ТОВ "КНИЖКОВЕ ВИДАВНИЦТВО ЧОРНА ГОРА"
94(497.1)
Т 48
Ткаченко, Олександр.
Т 48
Ткаченко, Олександр.
Кривава агонія Югославії / Олександр Ткаченко. – Київ : Чорна гора, 2026. – 330 с. : іл. – Бібліогр.: с. 327–330.
На початку 1990-х років Європа здригнулася від кривавих подій у Югославії.
Південнослов’янські народи, що століттями жили поруч, мали багато в чому спільний досвід, але водночас – глибокі й часто непримиренні історичні суперечності. Серйозні конфлікти довго накопичувалися і вибухнули на тлі колапсу соціалістичного режиму.
На руїнах Югославії постали шість міжнародно визнаних країн і одна – частково визнана. Масштаби жорстокості, яка охопила Балкани у 90-х, вражали: акти геноциду, етнічні чистки, масові депортації, концтабори, руйнування інфраструктури.
Зупинити війну допомогло тільки міжнародне втручання. У 1992 році Організація Об'єднаних Націй розгорнула першу миротворчу місію в Хорватії. Станом на 2025 рік – тобто понад 3О років потому – міжнародний контингент досі присутній у частково визнаній Республіці Косово. НАТО провело на території колишньої Югославії дві повноцінні воєнні кампанії та здійснило численні точкові втручання.
Однак попри те, що сусіди на Балканах уже не стріляють один в одного, привид тієї війни час від часу все ще нагадує про себе.
Ця книга написана для української аудиторії, тому автора цікавило не лише минуле, а й контекст, важливий для нашого читача сьогодні.
Як на перебіг війни вплинув миротворчий контингент ООН і чи може Україна спиратися на цей досвід? Як оцінювати дії НАТО саме в динаміці конкретного конфлікту? Як працювали міжнародні суди, що карали воєнних злочинців?
Розуміння цього досвіду є важливим, адже певні події війни в Югославії мимоволі викликають асоціації з подіями російсько-української війни.
Південнослов’янські народи, що століттями жили поруч, мали багато в чому спільний досвід, але водночас – глибокі й часто непримиренні історичні суперечності. Серйозні конфлікти довго накопичувалися і вибухнули на тлі колапсу соціалістичного режиму.
На руїнах Югославії постали шість міжнародно визнаних країн і одна – частково визнана. Масштаби жорстокості, яка охопила Балкани у 90-х, вражали: акти геноциду, етнічні чистки, масові депортації, концтабори, руйнування інфраструктури.
Зупинити війну допомогло тільки міжнародне втручання. У 1992 році Організація Об'єднаних Націй розгорнула першу миротворчу місію в Хорватії. Станом на 2025 рік – тобто понад 3О років потому – міжнародний контингент досі присутній у частково визнаній Республіці Косово. НАТО провело на території колишньої Югославії дві повноцінні воєнні кампанії та здійснило численні точкові втручання.
Однак попри те, що сусіди на Балканах уже не стріляють один в одного, привид тієї війни час від часу все ще нагадує про себе.
Ця книга написана для української аудиторії, тому автора цікавило не лише минуле, а й контекст, важливий для нашого читача сьогодні.
Як на перебіг війни вплинув миротворчий контингент ООН і чи може Україна спиратися на цей досвід? Як оцінювати дії НАТО саме в динаміці конкретного конфлікту? Як працювали міжнародні суди, що карали воєнних злочинців?
Розуміння цього досвіду є важливим, адже певні події війни в Югославії мимоволі викликають асоціації з подіями російсько-української війни.
94(477)
Р 88
Русова, Софія Федорівна.
Р 88
Русова, Софія Федорівна.
Мої спомини / Софія Русова. – Київ : Чорна гора, 2026. – 339 с. : іл.
Ви тримаєте в руках спогади Софії Русової – членкині Центральної Ради, яка працювала в органах освіти УНР, опікуючись дошкільним і позашкільним вихованням.
Уперше її мемуари було видано за редакцією Михайла Грушевського в журналі "За сто літ" у 1928 році та перевидано з доповненнями у 1937 році у Львові.
Саме Софія Русова створила перший у Києві приватний дитячий садок, де дітей вчили українською, і все своє життя боролась за можливість українців отримувати освіту – від дошкільної до університетської – своєю рідною мовою.
Русова як педагогиня протистояла репресивній системі Російської імперії, сиділа в тюрмах, майже постійно перебувала під наглядом поліції, але не припиняла своєї роботи. Русова – авторка десятків посібників з педагогіки та виховання, редакторка українських журналів, перекладачка класичної літератури.
Софія Русова виїхала з України після більшовицької окупації, але продовжувала вкладати всі свої сили в розвиток освіти, представляла Україну на міжнародних платформах жіночих рухів, які напочатку XX століття тільки набирали ваги.
"Мої спомини" – це надзвичайно цікаві мемуари, історія жінки, матері, вчительки, яка і мріяла про незалежну Україну, і діяла задля досягнення цієї мети.
Уперше її мемуари було видано за редакцією Михайла Грушевського в журналі "За сто літ" у 1928 році та перевидано з доповненнями у 1937 році у Львові.
Саме Софія Русова створила перший у Києві приватний дитячий садок, де дітей вчили українською, і все своє життя боролась за можливість українців отримувати освіту – від дошкільної до університетської – своєю рідною мовою.
Русова як педагогиня протистояла репресивній системі Російської імперії, сиділа в тюрмах, майже постійно перебувала під наглядом поліції, але не припиняла своєї роботи. Русова – авторка десятків посібників з педагогіки та виховання, редакторка українських журналів, перекладачка класичної літератури.
Софія Русова виїхала з України після більшовицької окупації, але продовжувала вкладати всі свої сили в розвиток освіти, представляла Україну на міжнародних платформах жіночих рухів, які напочатку XX століття тільки набирали ваги.
"Мої спомини" – це надзвичайно цікаві мемуари, історія жінки, матері, вчительки, яка і мріяла про незалежну Україну, і діяла задля досягнення цієї мети.
Графік роботи:
Бiблiотека:
ПН-ЧТ – 9:30-18:00
ПТ – ВИХІДНИЙ
СБ-НД – 10:00-18:00
ПТ – ВИХІДНИЙ
СБ-НД – 10:00-18:00
Інтернет-центр:
ПН-ЧТ – 9:30-18:00
ПТ – ВИХІДНИЙ
СБ-НД – 10:00-18:00
ПТ – ВИХІДНИЙ
СБ-НД – 10:00-18:00
Під час ПОВІТРЯНОЇ ТРИВОГИ
обслуговування користувачів
призупиняється