Андрій Яковлів – відомий український учений-історик, правознавець, громадський і політичний діяч, член Української Центральної Ради (УЦР), директор канцелярії УНР, дипломат, ректор Українського вільного університету (УВУ), фундатор багатьох еміграційних українських осередків, автор численних праць з історії держави і права, звичаєвого, конституційного, цивільного, торгового, процесуального, порівняльного, морського, річкового права.
  Проте сьогодні цю людину не можна назвати широко відомою постаттю першої половини ХХ ст. Дослідники почали вивчати життєвий шлях та науковий спадок Андрія Яковліва порівняно недавно. До речі, його наукові праці й досі не втратили актуальності.
  Андрій Яковлів народився 11 грудня 1872 року в Чигирині в сім'ї губернського секретаря Івана Яковліва. Багатодітна сім'я мешкала у своєму будинку на Дворянській вулиці.
  У 1886 році Андрій закінчив Чигиринську повітову школу, потім вступив до Київської духовної семінарії.
  Протягом 1894–1898 рр. він працював учителем у Черкаській міській школі.
  Ще з часів навчання в семінарії юнак мріяв про здобуття вищої університетської освіти. У 1898 році Андрій Яковлів вступив на юридичний факультет Дерптського (нині м. Тарту) університету. Написав дипломну роботу "Черкаський повіт у XV–XVI ст.".
  У 1903 році молодий науковець переїхав до Києва. Протягом 12 років Андрій Іванович перебував на службі в Київській казенній палаті (1905–1917 рр.). Починаючи з 1905 року він регулярно публікує свої роботи. У цей період учений переважно зосереджувався на історії Черкащини. У 1906 році в журналі "Україна" було опубліковано ґрунтовну статтю Андрія Яковліва "Бунт черкасців і канівців у 1536 році. Нарис з історії українських міст". У 1907 році вийшли його дослідження з історії краю – "З історії реєстрації українських козаків у І-й половині 16 століття" й "Намісники, державці і старости господарського замку Черкаського у 15–16 століттях".
  У 1905 році Андрій Яковлів зближується з Дмитром Дорошенком, який пропонує йому друкуватися у щоденному виданні "Громадська Думка". Після зміни назви "Громадська Думка" на газету "Рада" Андрій Яковлів продовжує публікуватися тут і навіть включається до складу редакційної колегії. При написанні статей Андрій Іванович використовує псевдонім "А. Я.", який був його візитівкою в ранній період дослідницької та громадської діяльності.
  Протягом 1910–1918 років Андрій Яковлів подолав шлях від помічника до головного юрисконсульта Київської міської управи і став відомим адвокатом у Києві.
  З приходом революції до Києва починається наступний етап у житті Андрія Івановича. У 1917–1918 роках він був членом Української Центральної Ради, директором її канцелярії, директором департаменту чужоземних зв'язків Міністерства закордонних справ, надзвичайним послом до Австро-Угорщини, пізніше – головою надзвичайної дипломатичної місії УНР у Голландії та Бельгії.
  У квітні 1918 року Андрій Яковлів призначений послом до столиці Австро-Угорщини – Відня. Основним завданням, яке виконував посол, було намагання добитися від австрійців низки поступок, у першу чергу – звільнити полонених українців, що перебували в таборах для військовополонених як у самій Австрії, так і на окупованих землях колишньої Росії Андрій Яковлів домігся того, що Австрія почала звільняти офіцерів-українців, серед яких був і брат дипломата Григорій Яковлів. Після звільнення він бере активну участь у Бойовій Управі Союзу Визволення України – спілки українських полонених, сформованої ще в 1917 році у місті Фрайштадті з ініціативи Д. Донцова.

  Період еміграції: Бельгія, Прага, Польща, Нідерланди, Нью-Йорк

  1923 рік ознаменувався для дипломата роботою у Празі, де він був доцентом кафедри цивільного процесу факультету права. Двічі Андрія Яковліва обирали ректором університету. Андрій Іванович плідно працював на науковому терені, займався політичною і громадською діяльністю.
  1935 рік – заступник голови Української наукової асоціації у Празі.
  1939 рік – голова Українського наукового інституту у Варшаві.
  1952 рік – голова Юридичної секції Української академії мистецтв і наук у США.
  Завершилося життя Андрія Яковліва у Нью-Йорку 14 травня 1955 року. Поховано його на православному цвинтарі Саут-Баунд-Брук.

