Багатюща творчість Рильського – це мистецький світ, де, за словами Д. Павличка, "Вічно сяє сонце, течуть ріки філософського спокою, шумлять водоспади пристрастей, гудуть автостради дружби, жевріють зорі кохання, де треба замислитись і здивуватись над мудрою простотою форми і над прозорою глибиною змісту".
  19 березня у читальному залі Чернігівської ОУНБ ім. В.Г. Короленка відбулося літературно-мистецьке свято "Я вірю в силу народу, в силу народної душі…", приурочене 120-річниці від дня народження українського класика Максима Рильського. У заході брали участь вчителі, бібліотекарі, студенти, журналісти, громадськість міста.
  Зокрема, викладач Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, заслужена вчителька України Ольга Гребницька розкрила невідомі сторінки життя і творчості М. Рильського.
  Рильський Максим Тадейович – поет-лірик, романтик слова, перекладач, науковець народився 19 березня 1895 року в Києві.
  Його батько – етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Синові він передав у спадок аристократичну культуру, почуття власної незалежності та віри в себе.
  Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області). Тадей Рильський навчав свою молоду дружину грамоти. А вона передала їх сину Максиму рідну українську мову, пісню, той особливий ліризм, що б'є в поезії Рильського чистим джерелом.

Коли дзвенять черешні В медовому цвіту, Узори нетутешні Із цвіту я плету. І щось бадьоре сниться - А може, то ява,- Коли лице в криниці Чудовно ожива.

Земля тремтить у млості І ронить пелюстки, І невідомі гості Злітаються в садки. І думка стала словом, І в поглядах – пісні, Коли в цвіту медовім Черешні запашні.

  Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім – у приватній гімназії в Києві. Змалку познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова. І, як писав пізніше, бігав  до Лисенків підслуховувати музику…, і коли б не став літератором, то став би композитором.
  Молодий Рильський не знав гніту злиднів, українське село правило йому за своєрідну Елладу. І він цінив світ свідомо, цінив красу. І свою першу  збірку, яка вийшла в 15 років, назвав "На білих островах". Вона вийшла накладом 900 примірників, до неї  ввійшли 65 віршів лірики.
  Після приватної гімназії Рильський у 1915-1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім – на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 по 1929 рік вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.
  У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угрупування "неокласиків", переслідуваного офіційною критикою за декадентство, відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року – переклад поеми Адама Міцкевича "Пан Тадеуш".
  Максиму Рильському ще за життя пощастило почути багато хвалебних епітетів, але разом з тим довелося пережити арешт, допити, тюремне ув'язнення(1931). В'язниця зламала поета, він переживає з болем і відчаєм арешт і страту своїх товаришів: М. Зерова, П. Філіповича, М. Драй-Хмари. Особливо важкими були для нього 30-50-ті роки, період сталінського терору. Схвально відгукується на вірш В. Сосюри "Любіть Україну", його звинувачують у націоналізмі. Але Рильському вдалося вижити. У 1957 р. М. Хрущов виступив зі статтею в газеті "Правда" про зв'язки літератури і мистецтва з життям народу. І відтоді будь – які підозри в націоналізмі з нього були зняті. І почалося фактично його третє "цвітіння".

"Багряний вітер догорів
І попіл падає на місто
Переливається намисто
Понаддніпрянських ліхтарів…"

  Епіграфом до життя і творчості М. Рильського  можна взяти його ж поетичні рядки: "Нехай не знає втоми та рука, що добре зерно в добру землю сіє". М. Рильський видрукував за життя 35 книжок поезії, з них 31 книжку лірики. Переклав з 13 мов понад чверть мільйона рядків поезії. Кращі серед яких – "Знак терезів" (1932), "Літо" (1936), "Україна", "Збір винограду" (1940), "Слово про рідну матір", "Троянди й виноград" (1957), "Голосіївська осінь", "Зимові записи" (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства.
  Він був безпосередньою, живою людиною. Любив рибалку, полювання; добірне товариство, але не любив "хвали", говорив:  "Не ліпіть з мене ікону". Рильський трепетно ставився до своєї сім'ї. Відчував у ній спокій і захищеність.
  Рильський був людиною чесного серця, чистих помислів і незвичайної доброти. Молодші літератори, яких поет охоче гуртував навколо себе, називали його Вчителем, Батьком.
  Максим Тадейович ішов у житті та літературі своїми  шляхами. В одній з поезій він про це каже так: "На все дивлюся власними очима".
  З 1942 р. він очолює інститут мистецтвознавства,фольклору та етнографії АН, член АН України. Нагороджений Сталінською премією, неодноразово обирався депутатом ВР СРСР. Максим Тадейович визнаний найкращим знавцем мови, був сам укладачем багатьох словників. Книжка була його найдорожчим  дарунком. Та він і сам любив дарувати книги. На томику поезій 1946 р. ми читаємо: "Моїй радості, моїй честі, моїй красі, моїй любові – Катерині Рильській".
  Остання збірка поета "Зимові записи" вийшла в світ в 1964 р. В цьому ж році грозової липневої ночі 24 липня  зупинилось серце Максима Тадейовича Рильського.
  Життя Рильського було многотрудним, часто межувало на грані знищення – і морального, і фізичного, і духовного. Але він вистояв! І залишився в пам'яті поколінь поетом, який підтримував національну свідомість, будив історичну пам'ять, кликав читачів до свого "саду пісень".
  На ювілейному святі публіка із захватом сприймала поетичні  твори поета, зміст яких душевно передали читці Аліса Коваль, Яна Петруняк, Лідія Сенченко, Світлана Сучкова, Олена Попович. Книжково-ілюстративну виставку "Нове життя нового прагне слова" представила бібліотекар відділу абонемента Наталія Карбовська. Вона зупинилася на раритетних виданнях 1910 та 1943 років видання.