"Митець з Божої ласки" (155 років від дня народження В. Стефаника)
12.05.2026
139
Кожний письменник приходить у цей світ, щоб повідати нам щось саме про нього, про світ, який йому відкривається, і про нас. Сьогодні згадуємо Василя Стефаника, 155-річчя з дня народження якого відзначаємо 14 травня. "Першим українським новелістом", "володарем селянських душ", "великим майстром слова", "володарем тяжкого слова", "сільським філософом" називають В. Стефаника. Від самого дитинства Василь Стефаник мав труднощі з доступом до навчання. Уявіть собі: сільський хлопець з Покуття (письменник родом із села Русів, зараз Снятинської міської громади Коломийського району Івано-Франківської області) приходить вчитися в польську гімназію наприкінці 1880-х років. За часів цісарства на Галичині й Буковині дітям селян-землеробів освіта давалася нелегко – викладали виключно польською та німецькою мовами. Малий Василь потерпав від булінгу в гімназії через низький зріст та сільське походження. Оскільки формальне навчання не викликало інтересу, групи гімназистів, що прагнули справжньої освіти, створили таємний гурток. Серед його учасників були однокласники Стефаника: майбутній письменник Лесь Мартович і трохи молодший за них Іван Семанюк, що ввійшов у літературу під ім'ям Марко Черемшина. Згодом, із легкого слова Івана Франка, учасників гуртка назвали "Покутською трійцею". У 1890 році через участь у "Покутській трійці" Стефаника виключили з Коломийської гімназії. Тому освіту продовжив у Дрогобицькій гімназії імені Франца Йозефа. Після Дрогобицької гімназії за волею батька Стефаник вступив на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові. Але з тією медициною "вийшло діло без пуття", визнав сам Василь. Замість студіювання медицини він починає шукати себе – поринає в літературне і громадське життя Кракова. Саме в студентські роки Стефаник формується як письменник – особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками. Твори Василя Стефаника лише з часом принесли йому популярність. На початку літературні видання часто відмовляли в публікації. Лише після першого видання збірки "Синя книжечка" в 1899 про нього починають говорити як про "новий подих" в українській літературі. Писав письменник добре, але не багато. Важко переживав Стефаник смерть матері – на п'ятнадцять років відійшов від літературної творчості через важку депресію. Основною діяльністю для Стефаника завжди залишалась політика. У 1985 році його арештували за виступ на селянських мітингах, де він викривав антинародний характер державних інституцій. З 1908 року і аж до падіння Австро-Угорської імперії (1917) Стефаник був депутатом Австрійського парламенту. Там він відстоював права селян Західної України. В січні 1919 р. Стефаник очолив делегацію від ЗУНР, яка приїхала в Київ на честь оголошення Акта Злуки обох частин України в єдину соборну державу. Сільська ідентичність завжди була важливою для Стефаника-політика і Стефаника-письменника. Як політик він боровся за покращення життя селян.
Всього за життя Василя Стефаника вийшло друком одна за одною чотири збірки: "Синя книжечка" (1899), "Камінний хрест" (1900), "Дорога" (1901), "Моє слово" (1905), а також оповідання "Діточа пригода", "Марія", новели "Катруся", "Осінь" та інші. Новаторство Стефаника полягає у тому, що він є творцем психологічної новели. Його твори поетичні, глибоколіричні, що порівнює їх із народною піснею. Творчість Василя Стефаника – володаря дум селянських, великого майстра новели – одна із чарівних перлин української культури, гордість і слава України. Коли з'явилася перша книга письменника, в ньому визнали "велику літературну силу, що творить свій стиль, свій окремий творчий світ". До самої смерті не полишало Стефаника бажання "сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще". І на його долю випало найбільше для художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів. Завдяки такому підходові до змалювання життя, такому світовідчуттю і світосприйманню, новели Стефаника зберігають свою новизну й донині. Не помилимося, коли скажемо, що до них звертатимуться читачі й наступних поколінь, адже краса не старіє.