  Наукова спадщина

  Як уже зазначалося вище, Андрій Яковлів – автор численних праць з історії держави і права України, звичаєвого, конституційного, цивільного, торгового, морського, річкового, цивільно-процесуального права.
  Його наукова діяльність значно зросла в роки еміграції, коли разом з Р. Лащенком і М. Чубатим Андрій Іванович став зачинателем української правової науки в діаспорі, опублікував досить багато праць з цивільного права і процесу та низку статей публіцистичного характеру.
  Серед наукових пріоритетів професора було вивчення іноземних впливів на українське право. Цій проблемі Андрій Яковлів присвятив написану в 1929 році монографію "Впливи старочеського права на право українське литовської доби XV–XVI в." й написані в 1942 році наукові статті "Німецьке право в працях українських правників XVIII ст. [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]" і "Німецьке право та його вплив на українське право з XVI по XIX століття". Інші його досягнення – праці "Теорія доказів у цивільному процесі" (1923); "Паризька трагедія" (1930); "Українське звичаєве процесуальне право" та "Про копні суди на Україні" (1931); "До історії кодифікації українського права XVIII століття", "Основи конституції УНР", "Історичні традиції української державності" (1937); Український Кодекс 1743 року "Права по которым судился малороссийский народ [Архівовано 19 січня 2019 у Wayback Machine.]" (1949), "Цивільне право", "Цивільний кодекс", "Цивільний процес", "Торговельне право"… Андрій Яковлів належить до передових дослідників історії українського права.
  З праць науковця (українською, російською, французькою, німецькою та англійською мовами) найважливіші такі:
  "Договір гетьмана Б. Хмельницького з Москвою року 1654" (1927);
  "Паризька трагедія" // Збірник пам'яти С. Петлюри (1879–1926). – Прага, 1930. – С. 228–258;
  "Про копні суди на Україні" [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.] (1931);
  "Московські проєкти договірних пунктів з гетьманом І. Виговським" (ЗНТШ, 1933);
  "Україно-московські договори 17–18 століть" [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.] (1934);
  "Основи Конституції УНР" [Архівовано 3 серпня 2020 у Wayback Machine.] (1935);
  "Das deutsche Recht in der Ukraine" (1942);
  Український Кодекс 1743 року "Права по которым судился малороссийский народ [Архівовано 19 січня 2019 у Wayback Machine.]" (1949);
  "Договір Б. Хмельницького" (1954);
  Яковлів А. Українське звичаєве процесуальне право: виклад при інсталяції на ректорському уряді 28.XI.1930 / Андрій Яковлів. – Прага: Держ. друк. в Празі, 1931. – 21 с. [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.];
  Яковлів А. Історичні традиції української державности / Андрій Яковлів. – Б. м. : б. в., 1937. – 25 с. – (Бібліотека журналу "Гуртуймося" ; ч. 1). [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.];
  Яковлів А. Околиці (округи) копних судів XVI–XVIII вв. на Україні / проф. Андрій Яковлів. – Прага: б. в., 1928?. – 15 с. [Архівовано 11 серпня 2020 у Wayback Machine.];
  Яковлів А. Впливи старочеського права на право українське литовської доби XV–XVI в. = Influence de l'ancien droit tchėque sur le droit Ukrainien de l'ėpoque lithuanienne XV–XVI s. / Андрій Яковлів. – Прага: Накладом Укр. ун-ту в Празі, 1929. – 81 с. [Архівовано 11 серпня 2020 у Wayback Machine.].
  У низці праць, присвячених московсько-українським взаєминам XVII століття А. Яковлів відстоює погляд, що Переяславська угода утворила своєрідні васальні взаємини на зразок протекторату між Росією та Україною.
  Праці Андрія Яковліва в царині права, історії права, історії України загальновизнані світовою науковою громадськістю. Наукова діяльність Андрія Яковліва має велике громадське і наукове значення в українській правовій науці першої половини ХХ століття.

  Список літератури

  1. Верстюк В. Ф. Діячі Української Центральної Ради : бібліогр. довід. / В. Ф. Верстюк, Т. С. Осташко ; НАН України, Укр. міжнар. ком. з питань науки і культури. – Київ : [б. в.], 1998. – 254, [1] с.
  2. Енциклопедія історії України : [у 10 т.]. – Т. 10 : Т–Я / [авт. кол.: Н. С. Абашина та ін.]. – 2013. – 770, [12] с. : іл.
  3. Історичний календар '97 : [наук.-попул. та літ. альманах]. [Вип. 3] / упоряд.: А. Денисенко, В. Туркевич. – Київ : [б. в.], 1996. – 398, [2] с. : іл.
  4. Українська культура : лекції за ред. Дмитра Антоновича / [редкол.: Ю. П. Дяченко та ін. ; упоряд. С. В. Ульяновська]. – Київ : Либідь, 1993. – 588, [3] с.
  5. Хроніка – 2000 : укр. культурол. альм. Вип. 45–46. Рік вид. X. Черкаський край – земля Богдана і Тараса / редкол.: Ю. Буряк (голов. ред.) та ін., худож. оформ. та ред. Я. Яковенко, В. Куценко. – Київ : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2001. – 655, [1] с. : іл.
  6. Юридична енциклопедія : наук.-довідк. вид. В 6 т. – Т. 6. Т– Я / Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, Вид-во "Укр. енцикл." ім. М. П. Бажана ; редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) [та ін.]. – Київ : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2004. – 765 с.

  Періодичні видання

  1. Яковлів А. Пам'ятник Магдебурзького права в Києві / А. Яковлів // Київська старовина. – 1994. – № 5. – С. 11–12.
  2. Усенко П. "Українська" трилогія Андрія Яковліва / Павло Усенко // Сучасність. – 2001. – № 6. – С. 130–137.
  3. Яковлів А. Договір Богдана Хмельницького з Москвою 1654 р. / А. Яковлів // Дзвін. – 1991. – № 4. – С. 100–117.
  4. Яковлів А. Основи Конституції У.Н.Р. (Париж, 1935) / А. Яковлів // Вибори та демократія. – 2007. – № 1. – С. 63–68.
  5. Яковлів А. Тисячолітні етноісторичні традиції української державності: Народознавчі праці вчених української діаспори / А. Яковлів // Народна творчість та етнографія. – 1997. – № 2–3. – С. 33–40.