Я всей душой любил отчизну нашу
  И, как Сократ, всегда желал служить стране.
  И правде предан был… но, как Сократу, мне
  Фортуна поднесла нерадостную чашу.
 

  Леонід Глібов народився 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині, в сім'ї управителя маєтку поміщика Родзянка. Дитинство Леонід провів у родині Родзянків, де виховувався аж до 13 років. Хлопчик спочатку вчився вдома. Його вчителькою була мати, Ірина Гаврилівна, культурна й освічена жінка, а потім Леоніда навчав місцевий панотець.
  У 1840 році Леонід Глібов вступив до полтавської гімназії. Саме там п'ятнадцятирічний юнак написав свій перший вірш "Сон", що був навіяний тугою за рідною домівкою. А вже в 1847 році побачила світ його перша поетична збірка "Стихотворения Леонида Глебова". Згодом, захопившись творчістю тодішніх українських письменників, юний поет починає писати українською.
  Леонід Глібов навчався у Ніжинському ліцеї вищих наук, після закінчення якого викладав історію та географію у дворянському училищі в Чорному Острові Подільської губернії, а з 1859 року – в Чернігівській чоловічій гімназії, де користувався популярністю серед учнів.
  Великої слави зажив Леонід Глібов своїми ліричними творами, а особливо байками, які Іван Франко вважав "головним титулом заслуги сего талановитого поета". Леонід Іванович створив понад 100 оповідань цього жанру, в яких засуджував кріпацтво та інші вади тогочасного суспільства. Перші байки Леоніда Глібова були надруковані 1853 року в "Чернігівських губернських відомостях". Крім ліричних поезій та байок Леонід Іванович написав іще три комедії, а також більше сотні ліричних, сатиричних поезій, п'єс, оповідань, фейлетонів, статей та силу дитячих загадок і жартливих віршиків.
  Цікавий для суспільства Леонід Глібов і як журналіст. Іще в 1850-х роках він запалюється думкою про створення періодичного видання українською мовою. Мрія знайшла втілення у виданні газети "Черниговский листок", перший номер якої побачив світ 12 липня 1861 року. Зміст газети був доволі різноманітним, тут широко висвітлювався стан освіти в губернії, значна увага приділялася темі театру. Останній, шістдесят перший номер газети вийшов шостого серпня 1863 року: відповідно до циркуляра Валуєва видання "Черниговского листка" було заборонено, а Леоніда Глібова позбавили права вчителювати і встановили за ним поліцейський нагляд.
  Два роки поет жив у Ніжині, а в 1865 році повернувся до Чернігова, де певний час працював дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З 1867 року Леонід Іванович став управителем земської друкарні. Саме тоді Леонід Глібов відновив і свою журналістську діяльність – його статті друкувалися на шпальтах видань "Киевский телеграф", "Черниговская газета" та інших.
  У 70–80-х рр. ХІХ ст. Леонід Глібов видавав маленькі книжечки-"метелики" за підписом "Капитан Бонвиван", у яких через жартівливу оболонку часто прориваються нотки іронії щодо провінційних звичаїв. Щочетверга Леонід Іванович проводив літературно-мистецькі бесіди, гуртуючи таким чином навколо себе літературні й театральні сили Чернігова. Також Леонід Глібов налагодив зв'язки з галицькими періодичними виданнями, розміщував свої твори в журналах "Дзвінок" та "Зоря"…
  Наприкінці 1880-х років Леонід Іванович утратив зір. Але продовжував працювати завдяки допомозі рідних та друзів. Популярність його зростала, і поет доживав останні роки, оточений теплою увагою народного читача. Це була висока духовна винагорода за довгі роки поневірянь і тяжкої праці.
  Помер Леонід Глібов 28 жовтня 1893 року, на 66-му році життя, від астми та хвороби серця. Поховали його в Чернігові на території Троїцько-Іллінського монастиря. Поет Володимир Самійленко у прощальному слові зачитав: