"…бажаємо обновити національно-державну єдність нашого народу, 
що існувала за Володимира Великого та Ярослава Мудрого, – 
до якої стреміли наші великі гетьмани Богдан Хмельницький,
Петро Дорошенко та Іван Мазепа".
  Із промови голови галицької делегації Льва Бачинського
  Київ. 22 січня 1919 року
 

  Лев Бачинський – український державний і політичний діяч, адвокат, публіцист. Голова Української радикальної партії, співзасновник українського спортивно-протипожежного товариства "Січ". Двічі (1907, 1911) Льва Васильовича обирали послом (депутатом) австрійського парламенту. Лев Бачинський був депутатом галицького сейму. У період ЗУНР – віцепрезидент Української Національної Ради, державний комісар Станиславівського повіту.
  Лев Бачинський народився 14 липня 1872 року в селі Серафинці Городенківського повіту (нині – Городенківського pайону) Івано-Франківської області в сім'ї директора народної школи. Початкову освіту здобув у місцевій школі. Після її закінчення упродовж 1883–1891 рр. навчався у Коломийській гімназії, де потоваришував з Василем Стефаником, Лесем Мартовичем і Марком Черемшиною, був одним із активних учасників нелегального учнівського гуртка "Громада", зберігав у себе його бібліотеку.
  Лев Бачинський здобув правничу освіту на юридичному факультеті Чернівецького університету. Під час навчання продовжив громадсько-політичну діяльність в українському студентському товаристві "Союз", при якому діяв гурток студентів-радикалів. Не маючи коштів на те, щоб стаціонарно продовжувати освіту в університеті, студент-заочник змушений був перервати навчання. Переїхав до Городенки для праці в адвокатській канцелярії Теофіла Окуневського, через якого заприятелював з Іваном Франком, Михайлом Павликом і Володимиром Гнатюком. У 1896 році заочно закінчив Чернівецький університет.
  На початку 1900-х років Лев Бачинський зі Снятинщини переїхав на Бойківщину. Спочатку працював у Калуші в канцелярії адвоката Андрія Коса. 1903 року переїхав до Ситича. У 1907 році за підтримки демократичних сил Льва Васильовича обрали депутатом від Станиславівського округу до австрійського парламенту.
  У період Першої світової війни 2 серпня 1914 pоку від УРП увійшов до Головної Української Ради у Відні, де був заступником голови – Костя Левицького. Живучи у Відні, співпрацював з такими діячами як Микола Ганкевич, Кость Левицький, Євген Петрушевич, В. Дорошенко, Микола Лагодинський. Лев Бачинський піклувався про долі переселенців, вивезених із рідного краю до таборів, звертав увагу урядових органів на тяжке соціальне становище людей, які змушені були залишити Україну.
  Політик Лев Бачинський посів вагоме місце у державотворчих процесах Західноукраїнської Народної Республіки. Він був учасником творення у Львові 18–19 жовтня 1918 року Української Національної Ради (УНРади), підтримав проголошення нею 19 жовтня 1918 року Української держави на західноукраїнських землях, увійшов до складу віденської делегації УНРади, очолюваної Є. Петрушевичем, якій доручалося домогтися від австрійського уряду визнання цієї держави. Після Листопадового зриву 1918 року кандидатуру Льва Бачинського затвердили на посаду державного повітового комісара Станиславівського повіту, на якій Лев Васильович перебував упродовж двох місяців. Як член УНРади на початку січня він був обраний до складу її колегіального органу управління – Виділу УНРади, став заступником голови (президента) Є. Петрушевича. Саме Льву Бачинському належить авторство ухваленого західноукраїнським парламентом Закону про Злуку ЗУНР і УНР, він очолив делегацію ЗУНР під час ухвалення Акта злуки ЗУНР і УНР 22 січня 1919 року в Києві. Як голова земельної комісії УНРади Лев Васильович відстояв основні принципи ухваленого 14 квітня 1919 року земельного закону ЗУНР. На з'їзді УРП у березні 1919 року його вчергове обрали головою партії. До останніх своїх днів Лев Бачинський стояв на чолі Української соціалістичної радикальної партії.
  Після поразки ЗУНР та окупації Галичини Польщею Лев Васильович займався правничою діяльністю у Станіславові. У 1928 році був ув'язнений. Кілька місяців Льва Бачинського утримували у польському концтаборі, хоч офіційно подано, що помилково. Згодом у нього попросили вибачення й відпустили.
  У 1928–1930 роках був послом до польського Сейму від Станіславівського округу.
  Напружена праця підірвала здоров'я Льва Бачинського. Через хворобу він змушений був виїхати на лікування до Австрії. 19 квітня 1930 року газета "Громадський голос" сповістила сумну новину про те, що у Відні "по тяжкій недузі на 58 році життя помер Лев Бачинський, життя якого кличе до нас словами Великого Генія трудящих мас нації Т. Шевченка – "Борітеся – поборете!". Похований у місті Івано-Франківську. Похорони Льва Бачинського перетворилися на кількадесяттисячну траурну маніфестацію, на яку зібралися представники з усієї Галичини.

  Список літератури

  1. Бабій В. Левко Бачинський: життєпис / В. Бабій. – Івано-Франківськ, 2002. – 87 с.
  2. Бабій В. Дорогий Левку / В. Бабій. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2005. – 12 с.
  3. Енциклопедія історії України: [в 5 т.]. Т. 1. А–В / НАН України, Ін-т історії України ; [ред. рада: В. М. Литвин (голова) та ін. ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.]. – Київ : Наукова думка, 2003. – 671, [10] с.
  4. Енциклопедія Сучасної України. Т. 2. Б–Біо / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Координац. бюро Енцикл. Сучас. України ; голов. редкол.: Дзюба І. М. (співголова) та ін. – Київ : [б. в.], 2003. – 871 с.
  5. Паска Г. Лев Бачинський: творець української соборності / Ганна Паска ; за наук. ред. А. Королько. – Івано-Франківськ : Фоліант, 2018. – 122 с.
  6. Петрів М. Й. Українські адвокати: державні, громадські, політичні та культурно-освітні діячі кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. / М. Й. Петрів Кн. 1. = Ukrainian advocates: state, socio-political, cultural and educational activists of the late XIX – first half of the XX century. – Vol. 1. – Київ: ЮСТІНІАН, 2014. – 544 с.
  7. Погребенник Ф. Левко Бачинський / Ф. Погребенник. – Коломия : Вік, 1994. – 32 с.
  8. Погребенник Ф. Лев Бачинський : біогр. нарис / Ф. Погребенник. – Київ, 1997. – 30 с.
  9. Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. Т. 4 : А–Я (додатковий) / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль : Збруч, 2009. – 788 с.
  10. Юридична енциклопедія. Т. 1. А–Г / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; редкол.: Ю. С. Шемшученко [та ін.]. – Київ : Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 1998. – 669 с.

  Періодичні видання

  1. Арсенич П. То був український уряд / П. Арсенич // Галицька Просвіта. – 2008. – 29 лют.
  2. Бабій В. Заради цього дня : худ.-док. нарис про Л. Бачинського / В. Бабій // За незалежність. – 1992. – № 31.
  3. Він першим творив державу : [про відкриття хати-музею Левка Бачинського в його рідному с. Серафинцях Городенків. р-ну та меморіал. дошки в м. Івано-Франківську] // Тижневик Галичини. – 1997. – 17 лип.
  4. Левкун Я. Той, що творив злуку / Я. Левкун // Галичина. – 2007. – 20 січ.
  5. Островський О. Левко Бачинський / О. Островський // Край. – 1993. – 30 січ.
  6. Погребенник Ф. Левко Бачинський / Ф. Погребенник // Слово і час. – 1993. – № 8. – С. 50.
  7. Погребенник Ф. Левко Бачинський / Ф. Погребенник // Новий час. – 1993. – 6 берез.
  8. Погребенник Ф. Левко Бачинський – визначний громадсько-політичний діяч // Рада. – 1992. – № 22–25.
  9. Полєк В. Лев Бачинський та його взаємини зі Стефаником / В. Полєк // Комсомольський прапор. – 1990. – 31 берез.
  10. Полєк В. Став їх провідником / В. Полєк // Агро. – 1990. – 2 черв.
  11. Стражник Л. Вшанували славетного земляка : [віче в с. Серафинці Городенків. р-ну з нагоди відзначення 136-ї річниці від дня народж. Л. Бачинського] / Л. Стражник // Галичина. – 2008. – 17 лип. – С. 11.