Поезія – це дивовижний потаємний світ нашої душі, котрий балансує на грані свідомості й підсвідомості. Хто ми? Діти вічного міста Амбер чи зорі з грона космічного винограднику? Звідки прийшли і куди летимо, обминаючи спіралі галактик?
Вірші цієї збірки – теж балансування на грані земного й небесного відчуття сущого. Вони увібрали в себе і струни Всесвіту, й павутинку бабиного літа, вибух наднової зорі й лагідне надвечір’я, сум, пронизливе щастя і любов.
Усе загалом – наче різнобарвний напій, настояний на вишуканому слові і глибокому відчутті прекрасного, розчахнута та боса душа, по вінця наповнена справжністю.