Твори В. Стефаника:
821(477)
С 79
Стефаник В. С. Вибрані твори / Василь Стефаник. – Київ : Yakaboo Publishing, 2023. – 175 с. – (Yaka школа).
Самобутні соціально-психологічні новели відображають атмосферу життя Західної України порубіжжя ХІХ–ХХ століть, вражають силою художньої правди, гостро реалістичними картинами, глибоким психологізмом та незвичними розв'язками сюжетів. В. Стефаник – засновник цілком нового в українській літературі жанру малої прози – європейської психологічної новели. У манері описів автор вільний від народницької ідеалізації села, використовує мінімалістичну описовість, є творцем поняття "образ без рамки", вирізняється межовим лаконізмом сюжетів. Жива мова новелістики, зокрема використання покутського діалекту, робить його малу прозу унікальним явищем на теренах української літературної спадщини. До збірки увійшли твори В. Стефаника, представлені в оновленій освітній програмі для обов'язкового вивчення, а також рекомендовані для додаткового читання.
.jpg/2(5)__164x263.jpg)
84(4УКР)
С 79
Стефаник В. С. І чого ти, серце моє : вибране / Василь Стефаник. – Київ : Академія, 2015. – 271 с. – (Іn crudo).
Жоден письменник не сказав про своє слово так, як Василь Стефаник: "…я не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерті". Ніхто не зумів такими очима побачити людину, як він. Усе найяскравіше, що зробив, – у цій книжці. "Іn crudo" ("Без прикрас", лат.) – серія творів про людину без прикрас, на драматичних роздоріжжях і в екстремальних ситуаціях, що випробовують розум, волю і честь.
.jpg/3(5)__165x263.jpg)
821(477)
С 79
Стефаник В. С. Камінний хрест : новели / Василь Стефаник. – Харків : Фоліо, 2021. – 253, [1] с. – (Рідне).
Новела "Камінний хрест" – це своєрідне художнє дослідження душі головного героя Івана Дідуха, котрий прощається із сусідами у зв'язку з виїздом до Америки. Іван Дідух установив на пам'ять селу камінний хрест із вибитими іменами – своїм і дружини. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина. Змальовуючи історію життя сільського бідняка Івана Дідуха, котрий, як підсумок усіх своїх надлюдських зусиль, був безземельним, прозаїк розмірковує над тими моральними чинниками, що творять духовну сутність людини, і передусім – над проблемою зв'язку з рідною землею. Масивний хрест, споруджений Іваном Дідухом на піщаному схилі як пам'ять про себе. Хрест – символ непосильної, нелюдської праці. Нести важкий хрест має, крім прямого значення, ще й переносне – мучитись. Селянський хрест не просто важкий – він камінний.
.jpg/4(5)__175x263.jpg)
84(2=Укр)1
С 79
Стефаник В. С. Кленові листки : оповідання / Василь Стефаник; [вступ. ст. Ф. М. Нечиталюка; іл. Г. В. Якутовича]. – Київ : Дніпро, 1987. – 236, [2] с.
У глибоко ліричних, сповнених драматизму оповіданнях письменник змалював тяжку долю селян Західної України на рубежі ХІХ–ХХ ст. У новелі "Кленові листки" показані великі страждання дітей бідноти і глибока батьківська любов, поєднана з трагічними переживаннями за їхню майбутню гірку долю. Новела нагадує психологічну драму, в якій мало дії, а вся увага зосереджена на відтворенні внутрішніх переживань героїв. Страшне лихо спіткало головного героя: саме у жнива тяжко захворіла після пологів його дружина – мати цілої купи дрібних дітей. Перед смертю, заколисуючи немовля, вона співає пісню про кленові листки. Народнопоетичний образ кленових листочків, що котяться самотньо по полю, – це символ важкого сирітського життя. В устах матері ця пісня звучить як пророкування наймитської долі її дітей. Ще одна новела до морозу по шкірі.
