Сергій Павлович Шелухін (1864–1938) – український вчений, видатний юрист, історик, дипломат, громадський і політичний діяч, представник народницько-демократичного напрямку української політичної думки міжвоєнного періоду, письменник, педагог, член п'яти наукових товариств. Сучасники називали його оборонцем української національної ідеї, а дослідники життя і творчості вважали діяльність ученого своєрідним "правовим виміром" процесу державотворення.
  Шелухін досліджував проблеми правової свідомості. В контексті національного буття наголошував, що життя можна будувати і розвивати лише на засадах національної свідомості.
  Справжнє наукове визнання прийшло до Сергія Павловича Шелухіна після виголошення на Всеросійському археологічному з'їзді в Чернігові доповіді про стародавність і державно-правове значення назви "Україна". Широкого розголосу, зокрема й за кордоном, набула його праця "Німецька колонізація на Україні", видана українською (1913) та російською (1914).
  Як учений-правник він констатував у Росії брак "розвиненого правового думання, на місці якого панує думання примітивне з його авторитетом грубої сили". На противагу цьому, за висловом ученого, "українська історія виховала в українському народі правове думання, з яким в усі часи своїх рухів народ український на своїм прапорі держав гасло "за права і вольности"". Такі погляди не сприяли його службовій кар'єрі. "Нагороджений за судову службу орденами і чином дійсного статського совітника, – писав Шелухін у своїй автобіографії, – я через мою любов до рідного краю не міг на Україні стати навіть членом судової палати, в якій не раз сидів".
  Політичні та наукові погляди вченого різко контрастували з домінантною в українських політичних колах концепцією автономістсько-федералістського майбутнього України. На засіданнях Центральної Ради з його уст уперше прозвучали історико-правові вмотивування державної суверенності українського народу, починаючи з моменту зречення царя, а саме від 28 лютого 1917 року. Датою відновлення незалежності України Сергій Шелухін вважав дату зречення Ніколаєм ІІ престолу й автоматичного скасування присяги підданства цареві. "Повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії". Як дещо згодом писав сам Сергій Павлович, нерозуміння цього лідерами Центральної Ради, які, попри все, дотримувалися федералістської ідеї, "взагалі робило існування Української Держави й самостійності безґрунтовним з правного боку і спірним".
  У складі українських дипломатичних представництв на міжнародних конференціях у Парижі та Ризі Сергій Шелухін продовжував популяризувати серед світового співтовариства розроблену ним концепцію про походження, давність і зміст назв "Україна", "Русь", "Росія" та "Малоросія" з метою спростування імперських політичних спекуляцій та фальсифікацій щодо державних та етнічно-національних термінів на різних етапах розвитку України.
  За спогадами сучасників, учений мав енциклопедичні знання не тільки з історичного, а й з правового та державного життя України. Йому була притаманна оригінальність та неабияка глибина поглядів. Він шукав джерела зародження української державності в Причорномор'ї, опрацювавши велику кількість рукописних джерел щодо походження Русі. Поряд із літописом Самійла Величка, проаналізував праці французьких істориків, грецькі та арабські джерела та інші. Зрештою Сергій Павлович дійшов висновку про походження Русі з півдня нинішньої Франції. Його дослідження побачило світ у Празі 1929 року під назвою "Звідки походить Русь: теорія кельтського походження Київської Русі з Франції".
  Його перу належить понад 60 статей і чимало книжок з історії українського права й держави. Відомий також своїми талановитими поезіями, які виходили під псевдонімами Павленко, Кондратенко, Просвітянин. Наукові праці вченого були видані українською, англійською, французькою, чеською мовами.
  Основні праці: "Україна, Польща і Росія та право вільного самовизначення народів" (1919, французькою мовою), "Варшавський договір між поляками і С. Петлюрою" (Прага, 1926), "Звідки походить Русь" (Прага, 1929), "Додаткові лекції до курсу "Історії українського народу" (Прага, 1932), "Критика нового наукового підручника історії України" (Львів, 1935), "Україна – назва нашої землі з найдавніших часів" (1936) та інші.

  Список використаних джерел:

  1. Юридична енциклопедія : в 6 т. Т. 6. Т – Я / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України ; редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 2004. – 765 с.
  2. Музика І. В. Концепція українського національного державотворення у науковому доробку професора Сергія Павловича Шелухіна / Ірина Володимирівна Музика // Часопис Київського університету права. – 2020. – № 1. – С. 14–20.
  3. Осташко Т. "Україна повернула свої суверенні права" : Сергій Шелухін – історик, правник, дипломат / Тетяна Осташко // День. – 2018. – 18–19 трав. (№ 86/87). – С. 21.