Максим Рильський – відомий український поет, перекладач, учений, автор багатьох збірників поезій, книг і статей з найрізноманітніших проблем літературознавства, мистецтвознавства, фольклористики, мовознавства та інших галузей гуманітарної науки.
  Народився Максим Рильський 19 березня 1895 року в Києві. Його батько Тадей Розеславович, громадський діяч, публіцист, економіст, – із багатої дворянської родини, мати Меланія Федорівна – селянка.
  Після смерті батька в 1902 році сім'я Рильських переїхала в село Романівка (нині – Попільнянський район Житомирської області). З осені 1908 року Максим навчався в київській приватній гімназії. У дитинстві познайомився з М. Лисенком, Д. Ревуцьким, П. Саксаганським, спілкування з якими, безперечно, вплинуло на формування творчих інтересів талановитого юнака.
  У 1915–1918 рр. Максим Рильський навчався на медичному факультеті Київського університету Святого Володимира, потім – на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованого П. Скоропадським. Однак через революцію і громадянську війну закінчити навчання не вдалося.
  Упродовж 1919–1929 рр. Максим Тадейович учителював: спочатку в рідній Романівці, згодом – у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету Святого Володимира та в Українському інституті лінгвістичної освіти.
  Писати вірші Максим Рильський почав рано. Перша збірка "На білих островах" вийшла 1910 року. Масимові було тоді лише п'ятнадцять. Першою зрілою збіркою вважають "Під осінніми зорями" (1918 рік, перевидана 1926 року).
  У 1920-х рр. молодий поет був учасником літературного об'єднання неокласиків, яке офіційна критика різко звинувачувала у відірваності від "актуальних" проблем соціалістичного суспільства. Входив Максим Рильський і до "п'ятірного грона поетів-неокласиків" (окрім нього тут були М. Зеров – метр об'єднання, П. Филипович, М. Драй-Хмара, О. Бургардт). Сучасне літературознавство одноголосно визнає неокласиків видатними майстрами слова, однак у другій половині 1920-х рр. їх планомірно і жорстоко цькували. Група перестала існувати – більшість її учасників репресували.
  За наступні 10 років одна за одною з'являються поетичні збірки "На узліссі" й "Під осінніми зорями" (1918); "Синя далечінь", "Поеми" та "Крізь бурю й сніг" (1925); "Тринадцята весна" (1926); "Де сходяться дороги", "Гомін і відгомін" (обидві – 1929) і декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року – переклад поеми Адама Міцкевича "Пан Тадеуш".
  Тим часом напади критиків на неокласиків тривали. У 1931 році за звинуваченням у причетності до Спілки визволення України Максима Рильського заарештували. Понад півроку він провів у Лук'янівській в'язниці.
  Після цих подій напрям творчості Рильського кардинально змінився, і вже у збірці "Знак терезів" (1932) поет проголосив активне сприйняття радянської дійсності. Він, мабуть, єдиний із неокласиків урятувався від сталінського терору і був приєднаний до лав офіційних радянських поетів. У червні 1934 року Максима Рильського прийняли до Спілки письменників України, цього ж року він узяв участь у І Всесоюзному з'їзді письменників УРСР. Переклади, активна співпраця з видавництвом "Книгоспілка" дали поетові можливість зануритись у творчу роботу.
  Упродовж 1930-х до початку 1960-х рр. Максим Рильський створив 35 поетичних збірок, серед яких – "Літо" (1936), "Україна", "Збір винограду" (обидві – 1940), "Слово про рідну матір" (1942), "Троянди й виноград" (1957), "Голосіївська осінь", "Зимові записи" (обидві – 1964), чотири книжки ліро-епічних поем та ін.
  Значну частину творчого доробку Максима Рильського становлять поетичні переклади. Найбільше перекладів поет здійснив зі слов'янських мов. З-під його пера вийшов переклад шедевра давньоруської літератури "Слово о полку Ігоревім". Максим Тадейович теоретично обґрунтував новітні принципи перекладацької роботи й написав низку праць, присвячених цій темі.
  Максим Рильський відомий і як організатор науки. Упродовж 1942–1964 рр. він очолював Інститут народної творчості і мистецтва (нині – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАНУ). 1943 року Максима Тадейовича обрано академіком Академії наук УРСР, 1958 року – академіком АН СРСР.
  Після Другої світової війни Максим Рильський активно сприяв відродженню українських наукових кадрів. Він виховав плеяду учнів та послідовників. Під керівництвом Максима Тадейовича відбувалося відновлення наукових напрямів, що мали в Україні давні традиції, здійснювались етнографічні, антропологічні, славістичні дослідження. Вчений ініціював створення славістичних наукових центрів, був відповідальним редактором монографій і збірників ІМФЕ НАНУ, а також журналу "Народна творчість та етнографія", членом редколегії "Української радянської енциклопедії".
  Величезний за обсягом масив складають літературознавчі, критичні, мовознавчі роботи дослідника. Він писав про творчість як українських класиків (І. Котляревський, Т. Шевченко. І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський), так і сучасників (В. Сосюра, П. Тичина, М. Бажан, А. Малишко та ін.).
  Рильський-мовознавець досліджував проблеми граматики, діалектології, фразеології. Брав участь у підготовці російсько-українського словника. Ім'я поета й серед членів редакційної колегії ще двох лексикографічних праць – тритомного "Русско-украинского словаря" (1968) та одинадцятитомного "Словника української мови". За роботу над словниками Максим Рильський був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР (посмертно).
  1950 року Максим Тадейович здобув ступінь доктора філологічних наук. Був відзначений вищими державними нагородами. Поетові двічі було присуджено Сталінську премію в галузі літератури й мистецтва (1943, 1950), а 1960 року – Ленінську премію в галузі літератури, журналістики, публіцистики й мистецтва.
  Максим Рильський надзвичайно любив мандрувати, зокрема і Чернігівщиною. Натхнення йому й Десна дарувала. Відомо, що поет підтримував дружні зв'язки з нашим славним земляком Олександром Довженком, поділяв його погляди на мистецтво, шанував світлий довженківський талант. Не раз бував і в рідних місцях автора "Зачарованої Десни".
  У серпні 1960 року Рильський з великим інтересом оглянув музей О. П. Довженка й у книзі відвідувачів записав: "Низько вклоняюсь ясній пам'яті незабутнього Олександра Довженка, геніального митця і великої людини. Завжди берегтиму в пам'яті розмови свої з цією надзвичайною людиною, берегтиму мудрі слова Довженка – слова, повні любові й краси.
  Хату-музей влаштовано дбайливо, зі справжньою пошаною до пам'яті великого земляка. Спасибі тим, хто влаштував цей музей і хто так пильно його доглядає.
  18 серпня 1960 р. Максим Рильський".
  Поет був у Сосниці й наступного року. Зупинявся з сім'єю на вулиці Щорса в будинку № 7. Звідси їздив на Десну відпочивати і рибалити, а коли повертався зі щедрим уловом, то тут же, на подвір'ї біля бузку, варив рибальську юшку. Охоче бесідував із сосничанами, розповідав їм чимало цікавого, а ще більше любив слухати літніх людей, які горнулися до нього.
  Приїздив Максим Тадейович і у придеснянське село Мале Устя, жив у Миколи Федоровича Андрієнка. Подовгу затримувався біля річки та ближніх озер. Як розповідав учитель Т. Г. Зайченко, який не раз розмовляв з поетом, Рильський захоплювався красою навколишньої природи, любив рибалити. Це був його найкращий літній відпочинок.
  Чи приносила йому Десна добрий улов, не можемо сказати, а що вона давала поетові натхнення, прилив нових сил і здоров'я – це беззаперечно.
  Коли почався сезон полювання на качок, Рильський ходив з рушницею на озера не лише поблизу Малого Устя, а й їздив на Синютинські. І всюди він захоплювався краєвидами, радів зустрічам з людьми. Про це йдеться у вірші "Сосничанам", який був тоді надрукований у районній газеті.

  Шлю своє спасибі вам од серця,
  Земляки Довженка й Десняка,
  Згадую озера та озерця,
  Матір їх, що звуть Десна-ріка.
  Згадую зелено-сизі луки,
  Де чайки чубаті майорять,
  Мозолисті, чесні ваші руки,
  Що ізнов хотів би я стискать.

  Сосничани з любов'ю і шаною ставилися до поета. Тоді ж у Малому Усті влаштували вечір, присвячений Максимові Рильському. Клуб був так переповнений, що як кажуть, і яблуку ніде було впасти. Прийшли любителі поезії з навколишніх сіл. Поета тепло вітали.
  Природа Чернігівщини надихала, допомагала у прямому сенсі мислити й писати, як і відвідування Чернігова ще в 1926 році увінчалося написанням "Тополі", а у квітні 1937 року – циклу "Чернігівські сонети", де поет відтворює перед читачем образи людей, які залишили свій слід, пам'ять про себе в цьому колись спокійному стародавньому місті. Шевченко, Коцюбинський, Глібов – усі вони боролися за світле майбутнє, і це майбутнє стало дійсністю в оновленому Чернігові.
  Плідно працювалося Рильському і в Острі. Серед віршів, подарованих містом, – "Дві ластівки", "Правнукові", "Балада про любов", "Над осінню 1936" та інші.
  А ще 1954 року, їдучи в Білорусь, поет зупинявся в селі Старі Яриловичі, де ловив рибу з місцевими старожилами.
  Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року. Похований на Байковому цвинтарі.