День без поліетилену

  3 липня в усьому світі відзначають Міжнародний день відмови від поліетиленових пакетів. Цього дня люди обходяться без використання таких пакетів, проводять прибирання та віддають зібраний поліетилен на переробку.
  Поліетилен вважається одним із перших синтетичних полімерів, які стали відомі людству. Це наймасовіший вид пластмаси, який використовується для виготовлення пакувального матеріалу.
  Історії поліетилену більше 100 літ. 1884 року російський учений-хімік Гаврило Гаврилович Густавсон здійснив спробу полімеризації етилену під впливом бромистого алюмінію, але результату не отримав. Підсумком його експериментів були низькомолекулярні матеріали, за складом схожі на рідку речовину. Згодом, 1898 року, німецький хімік Ганс фон Пехманн випадково синтезував поліетилен при розігріві діазометану. Але одержана речовина мала високу в’язкість, тому для неї не знайшли сфери застосування. 1934 року вчені-хіміки британської компанії Ерік Фосетт і Реджинальд Гібсон здійснили ще один крок до винайдення поліетилену – вони досліджували газове середовище з характеристиками високого тиску. Це дало результат – поліетилен було отримано у вигляді осаду.
  Поліетилен у промисловому виробництві вперше став використовуватися в Англії. 1939 році його одержували методом високого тиску й застосовували для виготовлення кабелю з ізоляцією. Незабаром виробляти поліетилен почали в СРСР, США та Німеччині. Після 1940 року полімери використовувалися для поліетиленової ізоляції радіочастотних дротів. Через деякий час італійська компанія ICI створила нову потужну базу для виробництва поліетилену, і незабаром його стали застосовувати для виробництва телефонних кабелів, які користувалися попитом у всьому світі. Під час Другої світової війни поліетилен став просто стратегічним матеріалом, оскільки він був незамінним при створенні радарів. У 1950-х роках цей полімер завоював загальне визнання й почалося його масове застосування
Перший поліетиленовий пакет з’явився в США 1957 року. Це був фасувальний пакет для хліба. Упаковка стала популярною і потіснила паперові пакети. 1966 року вже 30% хлібобулочних виробів у США фасувалися в поліетилен, де вони довго не черствіли. Поліетиленовий бум із США плавно перетік до Європи. У 70-х  роках ХХ століття з’явилися перші пакети з ручками, і вже тоді Західна Європа виробляла 11,5 мільйона таких пакетів на рік. На початку 80-х з’явився популярний пакет "майка", і до 1996 року поліетиленові пакети зайняли 80% ринку упаковки.
  Статистика свідчить:
  - 10% від усього сміття, виробленого людьми, – це пластикові пакети;
  - пакет, у залежності від товщини, розкладається від 100 до 400 років;
  - одна людина за рік використовує не менше 500 пакетів;
  При цьому середня тривалість використання поліетиленового пакета – лише 30 хвилин.
  За даними ООН, щороку у світі використовують понад 5 трильйонів поліетиленових пакетів і торбинок. При цьому щорічно до океану потрапляє 8 мільйонів тонн пластикової тари, в тому числі й пакетів.
  Застосування поліетиленових пакетів може створювати небезпеку для здоров’я людей. В їх виробництві використовується свинець. Цей метал неймовірно токсичний. Його скупчення в організмі спричиняє розвиток багатьох захворювань.
  Задля реклами на поліетилен часто наносять логотипи фірм, виготовляючи пакети яскравих, помітних кольорів. Люди загортають у них їжу, не замислюючись, яка фарба використовується, а до її складу часто входять токсини, згубні для людини. Для з’єднання швів упаковки нерідко застосовують хімічний клей. З певних обставин він може негативно вплинути на продукти.
  Давно доведено, що зберігання їжі в поліетилені не приносить користі. Продукти, що лежать у пакеті, швидше починають псуватися, тому що на поліетилені оселяється безліч бактерій. У щільно закритому прозорому мішечку утворюється конденсат, у якому швидко розвивається цвіль.
