Після перемоги над фашистськими загарбниками в українських селах жило багато одиноких матерів: солдатських вдів, покриток, дружин репресованих сталінщиною чоловіків. В страшних злиднях і нелюдській праці піднімали вони на ноги своїх безбатченків. Та чи не найтяжче їм було терпіти і долати знущання від тих представників "народної" влади, яких поет-шістдесятник Василь Симоненко назвав байстрюками катів останніх. В романі показано, як бідні матеріально, але багаті душею люди вибудовують собі кращу долю, ніж їхні мучителі – багаті матеріально, але з дешевою звірячою душею.