Історія української культури ще донедавна нагадувала розбиту, викривлену ґрунтову дорогу, яка прямувала до грандіозної тріумфальної арки, вибудуваної на честь тільки світоглядно непомильних класиків, яких, на жаль, старанно "очищували" від суперечностей, від болісних роздумів і сумнівів. Як би нам хотілося, щоб усі великі постаті, які творили національну культуру, були гідно оцінені нашою владою! Наш обов'язок сьогодні і завтра – не лише згадати імена тих, хто в цих немилосердно важких умовах пробирався до світла, підносив голос на захист української мови, літератури й культури, хто виборював право на легальні українські видання, друкуючи їх російським алфавітом, тому що звучали вони все ж таки рідною мовою…
  Василь Стус – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1990), Герой України (2005). За власні переконання стосовно необхідності збереження і розвитку української культури Василь Стус зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування у місцях позбавлення волі, де й загинув.
  Василь Стус народився 6 січня 1938 року на Вінниччині у селянській сім'ї, де був четвертою дитиною. Його дитинство минуло на Донбасі, куди переїхала родина Стусів у пошуках кращої долі. Василеві ще не виповнилося шести років, коли він пішов до школи. Батьки, що залишали сина вдома на господарстві, не одразу дізналися про це. З настанням холодів учителька запитала у мами, чому Василько ходить на уроки босоніж. Мати заметушилася: "Яка школа? Він іще маленький". Але вчителька вмовила її відпускати сина на заняття. "Я його старшим ставлю у приклад. Кажу: "Стусіку, вийди до дошки". Він тягнеться навшпиньках і пише…".
  У дитинстві хлопець хотів стати геологом, але після прочитання "Мойсея" Івана Франка вирішив займатися літературою. Василь завершив шкільне навчання зі срібною медаллю, закінчив із червоним дипломом історико-філологічний факультет Донецького педінституту. Добре знав німецьку, перекладав вірші Гете і Рільке. Працював учителем української мови та літератури в той час коли радянська влада витісняла її й забороняла. Згодом працював на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні та метро.
  Уперше Василя Семеновича арештували в 1972 році. Тоді у Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії… Загалом – усі праці, що він писав упродовж 15 років. Василя Стуса засудили до п'яти років позбавлення волі і трьох – заслання. Покарання він відбував у мордовських і магаданських таборах. Звільнившись у 1979 році, Василь Семенович звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР: "Мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином – значить бути рабом". За рік його арештували знову, визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили на 10 років примусових робіт і п'ять років заслання.
  За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет – на 12 років позбавлений волі. Через ув'язнення Стус мало часу бачив свого сина Дмитра. Поета засудили вдруге, коли хлопцеві було лише 14 років. Але Стус постійно намагався брати участь у вихованні сина, давав йому поради й настанови у своїх листах.
  Коли в камері кримінальник поранив Стуса заточкою, у поета відкрилася внутрішня кровотеча, він знепритомнів. Медичну допомогу Василеві Семеновичу не надавали. І тільки після голодування, організованого на сусідній, жіночій, зоні Іриною Калинець та Надією Світличною, до в'язня, що вмирав, прислали лікаря. У лікарні поетові видалили дві третини шлунку. Василь Семенович жартував з цього приводу: "Мені вшили зеківський шлунок, він тільки баланду приймає".
  Табірні наглядачі знищили збірку, яка містила 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами поет на рік був кинутий у камеру-одиночку. Вдруге Стуса засуджують уже на 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. До кінця цього терміну він не дожив: 4 вересня 1985 року Василь Стус помер у карцері, куди його кинули за те, що він читав книгу, спершись ліктями на верхні нари, – "порушення режиму". Офіційною причиною смерті оголосили серцеву недостатність, також висувалася версія удару по голові карцерними нарами. Дружина отримала повідомлення про смерть чоловіка вранці 5 вересня. Всупереч її проханню, поховання відбулося без присутності рідних. Смерть поета приховувалася радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув'язнення. Особисті речі Василя Семеновича також здебільшого не повернулися до його родини.
  Поховали Василя Стуса на табірному цвинтарі. У листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, серед яких були син Стуса Дмитро, син Тихого Володимир, заступник голови Всеукраїнського товариства репресованих Василь Ґурдзан, поета разом із побратимами Юрієм Литвином та Олексою Тихим, які також загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино, перепоховали в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).У 1990 році прокурор УРСР Михайло Потебенько опротестував вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 7 вересня 1972 року і вирок судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 2 жовтня 1980 року. Того ж року, Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР та Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР, Василь Стус був посмертно реабілітований. Людина величного розуму та високої моралі, Йому були притаманні надзвичайна витримка й сила характеру. Незламний Стус став важливою частинкою історії України. Його вчинки заслуговують великої поваги. Задля збереження його світлого імені українці вшановують пам'ять героя.

  Список літератури

  1. 821(477)
      С 88
      Стус В. С. Вибране : збірка / Василь Стус. – 2-ге вид. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2020. – 317, [1] c. – (Перлини української класики).

  2. 84(4Укр)
      С 88
      Стус В. С. Золотокоса красуня : [вірші] / Василь Стус ; [упоряд. Д. Стус ; худож. В. Смирнов]. – Київ : Слово і час, 1992. – 46, [1] с.

  3. 84(4УКР)
      С 88
      Стус В. С. Листи до сина / Василь Стус. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2001. – 184, [7] с. : фот.

  4. 84(4УКР)
      С 88
      Стус В. С. Листи у вічність... / Василь Стус ; [епілог : Дмитро Стус]. – Донецьк : БАО, 2012. – 271 с., [16] с. фотогр.

  5. 84(4УКР)
      С 88
      Стус В. С. Небо. Кручі. Провалля. Вода / Василь Стус. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 408, [1] с.

  6. 84(4УКР)
      С 88
      Стус В. С. Палімпсест : вибране / В. С. Стус ; [упоряд. Д. Стус]. – Київ : Факт, 2003. – 430, [1] с. : портр.

  7. 84(2=Укр)7
      С 88
      Стус В. С. Під тягарем хреста : поезії / Василь Стус. – Львів : Каменяр, 1991. – 158, [1] с.

  8. 84(4УКР)
      С 88
      Стус В. С. Таборовий зошит / В. С. Стус. – Київ : Факт, 2008. – 449, [1] с.

  Про нього

  1. 83.3(4УКР) / 8У
      Ж 87
      Жулинський М. Г. Слово і доля : навч. посіб. / М. Г. Жулинський. – Київ : АСК, 2006.

  2. 83.3(4УКР) / 8У
      С 88
      Овсієнко В. Василь Стус / В. Овсієнко. – Київ : [б. в.], 1995.

  3. 83.3(4УКР) / 8У
      С 88
      Стус Д. В. Василь Стус: життя як творчість / Д. В. Стус. – Київ : Факт, 2005. – 364, [2] с.