюра О. О. (23.12.1885 – 23.11.1959) – українська освітянка, активістка політичної еміграції УНР у Парижі, дружина Симона Петлюри. Народилася в селищі Мала Дівиця Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Прилуцький р-н Чернігівської обл.).

63.3(4УКР)6 / 9(С2)
  І-19
  Іванис В. Симон Петлюра – Президент України / В. Іванис ; [худ. ред. Р. Калиш]. – 2-ге вид. – Київ : Наукова думка, 1993. – 267 с.

  Ґрунтовна наукова біографія С. В. Петлюри, написана на підставі ретельного вивчення літературних та архівних джерел, спогадів і свідчень учасників визвольних змагань в Україні 1917–1920 років. Дослідження також включає інформацію про дружину Петлюри, Ольгу, яка була його вірною супутницею в еміграції та свідком усіх історичних подій.

Кібець Н. Замість квітів… / Наталія Кібець // Свобода (Нью-Йорк). – 1996. – № 94 (17 трав.). – С. 2.

Нарис про дружину Головного Отамана Симона Петлюри, Ольгу Петлюру (1885–1959), яка, після його вбивства та смерті доньки Лариси, незважаючи на особисті втрати й біди, залишалася незламною опорою для української еміграції у Франції.

Коляда І. Революція, кохання, родина у житті Симона Петлюри : (іст.-біогр. нарис до 100-річчя Української революції (1917–1921 рр.) / І. Коляда // Історія в школі. – 2019. – № 5/6. – С. 1–9.

821(477)
  К 68
  Королів-Старий В. К. Згадки про мою смерть ; Український народний герой Симон Петлюра ; З моїх споминів про Симона Петлюру : [спомини] / Василь Королів-Старий ; [упоряд., вступ. ст. О. Гавроша]. – Тернопіль : Богдан, 2021. – 397 с.

  Василь Королів-Старий (1879–1941) – укр. письменник та громадський діяч, один із авторів української еміграції першої половини ХХ ст. У книзі вміщено два яскраві спогади про близького товариша Симона Петлюру, якого літератор знав іще з часів навчання у Полтавському духовному училищі. Окремої уваги заслуговують також згадки Василя Короліва-Старого про дружину Симона Петлюри – Ольгу Петлюру. Автор показує її як вірну супутницю, яка глибоко дбала і щиро переживала за долю свого чоловіка та його непростий шлях у боротьбі за Україну.

63.3(4УКР)6 / 9(С2)
К 95
Кучерук О. Симон Петлюра, 1879–1926 / О. Кучерук ; Укр. ін-т нац. пам'яті. – Київ : Задруга, 2009. – 15 с.

Вміщено світлини з О. О. Петлюрою.

94(477)
  Л 83
  Луговий О. Визначне жіноцтво України : іст. життєписи / Ол. Луговий. – 2-ге вид. – Київ : Ярославів Вал, 2007. – 267 с.
  С. 234–238 : О. О. Петлюра.

92.0 / 03
Е 64
Петлюра Ольга // Енциклопедія українознавства. Словникова частина / Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка ; голов. ред. Володимир Кубійович. – Перевид. в Україні. – Львів, 1996. – Т. 6. – С. 2029.

94(477)
К 56
Петлюра (Петлюрівна, Більська) Ольга Опанасівна (23.12.1885–23.11.1959) – педагог, дружина голови Директорії УНР С. Петлюри (з 1910) // Коваль Р. Жінки у визвольній війні 1917–1930 : історії, біографії, спогади / Роман Коваль. – Київ, 2020. – С. 366.

63.3(4УКР)6 / 9(С2)
П 29
Пилипенко Л. Перша леді УНР [Ольга Петлюра] / Лариса Пилипенко // Сільські вісті. – 2024. – 11 черв. (№ 24). – С. 3 : фот.

Сидорова В. Життєвий хрест Ольги Петлюри / Вікторія Сидорова // Слово Варвинщини. – 2023. – 16 лют. (№ 7). – С. 4, 6 : фот.

Повернутись

Поділитись: