Євген Петрушевич – український громадсько-політичний діяч, правник, доктор цивільного і церковного права, Президент і Уповноважений Диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки, голова Української Національної Ради ЗУНР.
  Народився Євген Петрушевич у сім'ї греко-католицького священника, громадсько-політичного діяча, віцемаршалка Камінко-Струмилівського повіту отця Омеляна Петрушевича. Батько був знавцем української історії і літератури, людиною широкого духовного кругозору, глибокої національної свідомости. Відповідно виховав своїх трьох синів.
  У 1880 році Євген Петрушевич закінчив Академічну гімназію і вступив до Генеральної греко-католицької духовної семінарії у Львові на богословський факультет. Та через два роки покинув навчання і записався на студії правничого факультету (факультету права й адміністрації) Львівського університету імені Франца I, які закінчив у 1887 році. Ще у студентські роки став одним із лідерів молодіжного руху, очолював "Академічне братство".
  Згодом Євген Омелянович отримав ступінь доктора права та пройшов практику у директора Товариства взаємних забезпечень "Дністер" Степана Федака. 1896 року у Львові як крайовий адвокат відкрив адвокатську канцелярію на вулиці Міцкевича, 6.
  Навесні 1987 року Євген Петрушевич відкрив адвокатську канцелярію в Сокалі. Тут він проявив себе талановитим організатором громадсько-політичного та культурно-освітнього життя. За сприяння Євгена Петрушевича було збудовано "Народний дім" у Сокалі. Як адвокат Євген Омелянович здобув прихильність широкого загалу професійним захистом від сваволі влади.
  У 1899 році Євген Петрушевич став активним діячем Української Національно-Демократичної Партії. Згодом його обрали послом від великої виборчої округи Сокаль – Радехів – Броди – Зборів. Євген Петрушевич став одним із лідерів, згодом – головою Української парламентської репрезентації. Його виступи на сесіях відзначалися цілеспрямованістю та глибокою аргументацією. Євген Омелянович критикував політику австрійського уряду в національному питанні, постійно звертав увагу парламенту на нехтування інтересів бідноти, наполегливо вимагав упровадження реформ.
  У 1905 році Євген Петрушевич переніс свою адвокатську практику до міста Сколе, де став заступником бургомістра. Також у ці роки Євген Омелянович був головою повітової "Просвіти". Заснував повітову ощадну касу й очолював боротьбу проти москвофільства.
  У 1910 р. Євгена Петрушевича від Стрийської виборчої округи було обрано послом до Галицького крайового сейму. На першій осінній сесії 1910 року Євген Омелянович виступив з доповіддю від радикального крила українських депутатів під час гострої дискусії з приводу обговорення нового закону про вибори до сейму.
  З часом Євген Петрушевич та Кость Левицький домоглися збільшення квоти українців у сеймі до 62 мандатів, що було схвалено послами сейму. Крім того, після довголітньої боротьби, нарешті в лютому 1914 року було ухвалено постанову про заснування у Львові українського університету.
  Сам Кость Левицький високо оцінював діяльність Євгена Омеляновича: "Євген Петрушевич виявляв велику енергію у важнійших хвилинах наших визвольних змагань".
  Під час міжнародних переговорів у Бересті в лютому 1918 року Євген Петрушевич очолив галицьку делегацію, яка, хоча й була усунута від безпосередньої участі в дискусіях, сприяла внесенню в таємний додаток до укладеної угоди між Центральними державами, УНР та більшовицькою росією зобов'язання Австрії надати Галичині автономію до 20 липня 1918 року. А вже 19 жовтня 1918 року він став Президентом Української Національної Ради.
  1 листопада 1918 року відбулося переможне повстання. І саме з цього часу Євген Петрушевич стає Президентом ЗУНР. Саме завдяки йому 3 січня 1919 року було проведено сесію, під час якої ухвалили закон про злуку з УНР. Після урочистого проголошення та схвалення Акта злуки у Києві 22 січня Євген Омелянович увійшов до складу Директорії.
  На жаль, уже зовсім скоро через низку причин Євген Петрушевич опиниться в еміграції. Хоча цей факт не завадить йому і надалі продовжувати дипломатично-пропагандистські акції на захист поневоленого народу, поширювати ноти протесту проти діяльності польської окупаційної влади.
  У період "українізації" на підрадянській Україні Євген Омелянович повірив у можливість зміни національної політики радянського уряду. Однак ця ілюзія була швидко розвіяна масовими репресіями й терором органів ГПУ–НКВД в 1930-х роках.
  Євген Петрушевич жив бідно, матеріально його підтримував гетьман Павло Скоропадський. Євген Омелянович до останнього співпрацював з Українським національним об'єднанням, іншими емігрантськими організаціями. Засудив Німеччину за напад на Польщу.
  Соратники характеризували його як типового максималіста і безкомпромісного політика. "Євген Петрушевич виявляв велику енергію у найважливіші хвилини наших визвольних змагань. Поміж послами належав до діячів гострішого тону", – писав Кость Левицький у спогадах.
  Помер Євген Петрушевич 29 серпня 1940 року у віці 77 років у берлінському районі Гермсдорф. Перепохований 1 листопада 2002 року на Личаківському цвинтарі у Львові.

  Список використаних джерел

  1. Адвокати-державники в історії України [Електронний ресурс] // Центр досліджень адвокатури і права Національної асоціації адвокатів України. – Режим доступу
  2. Галичанин Петрушевич міг стати президентом всієї України [Електронний ресурс] // Історична правда. – Режим доступу
  3. Євген Петрушевич. Світло і тіні українського Диктатора [Електронний ресурс] // Український інтерес. – Режим доступу
  4. Західно-Українська Народна Республіка, 1918–1923. Уряди. Постаті / НАН України, Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича ; [авт. кол.: О. Аркуша [та ін.] ; упоряд.: М. Литвин, І. Патер, І. Соляр]. – Львів : [б. в.], 2009. – 348 с.
  5. Петрушевич Євген Омелянович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу
  6. 1863 – народився Євген Петрушевич, президент Української Національної Ради ЗУНР [Електронний ресурс] // Національний інститут національної пам'яті України. – Режим доступу