Видатні земляки. Боголюбов Олексій Миколайович

  25 березня 1911 року в м. Ніжині в родині професора богослов’я Київського університету Миколи Михайловича Боголюбова та Ольги Миколаївни Люмінарської, вчительки музики, народився Олексій Миколайович Боголюбов – член-кореспондент НАН України, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України. Ця сім’я виховала трьох вчених: видатного математика й фізика-теоретика академіка Миколу Миколайовича Боголюбова, історика науки, члена-кореспондента НАН України Олексія Миколайовича Боголюбова та сходознавця, академіка Михайла Миколайовича Боголюбова.
  Родина вченого мешкала в Ніжині, Києві, на Полтавщині, у Нижньому Новгороді.
  У 1928 р. Олексій здобув середню освіту й одразу пішов працювати: спочатку в навчальному господарстві Тімірязевської сільськогосподарської академії, потім десятником на будівництві моста через річку Оку, далі в Харкові на заводі "Світло шахтаря", а пізніше – в Українському відділенні Центрального інституту праці. Олексій Миколайович кілька разів складав іспити у виші, але всупереч високому рівню підготовки, його не хотіли брати через походження. Лише в 1931 р. він вступив на фізико-математичний факультет Харківського фізхімматінституту. В 1933 р. цей заклад перевели до складу університету. "За походження" майбутнього вченого двічі виключали, вдруге – на п’ятому курсі, але після втручання Миколи Митрофановича Крилова поновили.
  Закінчивши в 1936 р. без відриву від виробництва університет за фахом "Механіка", Боголюбов витримав вступні іспити до аспірантури в Інституті математики і механіки при Харківському університеті, але його знову не прийняли. За порадою свого наукового керівника В. М. Майзеля в 1938 р. він пішов на третій курс механічного факультету Харківського машинобудівельного інституту. Одночасно складав кандидатські іспити і написав дисертацію на тему "Синтез механізмів", яку не захистив за браком часу. Протягом 1934–1935 рр. науковець працював на посаді інженера в технічному відділі тресту "Укртракторремонт" у Харкові. З 1937 по 1941 р. був організатором, керівником, учителем у школі для іспанських дітей, а з 1939 р. викладав на мовних курсах для іспанців – політемігрантів, евакуйованих до Радянського Cоюзу.
  В період окупації Харкова до 1942 р. Олексій Миколайович ніде не працював. Упродовж 1942–1943 рр. викладав німецьку мову, а пізніше став секретарем управи у Старовірівській районній раді. Під час відступу фашистських військ перейшов лінію фронту, був заарештований і засуджений до 15 років каторжних робіт. Його звинуватили в націоналізмі (серед особистих речей знайшли портрет Петлюри і жовто-блакитний прапорець). Олексія Миколайовича перевезли до Норильська. Спочатку він був машиністом підіймальної машини на шахті в Каєркані, згодом (1945–1953) працював переважно на інженерних посадах у таборі, що обслуговував будівництво великої збагачувальної фабрики (БОФ) у Норильську.
  У 1954 р., після відмови у проживанні в Києві, О. М. Боголюбов близько року жив у Черкасах, де був головним механіком обласного будівельного тресту. Згодом все-таки повернувся до Києва, став головним інженером відділу обладнання Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР. З 1956 р. працював викладачем, а пізніше професором на кафедрі будівельних машин Київського інженерно-будівельного інституту.
  З 1962 р. трудова діяльність Олексія Миколайовича була пов’язана з Академією наук України: у 1963–1974 рр. він працював у секторі історії природознавства і техніки Інституту історії, у 1962–1963 і 1975–2004 рр. – в Інституті математики.
  О. М. Боголюбов був ученим широкого профілю, опублікував понад 500 праць. Володіючи кількома іноземними мовами, першим розпочав глибоке вивчення механіки машин, залучивши великий і досі не досліджений масив інформації. Його студії порушують питання розвитку математичної освіти в Україні, філософських і методологічних питань механіко-математичних дисциплін, історії операційного числення, гідромеханіки, теорії пружності.
  Серед фундаментальних праць О. М. Боголюбова – біографічний довідник "Історія механіки машин"; монографії: "Історія вітчизняної математики" (відзначена медаллю О. Койре на ХIII Всесвітньому конгресі з історії науки), "Нариси з розвитку математики в СРСР", "Історія механіки в Росії", "Математики, механіки", "Історія математичної освіти в СРСР", "Українська математична бібліографія"; брошури: "Людина і машина", "Теорія машин і механізмів в історичному розвитку її ідей", "Роботи і маніпулятори", "Радянська школа механіки машин"; серія біографій визначних науковців та інженерів. Зокрема, перу Олексія Миколайовича належить книга "Н. Н. Боголюбов. Жизнь. Творчество", у якій наведено унікальні свідчення про життя його знаменитого брата Миколи Миколайовича Боголюбова.
  Заслуги вченого було відзначено премією імені М. М. Крилова НАН України, йому присудили ступінь почесного доктора Петербурзького університету шляхів сполучення. За видатний внесок у розвиток іспано-слов’янських культурних і наукових зв’язків король Іспанії Хуан Карлос I нагородив його командорським орденом "За громадянські заслуги". У 2001 р. Олексію Миколайовичу було присуджено звання "Заслужений діяч науки і техніки України".
  Як вірний громадянин України, Олексій Миколайович усе життя самовіддано працював на благо Вітчизни. Помер видатний вчений 1 листопада 2004 року.
  Олексій Миколайович Боголюбов та його учні збагатили історію науки в цілому та історію математичного природознавства багатьма вагомими результатами. Наукова спадщина Олексія Миколайовича здобула широке визнання в Україні та за її межами.