.jpg/5(5)__168x263.jpg)
84(4УКР)
С 79
Стефаник В. С. Майстер : вибране / В. Стефаник. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2014. – 159 с. : фот. – (Майстри української прози).
До збірки ввійшли кращі новели автора, які свідчать про Василя Стефаника як яскравого представника експресіонізму в українській літературі.
.jpg/6(5)__165x263.jpg)
821(477)
С 79
Стефаник В. С. Новели : збірка / Василь Стефаник. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2020. – 302 с. – (Перлини української класики).
Збірка "Новели" – це справжня перлина української класики, яка представляє вершини жанру психологічної новели. Твори Стефаника насичені глибокими емоціями, внутрішніми переживаннями персонажів і болючими реаліями їхнього життя. Автор майстерно передає трагізм людського існування через короткі, але влучні оповідання, торкаючись тем бідності, страждань, смерті, самотності, і вічного пошуку сенсу життя. Його герої – це звичайні люди, селяни, які стикаються з жорсткими випробуваннями долі та суспільства. Окремі новели стали символами трагічної долі українського селянина, відображаючи водночас універсальні теми людської трагедії, які резонують з читачами й поза межами України.
Про В. Стефаника:
.jpg/7(4)__185x263.jpg)
821.09(477)
С 79
"Бетховен покутського села" Василь Стефаник : біографічний нарис / Володимир Ткаченко [та ін.]. – Івано-Франківськ : Фоліант, 2022. – 385, [2] с. : іл. – (Золоті імена України).
Науково-популярне видання присвячене 150-річчю з дня народження Василя Стефаника, одного з "Покутської трійці", самобутньої постаті, неповторного новеліста в українському письменстві початку XX століття, який витворив із близького йому покутського селянина ідеальний образ, романтизуючи своїх селян, навіть зображуючи трагічні сторінки їхнього життя. У книжці на основі наукового доробку літературознавців, істориків уперше своєрідно потрактовані основні життєві стани митця, його громадсько-політичну та націокультурну діяльність, літературну творчість у контексті суспільно-політичних процесів рубежу XІX першої половини XX ст.; значну увагу приділено особистості письменника, чинникам, що впливали на формування його світогляду та визначили феномен його літературної творчості.
.jpg/8(4)__174x263.jpg)
84(4УКР)
Г 67
Горак Р. Д. Кров на чорній ріллі : есе-біографія Василя Стефаника / Роман Горак. – Київ : Академія, 2010. – 601,[2] с.
Його називали Володарем дум селянських, Мужицьким Бетховеном, а він вважав себе Великим страдником. Над ним висіло прокляття за сподіяний предками злочин – знав, що має спокутувати його. Від того все навколо було чорним, як мужицьке поле. Чув себе листком берези, котрого пірвав вітер, забрав від мами. Постійно мучив його неспокій. Ніде не знаходив пристановища. Вчився на лікаря, але не став ним. Був послом до віденського парламенту, але нічого суттєвого зробити не зміг. Жив у боргах. Соромився своєї бідності. Боліли йому людські страждання. Натягував від того струни душі своєї і виливав свій біль на папері. Постійно сумнівався, чи його письмо буде зрозумілим. Франко вважав його своїм наслідником у літературі, критикував тих, хто хотів cпримітизувати написане ним. Таким постає Василь Стефаник в есе-біографії Романа Горака "Кров на чорній ріллі".
.jpg/9(4)__161x263.jpg)
84(4УКР)
П 84
Процюк С. В. Троянда ритуального болю : роман про Василя Стефаника / Степан Процюк. – Київ : Академія, 2010. – 182 с. – (Автографи часу).
"Троянда ритуального болю" – це глибокий художній портрет Василя Стефаника, одного з найвизначніших українських модерністів. Автор занурює читача у внутрішній світ письменника, де трагічність і біль переплітаються з невгамовним пошуком істини та духовної опори. Цей психобіографічний роман є історією загадкового внутрішнього світу і харизми Василя Стефаника. Його манила й переслідувала троянда – символ життя і смерті. Ритуалом власної творчості він прагнув подолати трагізм і суперечності буття. У його житті і творчості чорне та біле, нехтуючи безпекою, часто опинялися поруч. Текст розгортається як драматична сповідь: у ньому оживають дитячі спогади, болісні любовні переживання, тягар самотності та відповідальності за власний талант. С. Процюк відтворює атмосферу доби, але водночас акцентує на вічних питаннях: приреченість митця на самотність і зв'язок генія зі стражданням. "Троянда ритуального болю" – це не лише роман-біографія, а й метафізична драма про людину, що наважилася заглянути в найтемніші глибини людської душі. Степан Процюк з особливою проникливістю і чуттям мови показує Стефаника як особистість і як художника, котрий залишив світові тексти, що досі очищають і потрясають. Стефаника справді за життя любило чимало людей. Таке явище не надто поширене у крихкій метафізиці письменницького життя. Але його і ненавиділи, і не розуміли, і не помічали впритул його таланту Про його творчість вже написано набагато більше обсягу його новел. Ці інтерпретації задивлені у безконечність. Є перші спроби осмислити феномен таланту і харизми Стефаника не лише як письменника, але й як людини. Нарешті кануло у Лету часткове і неістотне. Парадокси таланту великого письменника неможливо зважити на терезах. Але їх можна відчути і зрозуміти кожному, хто хоч іноді виходить за рамки крамарства. Стефаник – це Прикарпаття. І навпаки. Але цей географічний детермінізм є лише частковою правдою. Стефаник – це Україна. Україна – це Стефаник.
.jpg/10(3)__600x399.jpg)
Відділ абонемента підготував віртуальну виставку, присвячену 155-річчю від дня народження українського новеліста Василя Стефаника. Запрошуємо всіх шанувальників української класики ознайомитися з творчістю майстра українського слова.
Всього за життя Василя Стефаника вийшло друком одна за одною чотири збірки: "Синя книжечка" (1899), "Камінний хрест" (1900), "Дорога" (1901), "Моє слово" (1905), а також оповідання "Діточа пригода", "Марія", новели "Катруся", "Осінь" та інші. Новаторство Стефаника полягає у тому, що він є творцем психологічної новели. Його твори поетичні, глибоколіричні, що порівнює їх із народною піснею. Творчість Василя Стефаника – володаря дум селянських, великого майстра новели – одна із чарівних перлин української культури, гордість і слава України. Коли з'явилася перша книга письменника, в ньому визнали "велику літературну силу, що творить свій стиль, свій окремий творчий світ". До самої смерті не полишало Стефаника бажання "сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще". І на його долю випало найбільше для художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів. Завдяки такому підходові до змалювання життя, такому світовідчуттю і світосприйманню, новели Стефаника зберігають свою новизну й донині. Не помилимося, коли скажемо, що до них звертатимуться читачі й наступних поколінь, адже краса не старіє.
Твори В. Стефаника:
821(477)
С 79
Стефаник В. С. Вибрані твори / Василь Стефаник. – Київ : Yakaboo Publishing, 2023. – 175 с. – (Yaka школа).
Самобутні соціально-психологічні новели відображають атмосферу життя Західної України порубіжжя ХІХ–ХХ століть, вражають силою художньої правди, гостро реалістичними картинами, глибоким психологізмом та незвичними розв'язками сюжетів. В. Стефаник – засновник цілком нового в українській літературі жанру малої прози – європейської психологічної новели. У манері описів автор вільний від народницької ідеалізації села, використовує мінімалістичну описовість, є творцем поняття "образ без рамки", вирізняється межовим лаконізмом сюжетів. Жива мова новелістики, зокрема використання покутського діалекту, робить його малу прозу унікальним явищем на теренах української літературної спадщини. До збірки увійшли твори В. Стефаника, представлені в оновленій освітній програмі для обов'язкового вивчення, а також рекомендовані для додаткового читання.
84(4УКР)
С 79
Стефаник В. С. І чого ти, серце моє : вибране / Василь Стефаник. – Київ : Академія, 2015. – 271 с. – (Іn crudo).
