Ім'я Володимира Вернадського та його велика наукова спадщина посідають особливе місце у безмежжі світової науки.
  Володимир Іванович Вернадський – основоположник геохімії, біохімії, а також – знання про біосферу та ноосферу, вчений, чиї глибокі ідеї збагатили науку і стали провідними для розвитку сучасної геології, мінералогії та гідрогеології.
  Народився Володимир Вернадський 12 березня 1863 року в Петербурзі, де служив на той час його батько. Походив він із давнього освіченого українського роду. Пізніше в усіх автобіографіях Володимир Вернадський підкреслював своє козацьке походження. Дитинство майбутній науковець провів в Україні. Він дуже любив цей край і часто приїжджав сюди вже у зрілому віці. Батько Володимира – киянин, після закінчення Київського університету викладав в альма-матер політекономію (завідувач кафедри). Пізніше – політекономію та статистику в Московському й Санкт-Петербурзькому університетах.
  У 1868 році батьки Вернадського переїхали до Харкова. Сім'я відвідувала родичів на Полтавщині. Провів одне літо Володимир і в садибі українського письменника Григорія Квітки-Основ'яненка. Молодий Вернадський був небайдужим до історії України. Характерним упродовж усього цього періоду є інтерес Володимира Івановича до свого родоводу, свого коріння. Рід Вернадського мав глибоке українське коріння.
  Володимир розпочав навчання 1873 року в Харківській гімназії. З 1874-го сім'я Вернадських жила у Відні, Дрездені, Венеції, де батько Володимира стажувався в галузі політекономії. Повернувшись із-за кордону, Вернадські оселились у Санкт-Петербурзі. Після навчання в Санкт-Петербурзькому університеті Володимир Вернадський удосконалював свої знання з мінералогії в Італії, Німеччині та Франції. Закінчивши закордонне стажування, вчений викладав у Московському університеті курс мінералогії та кристалографії (1898–1911 рр.). Реакційна політика стосовно освіти тодішнього міністра освіти Російської імперії змусила Володимира Івановича приєднатися до професорів, які на знак протесту залишили університетські кафедри.
  У дореволюційний період учений очолював Геологічний та Мінералогічний музей, працював у комісії Академії наук з вивчення природних ресурсів Росії.
  Події 1917 року в Росії повертають Володимира Вернадського в Україну. 1918 року він отримав лист М. Василенка з пропозицією взяти участь у створенні Української академії наук. 27 листопада цього ж року Вернадський був обраний першим її президентом. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського – почалося створення біохімічної лабораторії. Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів.
  З приходом більшовиків становище Української АН погіршилося. 1921 року Володимира Вернадського обирають ректором Таврійського університету, а згодом (того ж року) вчений повертається в Петербург, де був прийнятий директором Радієвого інституту.
  1922–1926 рр. – відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням у Ленінград Володимир Іванович видає монографії "Біосфера", "Нариси з геохімії", організовує відділ живої речовини в АН СРСР, створює комісію з вивчення важкої води. 1935 року переїжджає до Москви, бере участь в організації низки наукових комісій, працює над проблемою "Життя в Космосі". У роки війни був евакуйований.
  Найголовніша книга його життя – "Біосфера". В ній науковець уперше теоретично обґрунтував поняття біосфери як шару активного органічного життя на Землі, що використовує енергію Сонця та перебуває в тісних прямих і зворотних зв'язках з геологічними оболонками та атмосферою Землі. Вчення про біосферу Володимира Вернадського – основа пізнання законів розвитку людської цивілізації, що конче потрібно для перебування та існування людини на планеті Земля.
  Останні роки свого життя вчений присвятив філософсько-теоретичним розробкам проблем "Життя в Космосі", "Атмосферне живлення людини" та вчення про ноосферу. 1944 року видав останню працю – "Декілька слів про ноосферу".
  Наукові досягнення Володимира Вернадського мають неоціненне світоглядне значення, оскільки доповнюють такі фундаментальні поняття, як матерія, енергія, простір, час та Всесвіт. А його вчення про ноосферу – основа сучасних стратегій розвитку цивілізації. Різнопланова творча спадщина Володимира Вернадського привертає увагу багатьох учених світу. Важливе місце в його діяльності посідали, зокрема, мінералогія і кристалографія. Володимир Іванович розглянув історію виникнення в земній корі важливих мінералів, визначив хімічний склад і фізико-хімічні умови утворення багатьох мінеральних видів.
  Усе життя Володимир Вернадський працював над проблемами радіогеології – науки про радіоактивні властивості нашої планети, про те, що відбувається в ній, про їй властиві, особливо радіоактивні явища.