  Зберігання в такій упаковці квашеної капусти та іншої їжі з підвищеною кислотністю руйнівно впливає на верхній шар пакета. В результаті хімічні сполуки проникають у продукти й отруюють їх. Коли поліетилен піддається заморожуванню, з нього виділяються токсини, небезпечні для людини.
  Багато виробників рекомендують розігрівати і готувати напівфабрикати в упаковці. Цього робити не можна, адже вчені довели, що під впливом високої температури з пластику виділяється формальдегід – токсичний газ.
  Якщо використовувати для зберігання їжі нехарчові пакети, в їжу проникають мономерні фталати. Потрапляючи в організм, вони руйнівно діють на органи людини. В середньому кожна людина у світі з’їдає 50 тисяч частинок пластику щорічно.
  Екологи всього світу пишуть про шкоду пластикових пакетів для екології. Трильйони тонн поліетилену щороку опиняються на смітнику, заражаючи землю токсичними речовинами. Природним шляхом такі пакети розкладаються протягом дуже тривалого часу – від 100 до 500 років. Тому якщо не зменшити їх виробництво, вся планета незабаром буде завалена використаними пакетами. Спалювати таке сміття небезпечно. У процесі горіння в атмосферу викидається величезна кількість канцерогенів, які забруднюють повітря та руйнують озоновий шар.
Вторинна переробка відходів, на жаль, наразі розвинена слабо. За даними екологів, через неї проходить лише один відсоток поліетилену на планеті. Легкі пакети миттєво переносяться вітром на значні відстані, забруднюючи річки, ліси й гори. Тонни пластику щорічно потрапляють у Світовий океан. Там є дві величезні сміттєві ділянки, куди вітер зносить масу відходів життєдіяльності людини. Загальна площа скупчення сміття в них перевищує територію США. Щорічно розмір плям збільшується.
  Пластикові пакети – причина загибелі ссавців, птахів та риб. Яскраву упаковку вони вважають за їжу, проковтують і гинуть.
Щоб зберегти природу й поліпшити екологічну обстановку, уряди понад сорока країн ввели обмеження або повну заборону на використання одноразових поліетиленових пакетів. Магазини вже пропонують альтернативу пакетам, кав’ярні надають знижки тим, хто приходить із власними чашками, а заклади замінюють пластикові трубочки паперовими або металевими. Ініціативи із сортування сміття стають усе популярнішими в Україні.
  У Сінгапурі, на Тайвані та в Бангладеш на початку 2000 року сталося катастрофічне забруднення такими відходами річок і каналізації, що призвело до масштабних повеней. Ці країни першими ввели укази, які забороняють використання пластикових пакетів. Незабаром до них підключилися Танзанія, Китай, Італія, Австралія і деякі індійські штати. У Данії введено значний податок на роздачу в магазинах одноразових поліетиленових пакетів. Це одразу знизило їх використання. В Англії популярні біопакети, які повністю розкладаються протягом чотирьох років. У більшості супермаркетів для упаковування продуктів застосовують паперові пакети. У Фінляндії в торгових точках розміщені автомати, що приймають використані поліетиленові пакети на переробку. У Євросоюзі до 2021 року повинні зникнути пластикові соломинки для напоїв, посуд і палички для надувних кульок. До 2025 року в ЄС мають переробляти дев’яносто відсотків пластикових пляшок.
  Важливу роль у розв’язанні проблеми забруднення навколишнього середовища пластиком  відіграє екологічна політика держав та міждержавних угрупувань. Але кожна людина повинна почати з себе й хоча б на один день відмовитися від використання пластикових пакетів, тим самим захищаючи і зберігаючи природу. Необхідно зрозуміти, що боротьба із забрудненням планети – справа кожного й відповідальність кожного!