Жоден письменник не сказав про своє слово так, як Василь Стефаник: "…я не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерті". Ніхто не зумів такими очима побачити людину, як він. Усе найяскравіше, що зробив, – у цій книжці. "Іn crudo" ("Без прикрас", лат.) – серія творів про людину без прикрас, на драматичних роздоріжжях і в екстремальних ситуаціях, що випробовують розум, волю і честь.
821(477)
С 79
Стефаник В. С. Камінний хрест : новели / Василь Стефаник. – Харків : Фоліо, 2021. – 253, [1] с. – (Рідне).
Новела "Камінний хрест" – це своєрідне художнє дослідження душі головного героя Івана Дідуха, котрий прощається із сусідами у зв'язку з виїздом до Америки. Іван Дідух установив на пам'ять селу камінний хрест із вибитими іменами – своїм і дружини. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина. Змальовуючи історію життя сільського бідняка Івана Дідуха, котрий, як підсумок усіх своїх надлюдських зусиль, був безземельним, прозаїк розмірковує над тими моральними чинниками, що творять духовну сутність людини, і передусім – над проблемою зв'язку з рідною землею. Масивний хрест, споруджений Іваном Дідухом на піщаному схилі як пам'ять про себе. Хрест – символ непосильної, нелюдської праці. Нести важкий хрест має, крім прямого значення, ще й переносне – мучитись. Селянський хрест не просто важкий – він камінний.
84(2=Укр)1
С 79
Стефаник В. С. Кленові листки : оповідання / Василь Стефаник; [вступ. ст. Ф. М. Нечиталюка; іл. Г. В. Якутовича]. – Київ : Дніпро, 1987. – 236, [2] с.
У глибоко ліричних, сповнених драматизму оповіданнях письменник змалював тяжку долю селян Західної України на рубежі ХІХ–ХХ ст. У новелі "Кленові листки" показані великі страждання дітей бідноти і глибока батьківська любов, поєднана з трагічними переживаннями за їхню майбутню гірку долю. Новела нагадує психологічну драму, в якій мало дії, а вся увага зосереджена на відтворенні внутрішніх переживань героїв. Страшне лихо спіткало головного героя: саме у жнива тяжко захворіла після пологів його дружина – мати цілої купи дрібних дітей. Перед смертю, заколисуючи немовля, вона співає пісню про кленові листки. Народнопоетичний образ кленових листочків, що котяться самотньо по полю, – це символ важкого сирітського життя. В устах матері ця пісня звучить як пророкування наймитської долі її дітей. Ще одна новела до морозу по шкірі.
84(4УКР)
С 79
Стефаник В. С. Майстер : вибране / В. Стефаник. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2014. – 159 с. : фот. – (Майстри української прози).
До збірки ввійшли кращі новели автора, які свідчать про Василя Стефаника як яскравого представника експресіонізму в українській літературі.
821(477)
С 79
Стефаник В. С. Новели : збірка / Василь Стефаник. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2020. – 302 с. – (Перлини української класики).
Збірка "Новели" – це справжня перлина української класики, яка представляє вершини жанру психологічної новели. Твори Стефаника насичені глибокими емоціями, внутрішніми переживаннями персонажів і болючими реаліями їхнього життя. Автор майстерно передає трагізм людського існування через короткі, але влучні оповідання, торкаючись тем бідності, страждань, смерті, самотності, і вічного пошуку сенсу життя. Його герої – це звичайні люди, селяни, які стикаються з жорсткими випробуваннями долі та суспільства. Окремі новели стали символами трагічної долі українського селянина, відображаючи водночас універсальні теми людської трагедії, які резонують з читачами й поза межами України.
Про В. Стефаника:
821.09(477)
С 79
"Бетховен покутського села" Василь Стефаник : біографічний нарис / Володимир Ткаченко [та ін.]. – Івано-Франківськ : Фоліант, 2022. – 385, [2] с. : іл. – (Золоті імена України).