  Світова наукова громадськість шанувала Вернадського значно більше, ніж радянська влада: він був обраний професором Лондонської Школи слов'янських студій, членом Академії наук у Парижі, Чеської Академії наук і мистецтва. На його честь мінерал було названо вернадитом. На батьківщині Володимира Вернадського було нагороджено лише орденом Трудового Червоного Прапора та премією з нагоди 80-річчя. Влада добре знала його опозиційні погляди стосовно неї. Але мирилася, бо надто вже великою постаттю в науці, науковцем першої світової величини був Вернадський.
  Володимир Вернадський був і назавжди залишиться в історії людства геніальним ученим, не лише людиною Землі і Космосу, а й великим сином українського народу, чиє ім'я навічно вписане в історію Української Академії наук.

  Список літератури:
  1. Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. – Т. 3: Хімічна будова біосфери Землі та її оточення / НАН України, Комісія НАН України з наукової спадщини акад. В. І. Вернадського, Ін-тут загальн. та неорг. хімії ім. В. І . Вернадського. – Київ, 2012. – 507 с.
  2. Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. – Т. 4. кн. 1: Геохімія живої речовини / НАН України, Комісія НАН України з наукової спадщини акад. В. І. Вернадського, Ін-тут загальн. та неорг. хімії ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2012. – 504 с.
  3. Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. – Т. 7. кн. 1: Праці з геохімії та радіогеології / НАН України, Комісія НАН України з наукової спадщини акад. В. І. Вернадського, Ін-тут загальн. та неорг. хімії ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2012. – 824 с.
  4. Вернадский В. И. Начало и вечность жизни / В. И. Вернадский. – Москва: Сов. Россия, 1980. – 704 с.
  5. В. И. Вернадский. Крымское наследие / Сост. : Н. В. Багров, В. В. Лавров, Н. А. Съедин и др. – Киев: Лыбидь, 1012. – 272 с.
  6. Баландин Р. К. Вернадский: жизнь, мысль, бессмертие / Р. К. Баландин. – Москва: Знание, 1979. –176 с.
  7. Вергунов В. А. Внесок академіка В. І. Вернадського у становлення і розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Україні(до 155-річчя від дня народження) /В. А. Вергун // Вісник аграрної науки. – 2018. – С. 81–87.
  8. Виноградова В. Є. Генеза творчих здібностей видатних науковців (В. І. Вернадського, І. І. Мечникова, К. Д. Ушинського) : монографія / В. Є. Виноградова – Київ, 2020. – 238 с.
  9. Єремєєв В. Філософсько-методологічна спадщина В. І. Вернадського / В. Єремєєв, А. Лопухін // Вісник НАН України. – 2010. – № 9. – С. 47–54.
  10. З козацького роду: [Вернадський Володимир Іванович (1863–1945)] // Вчені України: 100 видатних імен / І. Ф. Шаров. – Київ: АрТек, 2006. – С. 66–71.
  11. Круть М. В. Вчений-мислитель: [В. І. Вернадський] / М. В. Круть // Карантин і захист рослин. – 2013. – № 3. – С. 1.
  12. Национальная академия наук Украины 1918–2008: к 90-летию со дня рождения : [В. И. Вернадский] / глав. ред. Б. Е. Патон. – Киев: Изд-во КММ, 2008. – С. 17–33.
  13. Онищенко О. С. В. І. Вернадський і Україна/ О. С. Онищенко, В. А. Смолій, Л. А. Дубровіна // Вісник НАН України. – № 3. – С. 38–66.
  14.Онопрієнко В. І. Динаміка зростання дослідницьких інтересів В. І. Вернадського / В. І. Онопрієнко // Вісник НАН України. – 2013. – № 3. – С. 67–77.
  15. Павлишин В. І. Академік В. І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук / В. І. Павлишин // Вісник НАН України. – 2013. – № 3. – С. 78–87.
  16. Панасюк Б. Я. Академік Вернадський і сучасність / Б. Я. Панасюк // Вісник аграрної науки. – 2013. – № 3. –С. 73–78.
  17. Перший президент Української Академії наук: [Володимир Вернадський] // Нехай не гасне світ науки / Василь Шендеровський; за ред. Емми Бабчук. – Київ: Рада, 2003. – С. 28–36.
  18. Рудишин С. Наукова думка В. І. Вернадського як планетарне явище / С. Рудишин, І. Коренева // Біологія і хімія в рідній школі. – 2013. – № 1. – С. 36–40.
  19. Хлистун Ю. С. Заборонений рік (Роль В. І. Вернадського в заснуванні Української Академії наук у Києві) / Ю. С. Хлистун ; упор. і передм. О. К. Романчука // Аксіоми для нащадків. – Львів: Меморіал, 1992. – С. 27–48.
  20. Щербак Н. П. Владимир Иванович Вернадский / Н. П. Щербак. – Киев: Наукова думка, 1988. – 208 с.