Ця книга червоно-чорна, як любов і журба. Червоно-чорним – по білому… Її автор – Андрій Мероник. Математик і дослідник, підприємець і волонтер. Цю книгу автор подарував нашій бібліотеці, за що ми щиро вдячні.
  Це видання – безцінне. Насамперед – своїм змістом. А ще воно безцінне у прямому сенсі цього слова. Бо головна особливість книжки в тому, що на неї не встановлено фіксованої ціни. Кожен, хто хоче придбати видання, сам визначає, скільки готовий витратити на нього. ВСІ ОТРИМАНІ КОШТИ БУДУТЬ СПРЯМОВАНІ НА ДОПОМОГУ ЗСУ ТА ПОСТРАЖДАЛИМ ВІД ВІЙНИ. Так вирішив автор разом із людьми, які допомагали йому у створенні книги. "Наша книжка – не товар, а швидше пам'ятка про те, що її власник колись долучився до гарної справи", – зазначає Андрій Мероник.
  Другий крок, на якому наголошує автор, – зробити так, щоб ця ініціатива принесла користь уже зараз. Отже, прохання до всіх небайдужих: розкажіть про книжку на своїх сторінках у соцмережах, покажіть її своїм друзям, знайомим, колегам, сусідам. Процитуйте або сфотографуйте якусь історію із книги. Це цікаво, а головне – корисно для нашої спільної мети. А вона наразі єдина – наближення Перемоги!
  Замовити книгу можна на її офіційному сайті: fuckingwar.com.
  Долучайтеся до доброї справи!

  Про що книжка?

  Це невигадана історія про компанію молодих людей, які опинилися посеред війни без власного на те бажання. Про те, як кожного з них "морозило" чи то від страху, чи то від холоду, коли десь поруч влучала ракета й лунав потужний вибух, який вибивав шибки та вмикав сигналізації. І про те, як цей страхохолод зненацька став чудодійним засобом від закладеного носа.
  "24.02" – це щоденник сучасника, який жив та писав під час війни, інколи навіть під звук ракет і бомб. Це книга про те, як почалася війна, як на це відреагували люди, що вони почали робити, куди тікали і про що взагалі думали, чого найбільше боялися, як боролися із ворогом і як мимоволі… допомагали йому. Є в ній і про легенди (як цигани вкрали танк, а гопники віджали у ворога БТР, як мародерів примотали до стовпа й лупцювали по тому місцю, звідки ноги ростуть), і про те, як почувалися військові: на передовій, на блокпостах та десь далеко в тилу. Про "квести" містом у пошуках ліків та хліба. Про те, як жилося літнім або незабезпеченим людям. Про тварин, волонтерів, диверсантів, міфи, яких люди понавигадували самі собі, та полювання на відьом. І багато про що ще.
  Ця книжка про те, як кожен із її героїв намагався бути корисним країні, про що ці люди говорили, що думали й у що вірили. Це правдива розповідь про таких самих людей, як і ми. І повірте: прочитається вона на одному подиху. Буде всього: і сліз, і сміху, і переживань, і болю… Не буде лиш одного – байдужості. Бо кожне речення наповнене присутністю автора в самому епіцентрі подій.
  У книжці можна умовно виділити три частини: перша – власне щоденник (історія війни від самого автора), друга – "Люди" – воєнні одкровення від українських волонтерів, підприємців, лікарів, журналістів, блогерів, артистів. І третя, найкоротша, що зветься "Ще кілька слів", – це подяки й вибачення. Кому? Перед ким? Ви дізнаєтеся про все, прочитавши книгу.