"Кожен народ мусить мати свою
  національну систему виховання".

  2 березня 1823 року (за іншими даними – 1824 року) в сім'ї дрібномаєткового дворянина народився Костянтин Ушинський (1823–1870). Його батько Дмитро Ушинський працював викладачем кадетського корпусу, а після звільнення з військової служби – в різних установах Тули, Полтави, Новгорода-Сіверського тощо. Саме під час перебування Ушинських у Тулі і народився Костянтин.
  Згодом сім'я переїхала до Новгорода-Сіверського, де минули дитинство і юнацькі роки Костянтина Ушинського. Батьки мали невелику садибу в одному з мальовничих куточків міста – на Покровщині. Костянтин Ушинський згадував: "Боже мій! Скільки перемріялось на цьому прекрасному березі Десни, на цих кручах, навислих над рікою. Як оживлялось і наповнювалося враженнями життя моє, коли наближалася весна! Я стежив за кожним її кроком, за кожною найменшою зміною в боротьбі зими і літа". Батько мав чудову багатотомну бібліотеку і прищепив Костеві ще з дитинства велику любов до книжок. Незважаючи на відносну матеріальну забезпеченість, Дмитро Григорович не балував сина й виховував його з відтінком спартанства: і в дощ, і в мороз хлопець міг гратися зі своїми однолітками – хуторськими хлопцями, з ними ж колядував, носив різдвяну зірку та ловив улітку рибу на Десні.
  Великий вплив на формування світогляду Костянтина Ушинського в дитинстві справила і його мати Любов Степанівна. Вона походила з українського шляхетського роду, сама виховувала сина і навчала його грамоти, прищепила Костянтинові любов до українського слова, традицій. Саме від матері Костянтин Ушинський перейняв цінну рису – гуманізм, завдяки чому і обґрунтував пізніше гуманістичний напрям педагогічної думки. На жаль, мати пішла із життя дуже рано, а батько весь час був зайнятий роботою, тому основний вплив на формування особистості майбутнього педагога надалі відігравала гімназія.
  На той час Новгород-Сіверська гімназія була однією з найкращих та найстаріших в Україні. Костянтин Ушинський згадував: "Виховання, яке ми здобули в 30-х роках у бідній повітовій гімназії маленького містечка Малоросії Новгорода-Сіверського, було в навчальному відношенні не нижче, а навіть вище того, яке в той час здобувалося в багатьох інших гімназіях. Цьому багато сприяла пристрасна любов до науки і деяка навіть педантична повага до неї з боку покійного директора гімназії, старого професора, ім'я якого відоме і в ученій літературі, – Іллі Федоровича Тимковського". Свідоцтво про закінчення гімназії засвідчує, що юнакові добре давалися Закон Божий, словесність, граматика, логіка, риторика, латина… Незадовільні знання мав лише з дисциплін математичного циклу. Фундаментальні знання з основ наук дали можливість Костянтинові Ушинському успішно продовжити навчання на юридичному факультеті Московського університету.
  Піклувальником університету на той час був граф С. Строганов. Костянтин Ушинський проявив непересічні здібності, швидко й легко засвоював найскладніші юридичні та філософські теорії, багато читав, вивчав німецьку мову, аби ознайомлюватися в оригіналі з творами улюблених авторів (Гете, Гофмана…). На останніх курсах університетського навчання досліджував історичні джерела й занурився у світ філософії. По завершенні навчання Костянтина Дмитровича залишають при університеті для підготовки магістерського екзамену. І вже 1844 року Постановою Ради університету йому присудили ступінь кандидата юриспруденції.
  Костянтин Ушинський працював на різних посадах у Демидівському юридичному ліцеї, Гатчинському сирітському інституті, Смольному інституті шляхетних дівчат. Одного разу, оглядаючи бібліотеку інституту, Костянтин Дмитрович відкрив цілу шафу з педагогічними творами початку ХІХ ст., які до того нікого не зацікавили. Ця знахідка вразила вченого і вмотивувала його займатися вивченням педагогіки. Костянтин Дмитрович розпочав з дослідження праць Песталоцці, Дистервега та інших, і з того часу вся його діяльність була присвячена лише науці виховання. Костянтин Ушинський став засновником нової народної школи. Він наголошував, що "у кожного народу своя особлива національна система виховання, своя особлива мета і особливі засоби в досягненні цієї мети", ніхто "неспроможний змагатися з педагогічним генієм народу". Однією з ознак народності, наголошував Костянтин Ушинський, є мова – найкращий виразник духовної культури народу. Він був глибоко переконаний у тому, що навчання для українців мало би здійснюватись українською мовою.
  Свої ідеї Костянтин Дмитрович почав викладати в єдиному на той час педагогічному часописі "Журнал для воспитания". Згодом вийшов друком його підручник "Детский мир и хрестоматия" – книга, що мала шалений успіх, пережила 70 видань і за ціною була доступною навіть для народних шкіл. Автор працював над нею три роки, по кілька разів перероблював кожну розповідь, намагаючись викласти її в такому вигляді, аби та прислужилася головній меті – поступовому розвиткові уваги й мислення дітей. Мова цієї книги стала взірцем простого, правильного, логічного та художнього оформлення думки.
