Відзначаючи 150-літній ювілей академіка Сергія Єфремова, варто замислитися, яким є його внесок у націєтворчі процеси, чому його називали "совістю нації" та як особисте життя вплинуло на його світогляд і доленосні рішення.
  Московські більшовики бачили Єфремова своїм основним ворогом та ідейним лідером вільних українців.
  Сергій Олександрович народився в селі Пальчик Катеринопільського району Черкаської області в багатодітній священницькій сім'ї. Завдяки настановам батька, який усіх дітей віддав до духовних шкіл, майбутній академік також вивчав Слово Боже.
  Серед тих, кого Сергій Єфремов називав своїми вчителями, була трійка класиків: Микола Гоголь, Олександр Кониський та Борис Грінченко. Перший – хоч і двоєдушний, але своїм "Тарасом Бульбою" запалив віру в українську стихію; другий надихнув долучитися до української справи та організації видавництва "Вік"( 1904); а третій підштовхнув до активних дій і політики: створення Революційно-демократичної партії та громадського руху, зокрема в київській "Просвіті".
  Сергій Єфремов відомий насамперед як видатний літературознавець, публіцист і державний діяч, проте за освітою він був професійним правником. Юридичні знання та правова культура суттєво вплинули на політичну, правотворчу й публіцистичну діяльність Сергія Олександровича, хоча класичною адвокатською чи судовою практикою він майже не займався.
  Водночас Сергій Єфремов написав фундаментальні праці "Шевченко і українська література" (1914), "Марко Вовчок" (1907), "Тарас Шевченко, його життя і справи", (1908), "Співець боротьби і контрастів" (1913) (у виданні 1926 року – "Іван Франко"), "Михайло Коцюбинський" (1922), "Іван Нечуй-Левицький", "Іван Карпенко-Карий" (1924), "Панас Мирний" (1928) та інші. Одним із найвизначніших досягнень Сергія Єфремова стала праця в галузі наукового шевченкознавства, зокрема видання "Щоденника" й "Листування" Т. Г. Шевченка (1927–1928) – томів III і IV із запланованого зібрання творів Кобзаря, так і не завершеного внаслідок репресій. Історико-літературні погляди Сергія Олександровича найповніше представлені в його фундаментальній праці "Історія українського письменства" (1911).
  Крім того серед найважливіших статей Єфремова – такі: "В пошуках нової краси" (1903), "На переломі" (1910), "Поезія всепрощення" (1912), "Без синтезу" (1912; 1923), "Страчене життя" (1925), "Без хліба. Проблема голоду в українському письменстві" (1927).

  Юридична освіта та формування поглядів

  У 1901 році Сергій Єфремов закінчив юридичний факультет Імператорського університету Святого Володимира у Києві (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка).
  Незважаючи на те, що батьки хотіли бачити сина священником, вибір юридичного факультету дав Єфремову глибоке розуміння тогочасного права, державного устрою та механізмів захисту прав людини. Саме під час навчання в університеті Сергій Олександрович розпочав активну політичну діяльність, долучившись до Загальної української безпартійної демократичної організації (ЗУБО).

  Правотворча та державна діяльність
  Юридична кваліфікація Сергія Єфремова стала фундаментом для його роботи в період Української революції 1917–1921 років.

  Концепція української державности
  Як один із лідерів Української Центральної Ради (УЦР) та заступник її голови (Михайла Грушевського) Єфремов брав безпосередню участь у розробці нормативно-правової бази нової держави. Він долучався до формування політико-правових концепцій УНР, а також став автором самого терміна "Українська Народна Республіка".
  Генеральний секретар міжнаціональних справ: у першому українському уряді (Генеральному Секретаріаті) Сергій Єфремов обійняв посаду секретаря міжнаціональних справ. На цій посаді він застосовував юридичні інструменти для врегулювання правового статусу національних меншин в Україні, розробляючи засади національно-персональної автономії та забезпечуючи баланс прав різних етнічних груп. Один із організаторів Української академії наук (УАН) за гетьмана П. П. Скоропадського. З 1922 року – віцепрезидент ВУАН, секретар історико-філологічного відділу і член багатьох комісій академії.

  Публіцистика як захист прав людини
  Правнича логіка та ораторське мистецтво Сергія Єфремова яскраво проявилися в його публіцистиці (Сергій Олександрович написав близько 10 тисяч статей).
  Боротьба проти свавілля влади: у своїх статтях для газет "Громадська думка", "Рада" й "Нова Рада" Сергій Єфремов виступав як правозахисник, гостро критикуючи царське самодержавство за порушення громадянських свобод, цензуру та незаконні арешти.
  Справа Бейліса (1911–1913): Сергій Олександрович зайняв чітку та безкомпромісну правову і гуманістичну позицію під час судового процесу над Менахемом Менделем Бейлісом у Києві й публічно засудив антисемітизм та спроби фальсифікації судочинства з боку імперської влади.

  Процес СВУ (Спілка визволення України), 1930 рік
  Життя Сергія Єфремова завершилося трагічно. Його юридичні знання виявилися безсилими проти радянського тоталітарного апарату.
  У 1929 році академіка й віцепрезидента ВУАН заарештували. Його зробили головним фігурантом сфабрикованого радянськими спецслужбами процесу над "Спілкою визволення України" (СВУ). На суді в Харкові (березень – квітень 1930 року) Сергія Олександровича засудили до смертної кари, яку згодом замінили на 10 років ув'язнення. Попри юридичну бездоганність своєї позиції він став жертвою політичного терору і загинув у радянських таборах. Був повністю реабілітований Верховним Судом УРСР лише в 1989 році.
  Сергій Єфремов – одна з яскравих постатей українського національного руху. Сергій Олександрович обстоював концепцію безперервності процесу українського державотворення з часів княжої Русі. Був прихильником побудови української держави, заснованої на принципах демократичного конституціоналізму, політичного плюралізму, поваги до прав людини. Вважав, що націоналізм – це бажання певної національності мати рівні права з іншими.

  Використані джерела

  1. Бойко О. Д. Єфремов Сергій Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – Київ : Наукова думка, 2005. – Т. 3 : Е – Й. – 672 с.
  2. Винниченко В. Відродження нації ; Заповіт борця за визволення / Володимир Винниченко . – Київ : Книга Роду, 2008. – 797 с.
  3. Горбань Т. Єфремов Сергій Олександрович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. – Київ : Парламентське видавництво, 2011. – С. 259.
  4. Єфремов С. О. Вибране: Статті. Наукові розвідки. Монографії / С. О. Єфремов ; [упоряд., авт. передм. та прим. Е. Соловей] ; НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Наукова думка, 2002. – 756, [1] с.
  5. Єфремов С. О. Історія українського письменства. Наукове видання / С. О. Єфремов. – Київ : Femina, 1995. – 685, [1] с.
  6. Єфремов С. О. Літературно-критичні статті / С. О. Єфремов; [авт. передм. доктор філ. наук М. К. Наєнко]. – Київ : Дніпро, 1993. – 349, [2] с. – (Українська літературна думка).
  7. Юридична енциклопедія Т. 2. Д–Й / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; редкол.: Ю. С. Шемшученко [та ін.]. – Київ : Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 1999. – с. 422.

  Періодичні видання

  1. Гирич І. Сергій Єфремов – лідер наддніпрянського народництва // Історія в школах України. – 2005. – № 3. – С. 43–47.
  2. Грабович Г. Сергій Єфремов як історик українського письменства // Сучасність. – 1976. – № 10. – С. 55, 60.
  3. Єфремов С. "Вони не просять…" : Лицарі педагогічної ниви // Рідна школа. – 1994. – № 5. – С. 19–21.
  4. Єфремов С. О. Фрагменти з щоденника / Передмова та публікація В. Шмельова // Київська старовина. – 1992. – № 1. – С. 38–51.
  5. Кореневич Л. Він не мислив себе поза Україною : скарби високих дум Сергія Єфремова // День. – 2003. – № 128. – С. 5.
  6. Ткач Л., Шепетюк І. Євангелійні мотиви у щоденниках Сергія Єфремова // Урок української. – 2002. – № 2. – С. 24–27.
  7. Стамбол І. Академік Єфремов – патріарх української ідентичності, "коронований" ворогом / Ігор Стамбол // Український тиждень. – 2026. – Режим доступу: https://tyzhden.ua/akademik-iefremov-patriarkh-ukrainskoi-identychnosti-koronovanyj-vorohom/ вільний. – Заголовок з екрана. – Дата звернення: 15.10.2026. – Мова укр.

  Підготувала в. о. завідувачки відділу документів
  із гуманітарних наук Валентина Куценко