Він називав себе романтиком і мріяв прожити до 150 років. Він любив полювати, проте не залишив шансу спецорганам уполювати себе. Для нього цифра 13 була фатальною: народився 13 грудня 1893 року й запланував останню главу свого життєвого роману на 13 травня 1933 року.
  Микола Хвильовий, справжнє прізвище якого – Фітільов, народився в селищі Тростянець на території сучасної Сумської області в сім'ї вчителів. Своїм літературним учителем він називав Михайла Коцюбинського. Підлітком мандрував у пошуках заробітку Донбасом і півднем України. Записався добровольцем на фронт під час Першої світової війни. Саме життя в окопах, серед солдатської маси, сформувало його демократичні погляди. Рядовий Фітільов займав активну політичну позицію та займався політичною діяльністю – він був членом полкової ради солдатських депутатів, делегатом армійського з'їзду. Саме в період військової служби Микола зближується з представниками українських національних партій, але сам залишається безпартійним. Навесні 1921 року він остаточно переїжджає до Харкова, де розпочинає цілком нове життя. Саме в Харкові Микола Хвильовий починає працювати в редакційному відділі Головполітосвіти. Паралельно він улаштовується у видавництво "Червоний шлях" і з головою занурюється в літературну роботу. Перші поетичні збірки Миколи Хвильового – "Молодість" (1921 р.), "Досвітні симфонії" (1922 р.), поема "В електричний вік" (1921 р.), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, отримали доволі високу оцінку тогочасних літературознавців, але якнайповніше свій талант письменник розкрив у жанрі новели. Збірка його прозових творів "Сині етюди" (1923 р.) стала якісно новим етапом тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Свої твори Микола Хвильовий писав у стилі імпресіонізму. А за світовідчуттям був романтиком.
  Микола Хвильовий був двічі одружений. Перша дружина – вчителька Катерина Гащенко – народила йому дочку Іраїду, але шлюб розпався через два роки. Згодом Микола одружився з Юлією Уманцевою, у якої була дочка від першого шлюбу Любов. Хвильовий сприймав її як рідну і ніжно називав Любистком. Саме Любові Уманцевій письменник заповів усі авторські права на свої твори. Зовні митець був непоказним чоловіком, байдужим до одягу: ходив у старій солдатській шинелі й заношеній шапці; колегам коштувало неабияких зусиль святково чепурити його для офіційних світлин. Микола мав сіре, "арештантське" обличчя, яке оживляли надзвичайно рухливі брови. Саме жвава міміка, а також темні іскристі очі увиразнювали його зовнішність. Невисокий і худорлявий, Микола Хвильовий відзначався неабиякою спритністю: він швидко ходив, віртуозно катався на ковзанах, був вельми вправним мисливцем, любив перебувати на природі, добре знався на зброї, тримав кількох собак.
  Микола Хвильовий – основоположник нового типу прозописьма. За його сприяння 16 січня 1922 року утворюється Всеукраїнська Федерація Пролетарських Письменників і Митців із трьома центрами – в Харкові, Києві та Москві. Також він став організатором студії "Урбіно". Найвідоміше тлумачення належить його сучаснику Володимирові Коряку: "Істинно: Хвильовий сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорсткий до себе і до інших, хворобливо дражливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом – ніжний і сором'язливий характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник".
  В останні роки життя влада слідкувала за митцем, а його квартира прослуховувалася. Переслідування Миколи Хвильового та його прибічників відбулося через звинувачення у прагненні відокремити українську культуру від російської, протиставити два народи один одному. Особливо тяжко було бачити, як його друзів та однодумців арештовували і розстрілювали. Та й у країні панував голодомор 1933 року. Коли письменник побачив становище селян на власні очі, то вже не зміг повернутися до звичайного життя. Він пив і благав людей пробачити йому. Відтоді навіть полювання, до якого змалку привчив сина батько, зубожілий дворянин і завзятий мисливець, не розраджувало Миколу Хвильового. Насуплений, похмурий, мовчазний, великої радості він уже не зазнавав. На знак протесту проти голодомору 1932–1933 та арешту свого приятеля Михайла Ялового (що стало початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції) 13 травня 1933 року в Харкові Микола Хвильовий покінчив життя самогубством. Воно було не спонтанним. Письменник усе продумав завчасно. Передсмертні записки (їх було, очевидно, дві) написав також заздалегідь. Одна з них – дуже тепла, адресована навіть не дружині, а "золотому моєму Любистку" – пасербиці Любові Уманцевій. Друга – політична: "…За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий". 14 травня об 11-й ранку в Будинку літератури імені Василя Блакитного відбулася громадська панахида, після якої Миколу Хвильового поховали на 1-му міському кладовищі Харкова (нині тут розташовується Молодіжний парк) за присутності 500–600 осіб. Невдовзі могилу письменника зрівняли з землею, а пам'ять про нього поховали на довгі п'ятдесят років. Прожив він лише 40 років. Одразу після смерті прозаїка оголосили ворогом народу, його твори заборонили, а місце поховання незабаром зрівняли із землею. Лише 1995 року в одному з харківських парків спорудили кенотаф із викарбуваними на ньому словами "Хай живе дух неспокою". Пояснюючи причини самогубства Миколи Хвильового, український публіцист Улас Самчук стверджував: "Це був останній з могікан одної Ідеї, за яку він сам себе покарав розстрілом". Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920–1930-х. Твори та ім'я письменника залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні. Ім'я Миколи Хвильового повернулося до нас лише зі здобуттям Україною незалежності. Відтоді митець посів у когорті відомих українців гідне місце одного з найталановитіших майстрів слова початку ХХ ст.
  Пропонуємо завітати до відділу абонемента Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка. Тут є і твори Миколи Хвильового, і література, де розповідається про нього самого.