  У 1864 році побачив світ іще один підручник Костянтина Ушинського для навчання письма й читання – "Рідне слово", який перевидавався 150 разів. Обидва підручники використовувались у початкових школах Чернігівської губернії кінця ХІХ – початку ХХ ст., вони були побудовані на основі народної творчості, ними захоплювалися Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Іван Франко. Послідовник Костянтина Ушинського Тимофій Лубенець так описав свої враження від навчальної книги: "Яким теплом віє від усього змісту цієї книги; скільки істинно дитячої жвавості, задушевної веселості, сердечного почуття в художніх описах, казках, скільки різноманітних вправ, предметних бесід, які викликають думку дитини, загострюють її судження, спостережливість і творчість дитячої мови!"
  Педагогічні праці й покращення навчання у Гатчинському інституті привернули до Костянтина Дмитровича увагу – його було призначено інспектором класів Імператорського виховного товариства шляхетних дівчат та Смольного інституту. З 1860 року за пропозицією міністерства народної просвіти Костянтин Ушинський очолив редагування відомчого журналу з метою перевтілення його на спеціально-педагогічне видання.
  Ситуація змінилася з виходом у відставку міністра народної освіти Головіна, ідеї Костянтина Ушинського почали викликати у вищих сферах обурення, а міністр Валуєв називав його "небезпечним педагогом". З точки зору Валуєва найнебезпечніша теза Ушинського була про те, що кожен народ повинен мати свою національну систему виховання, мовою навчання в українських школах має бути українська. Костянтин Дмитрович вимушений був піти у відставку, відмовився від усіх своїх занять і поїхав за кордон на лікування.
  Але й там його цікавило народне виховання. Оселившись у Швейцарії, Костянтин Ушинський почав детально вивчати місцеву систему освіти. П'ятирічне перебування за кордоном покращило стан здоров'я педагога й дало значні наукові результати. Там була написана капітальна праця "Педагогічна антропологія", в 1868 році видано перший том твору "Людина як предмет виховання", а наступного року – другий том цієї праці. Костянтин Дмитрович вважав, що "виховання має своєю основною метою готувати людину до праці, яка є необхідною умовою для фізичного, розумового й морального удосконалення людини", "Виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя". І далі: "…праця – кращий хранитель людської моральності і праця має бути вихователем людини; тіло, серце, розум людини вимагають праці".
  У 1867 році Костянтин Ушинський повернувся до Петербурга. Мав амбітні плани, багато працював над завершенням чергового тому книги "Людина як предмет виховання". Але внаслідок перевтоми стан його здоров'я значно погіршився. У 1870 році сталася трагедія, яка остаточно підірвала сили Костянтина Дмитровича: його старший син Павло, 17-річний юнак, мав нещастя поранити себе випадково під час полювання й помер. Дізнавшись про це, Костянтин Дмитрович знепритомнів. Пізніше занотував: "Після такого удару здоров'я моє остаточно зруйнувалося, і я не маю вже сил, щоб повернутися до Петербурга. Ледве дістався з родиною до Києва, де тепер лежу хворий, і, якби трохи поправитися, то поїду в Крим, а родину думаю влаштувати в Києві назовсім, купивши для цього будинок… Чи побачимось? Навряд. Моє багатостраждальне життя, здається, вже вичерпане. Поспішаю як-небудь влаштувати сім'ю на постійному місці, бо страшно й подумати, які безпорадні вони залишаються".
  Костянтин Ушинський помер в Одесі 21 грудня 1870 року, а в січні 1871-го труну з тілом було перевезено до Києва. Поховано Костянтина Дмитровича у мальовничому і святому місці Видубицького монастиря під старезним каштаном. Як він і заповідав.
  Після смерті Костянтина Ушинського його дружина і діти відкрили своїм коштом дві школи, одну з них – у Києві. У сквері на перетині Чоколівського бульвару і вулиці Пітерської було встановлено пам'ятник науковцеві. У 1894 році до 25-х роковин від дня смерті та з нагоди 70-річчя від дня народження Костянтина Дмитровича на кошти родини відкрили школу в селі Богданка Шосткинського району Сумської області. Згодом, у березні 1917 року, в Петрограді донька педагога Надія Ушинська склала духовний заповіт на випадок своєї смерті. Один із його пунктів передбачав встановлення у Москві або в Чернігові пам'ятника педагогові. Проте остання воля Надії Костянтинівни так і не була виконана.
  Педагогічна спадщина Костянтина Ушинського актуальна і сьогодні, його ідеї вивчаються й поширюються в освітньому середовищі Чернігівщини, впроваджуються у діяльність навчальних закладів, яким присвоєно його ім'я. Це Новгород-Сіверська державна гімназія та Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти.
  У с. Богданка Шосткинського району Сумської області у приміщенні колишньої школи діє музей Костянтина Ушинського.