Науково-популярне видання присвячене 150-річчю з дня народження Василя Стефаника, одного з "Покутської трійці", самобутньої постаті, неповторного новеліста в українському письменстві початку XX століття, який витворив із близького йому покутського селянина ідеальний образ, романтизуючи своїх селян, навіть зображуючи трагічні сторінки їхнього життя. У книжці на основі наукового доробку літературознавців, істориків уперше своєрідно потрактовані основні життєві стани митця, його громадсько-політичну та націокультурну діяльність, літературну творчість у контексті суспільно-політичних процесів рубежу XІX першої половини XX ст.; значну увагу приділено особистості письменника, чинникам, що впливали на формування його світогляду та визначили феномен його літературної творчості.
84(4УКР)
Г 67
Горак Р. Д. Кров на чорній ріллі : есе-біографія Василя Стефаника / Роман Горак. – Київ : Академія, 2010. – 601,[2] с.
Його називали Володарем дум селянських, Мужицьким Бетховеном, а він вважав себе Великим страдником. Над ним висіло прокляття за сподіяний предками злочин – знав, що має спокутувати його. Від того все навколо було чорним, як мужицьке поле. Чув себе листком берези, котрого пірвав вітер, забрав від мами. Постійно мучив його неспокій. Ніде не знаходив пристановища. Вчився на лікаря, але не став ним. Був послом до віденського парламенту, але нічого суттєвого зробити не зміг. Жив у боргах. Соромився своєї бідності. Боліли йому людські страждання. Натягував від того струни душі своєї і виливав свій біль на папері. Постійно сумнівався, чи його письмо буде зрозумілим. Франко вважав його своїм наслідником у літературі, критикував тих, хто хотів cпримітизувати написане ним. Таким постає Василь Стефаник в есе-біографії Романа Горака "Кров на чорній ріллі".
84(4УКР)
П 84
Процюк С. В. Троянда ритуального болю : роман про Василя Стефаника / Степан Процюк. – Київ : Академія, 2010. – 182 с. – (Автографи часу).
"Троянда ритуального болю" – це глибокий художній портрет Василя Стефаника, одного з найвизначніших українських модерністів. Автор занурює читача у внутрішній світ письменника, де трагічність і біль переплітаються з невгамовним пошуком істини та духовної опори. Цей психобіографічний роман є історією загадкового внутрішнього світу і харизми Василя Стефаника. Його манила й переслідувала троянда – символ життя і смерті. Ритуалом власної творчості він прагнув подолати трагізм і суперечності буття. У його житті і творчості чорне та біле, нехтуючи безпекою, часто опинялися поруч. Текст розгортається як драматична сповідь: у ньому оживають дитячі спогади, болісні любовні переживання, тягар самотності та відповідальності за власний талант. С. Процюк відтворює атмосферу доби, але водночас акцентує на вічних питаннях: приреченість митця на самотність і зв'язок генія зі стражданням. "Троянда ритуального болю" – це не лише роман-біографія, а й метафізична драма про людину, що наважилася заглянути в найтемніші глибини людської душі. Степан Процюк з особливою проникливістю і чуттям мови показує Стефаника як особистість і як художника, котрий залишив світові тексти, що досі очищають і потрясають. Стефаника справді за життя любило чимало людей. Таке явище не надто поширене у крихкій метафізиці письменницького життя. Але його і ненавиділи, і не розуміли, і не помічали впритул його таланту Про його творчість вже написано набагато більше обсягу його новел. Ці інтерпретації задивлені у безконечність. Є перші спроби осмислити феномен таланту і харизми Стефаника не лише як письменника, але й як людини. Нарешті кануло у Лету часткове і неістотне. Парадокси таланту великого письменника неможливо зважити на терезах. Але їх можна відчути і зрозуміти кожному, хто хоч іноді виходить за рамки крамарства. Стефаник – це Прикарпаття. І навпаки. Але цей географічний детермінізм є лише частковою правдою. Стефаник – це Україна. Україна – це Стефаник.