Професійне свято творців і розповсюджувачів книг та іншої друкованої продукції в Україні відзначають з 1999 року в останню суботу травня. Цьогоріч День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження припадає на 28 травня.
  Видавнича справа – захоплива і творча сфера діяльності, а люди, що її обрали, – справжні чарівники, які надають словам та зображенням відчутної форми. Щоб видавати книжки, потрібно розуміти їх неминущу цінність, треба вміти їх берегти й передавати з покоління в покоління. Книги – це вічний духовний скарб народу.
  На всіх етапах свого розвитку друкарська справа завжди була шанованою. Праця поліграфіста, видавця і книгорозповсюджувача дає можливість читачам поринути у глибини слова, розкрити для себе творчий потенціал письменників, дослідників, науковців. З кожною новою книгою поповнюються скарбниці знань – бібліотеки.

  А тепер – трішки історії.

  * Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, де 1491 року з'явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України та сусідніх країн, вона розпочала видання книг кириличним шрифтом у тій формі, яку продовжили друкарні в Україні.
  * Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573–1575 років. А першою виданою на українських землях книгою став "Апостол" (1574 рік), який історично започаткував розвиток друкарства в Україні.
  * Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька Біблія, завершена 1581 року. Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали "полемічною літературою".
  * Одним із осередків книгодрукування в Україні була Печерська лавра. Заснована 1616 року Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя.
  * Крім друкарень кириличного шрифту в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла в 1592–1602 роках.
  * Загалом в Україні в 1574–1648 роках діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності стали великі торговельні міста – Київ, Львів, Острог. Тут були не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях відкривалися свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги разом з іншими товарами.

  Як бачимо, справи йшли добре. Але 1720 року Петро І своїм указом заборонив видавати книги українською мовою. Після цього українське книговидання часами трохи жевріло, але не помирало. Навіть у складний період між Першою і Другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50 українських видавництв.
  Причиною відносного зменшення числа українських видань у радянські часи була насамперед урядова політика. З 1930 до 1939 року українська книга в кількісному вимірі скоротилася з 6394 до 1895 видань.

  Нині часто говорять, що книги, журнали, газети люди частіше читають в інтернеті, ніж у друкованому вигляді. Є думки, що в майбутньому друкована продукція взагалі не буде потрібною. Але це не про українців – розумних та освічених людей.
  Чи можна було уявити, що у ХХІ столітті хтось дозволить собі руйнувати українські бібліотеки й палити українськомовні книги, продовжуючи ганебну справу, розпочату "великим" царем? Це дикість, якій нема виправдання! Бо навіть у бомбосховищах і підвалах, коли пропали світло й інтернет, розрадою для багатьох українців стали книги. Їх читали при слабенькому світлі свічок та ліхтариків, на лавочках біля під'їздів – у хвилини затишшя. . Читали, щоб не збожеволіти від несподіваного жаху, який прийшов на нашу землю. От і думайте тепер, чи потрібні паперові книги…

  Вітаємо людей, причетних до створення й поширення книги, до підвищення рівня знань та інтелектуального розвитку українського народу. Здоров'я і миру вам, шановні! Ваша професія ніколи не стане історією.