 
Список літератури

  84(4УКР)
  Х 30
  Хвильовий М. Г. Вибрані твори [Текст] / Микола Хвильовий ; [упоряд. текстів, передм. та прим. Муслієнко О. В.]. – Харків : Ранок, 2008. – 347, [2] с. – (Програма з літератури).

  84(4УКР)
  Х 30
  Хвильовий М. Г. Санаторійна зона [Текст] : повісті, оповідання, роман / М. Хвильовий ; [передм., прим. М. Г. Жулинського]. – Харків : Основа, 2009. – 506, [2] с. – Прогр. "Українська книга".
 

  Про нього

  83.3(4УКР)/8УК 56
  Коваль В. К. Серце моє в колючому дроті. [Текст] / В. К. Коваль ; [упоряд.: О. Коваль, М. Луків ; ред. Т. Поливода ; передм. Б. Олійника]. – Київ : Редакція журналу "Дніпро", 2005. – 703 с. : портр.

  83.3(4УКР)/8УХ
  Лозицький В. С. Бунтівник. Життя і смерть Миколи Хвильового [Текст] : іст.-біогр.-публіцист. нарис / Володимир Лозицький ; Центр. держ. арх. громад. об-нь України. – Київ : Генеза, 2009. – 117 с. : іл.

  83.3(4УКР)/8УЖ 87
  Жулинський М. Г. Слово і доля [Текст] : навч. посіб. / М. Г. Жулинський. – Київ : АСК, 2006. – 640 с. : іл.

  83.3(4УКР)
  П 16
  Панченко В. Є. Кільця на древі [Текст] / Володимир Панченко. – Київ : Кліо, 2015. – 557, [1] c. : портр.

  83.3(2=Укр)7/8У2Х 30
  Жулинський М. Г. Микола Хвильовий [Текст] / М. Г. Жулинський. – Київ : Знання України, 1991. – 30, [1] с. – (Світ культури ; № 7).

  821.161.2.09
  Х 30
  Плющ Л. І. Його таємниця, або "Прекрасна ложа" Хвильового [Текст] / Леонід Плющ. – Київ : КОМОРА, 2018. – 798 с.

  821.09(477)Х 30
  Коломієць Р. Г. Микола Хвильовий [Текст] / Ростислав Коломієць. – Харків : Фоліо, 2019. – 119, [1] c. – (Знамениті українці).