Микола Куліш народився в сім'ї наймитів, тому з п'яти років теж наймитував. Коли померла мати, батько одружився вдруге і почав пиячити. У цей час учитель церковнопарафіяльної школи Володимир Пилипович Губенко, помітивши неабиякі здібності Миколи, вирішив зібрати гроші для його подальшого навчання. 100 зібраних карбованців дозволили хлопцеві продовжити навчання в Олешківському училищі Під час навчання в Олешкові Микола Куліш мешкав у свого приятеля по училищу Антона Алейникова, який так згадував той час: "Куліша привела до хати наша мати. Вона казала, що цього хлопчика помітила на Базарному майдані в передвечір'я і, довідавшись із розпитувань, що йому ніде зупинитися, привела до себе додому… Ми всією родиною, 9 душ, жили в одній великій кімнаті, спали на полу, а Кулішеві виділили житлову площу на печі й запнули фіранкою".
  Олешківське училище Микола Куліш так і не закінчив – його відрахували. Як згодом згадував сам письменник, "за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству". Втім, це не завадило Миколі вступити до Олешківської прогімназії, яку він теж не закінчив. Щоправда, цього разу навчальний заклад закрили. Коли Миколі Кулішеві було 22 роки, він надіслав документи до Одеського університету на історико-філологічний факультет. Юнака зарахували на перший курс. Однак навчатися Миколі довелося в іншому навчальному закладі – Одеській школі прапорщиків, адже почалася Перша світова війна. Військову службу Микола Куліш ніс у Смоленську, потрапив на передову. Пізнав усі складнощі фронтового життя – дістав поранення, контузію.
  Новий період у житті Миколи Куліша почався після повернення з фронту 1918 року. Він кілька разів потрапляв за ґрати через більшовицькі погляди, а 1919 року сформував Дніпровський селянський полк, походи якого відтворив у своєму романі "Вершники" Юрій Яновський, а сам Микола Куліш став прототипом головного героя Данила Чабана. Полк брав участь у боях проти денікінців. Після повернення Червоної армії в Україну Куліш стає начальником штабу групи військ Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів. Враження від цього періоду відбились у драматичній поемі "Патетична соната".
  Завершивши 1921 року військову службу військовим керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів, Микола Куліш перейшов на цивільну службу. Цього року його заарештували й помилково звинуватили в хабарництві на посаді члена лікарської військової комісії, але через кілька днів звільнили з-під арешту. Після цього Микола Куліш завідував Дніпропетровським відділом народної освіти, редагував газету. Протягом 1921–1922 pоків написав літературно-публіцистичний твір "По весям и селам", де відобразив враження від побаченого в цей період. У 1922 році переїхав до Одеси, де працював інспектором шкіл. В Одесі Микола Куліш став членом письменницької спілки "Гарт", захопився ідеями літературного угрупування Миколи Хвильового "Урбіно", закінчив п'єсу "97", яка зробила його знаменитим драматургом. 1925 року переїхав до Харкова, де займався активною громадською діяльністю, 1926-го – очолив літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), редагував її журнал. Також був редактором "Пролітфронту" і "Літературної ярмарки". Тісно співпрацював з Миколою Хвильовим, а з талановитим режисером Лесем Курбасом створив новий український театр. На початку творчого життя Микола Куліш не ставив перед собою великих і масштабних цілей. Проте досяг найбільших вершин. Він був від природи щедро обдарованою особистістю: талановитим військовим, громадським діячем, редактором, публіцистом, діячем української освіти, соціальним педагогом, нарисовцем і прозаїком, полемістом, естетиком і теоретиком художньої культури, літератури, організатором літературного процесу в Україні. Але насамперед Микола Куліш – драматург, чия творчість відкрила нові напрями в розвитку світового драматичного мистецтва XX і XXI століть.
  Серед його драматичної спадщини важливе місце посідає комедія "Мина Мазайло", написана наприкінці 1928 року. Розчарування Миколи Куліша в радянській дійсності посилювалося тим, що гострота національної проблеми зростала. На зламі 20–30-х pоків уже було зрозуміло, що політика українізації згортається. Міщанство раділо цьому, ставало войовничо-самовдоволеним. Поява твору, темою якого, за словами автора, стали "міщанство і українізація", відразу ж стала подією літературно-мистецького й духовного життя. Уже навесні, в березні та квітні 1929 року, комедію було поставлено в багатьох театрах – у Дніпропетровському театрі ім. Т. Г. Шевченка, Курбасівському "Березолі" (Харків), театрі імені Івана Франка, яким керував Гнат Юра (Київ). Протягом року п'єсу "Мина Мазайло" було надруковано. Спочатку в одному з найбільш самобутніх і "європеїстських" українських видань кінця 20-х років XX століття – гумористично-сатиричному альманаху "Літературний ярмарок" (шосте число за 1929 рік), а пізніше, все в тому ж 1929 році, п'єса вийшла в Харкові окремою книжкою.
  1933 року Микола Гурович побував на Херсонщині. Враження від тієї поїздки були гнітючими: ". .по дорогах лежать пухлі й мертві люди, по селах тихо, люди не ходять, бо не мають уже сил рухатися. . І ця Україна цвіте, збіжжя красується по полях? Та ж нема кому його сіяти і збирати!. "
  Про чоловіка під час Голодомору 1933 року Антоніна Куліш згадувала так: "Я бачила, що голод знищує мою дитину (доньку Ольгу), і просила Миколу дістати десь грошей, щоб купити продуктів. Микола мені відповів: "Що Ольга?! Коли помирає від голоду цілий народ, вся Україна?" Він не думав ні про мене, ні про дітей. Він забував і про себе, ледве пересуваючи ноги: був виснажений до краю". Після 1933-го Микола Куліш починає розчаровуватися у революційних ідеях.
  Проти нього розгортають ідеологічну кампанію, а п'єси "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Патетична соната" називають ворожими комуністичному режиму. На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників 1934 року Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. Під час "чергової чистки" відібрали партквиток. Під час свого візиту до друга Івана Сенченка Микола Куліш сказав: "Ось що, Ваню, всіх беруть, певне, візьмуть і мене. То я вам скажу, і ви це знайте: ніде й ніколи я не виступав проти радянської влади, ніколи й нічим не провинився супроти неї". У грудні 1934 року, після похорону його друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації та зв'язках з ОУН. Під час судового процесу у "Справі боротьбистів" у березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Григорієм Епіком, Євгеном Плужником, Валер'яном Підмогильним, Олександром Ковінькою та іншими засуджений до 10 років Соловецьких таборів.
  На Соловках Миколу Куліша утримували в суворій ізоляції. 3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року, його було розстріляно в урочищі Сандармох. Тоді розстріляли 1111 осіб. Місце вбивства українських класиків було виявлено лише 1997 року. Антоніна Куліш останнього листа від чоловіка отримала 15 червня 1937 року. Водночас вона продовжувала йому писати й надсилати посилки до 1939 року.
  Посмертно драматург був реабілітований у 1956 році за відсутністю складу злочину. Микола Куліш був літописцем своєї епохи і сам зіграв трагічну роль, залишивши світ у розквіті сил, – його було знищено через велику любов до України.
  Багатьма дорогами пройшов Микола Куліш – дорогами навчання, таврійського степу й України, дорогами війн, самовіддачі, духовного піднесення, дорогами творчості, відкриттів, переслідувань. За недовге життя йому довелося пережити ледь не все, що тільки може випасти на долю людини. І всюди, в усіх життєвих випробуваннях Микола Куліш залишався яскравою постаттю, що прагне справедливості, краси й добра. Куліш-драматург жив категоріями майбутнього художнього часу. А це – привілей митців світового рівня.
  Усіх, хто бажає осягнути глибину творчості Миколи Куліша та дізнатися більше про його життя, запрошуємо до відділу абонемента Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка.
 

  Список літератури

  84(4УКР)
  К 90
  Куліш М. Г. Вибрані твори [Текст] / Микола Куліш ; [упорядкув. Я. Ю. Голобородька]. – Харків : Ранок : Веста, 2003. – 395, [2] с. – (Програма з літератури).

  84(4УКР)
  К 90
  Куліш М. Г. П'єси [Текст] / Микола Куліш. – Київ : Наукова думка, 1998. – 301, [2] с. – (Бібліотека школяра).

  84(2=Укр)7
  К 90
  Куліш М. Г. Твори [Текст] : в 2 т. Т. 1. П'єси / Микола Куліш. – Київ : Дніпро, 1990. – 506, [2] с.

  84(2=Укр)7
  К 90
  Куліш М. Г. Твори [Текст] : в 2 т. / Микола Куліш. – Київ : Дніпро, 1990 – Т. 2 : П'єси, статті, виступи, документи, листи, спогади про письменника. – 1990. – 876, [1] с.

  821(477)
  К 90
  Куліш М. Г. Мина Мазайло. Вибрані твори [Текст] : збірка / Микола Куліш. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2020. – 317, [1] c. – (Перлини української класики).

  Про нього

  84(4УКР)
  А 72
  Антологія української драматургії [Текст]. Вип. 3 / [вступ. ст., упорядкув. В. Кузьменко]. – Київ : Мистецтво, 2006. – 459, [2] с.

  84(4УКР)
  С 42
  Скарбниця української класики [Текст] : збірка / Т. Г. Шевченко [та ін.]. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 814, [1] с.