З нами знову автор книги "24.02. Щоденник війни" Андрій Мероник. Цього разу – з новою книгою "Сьома рота: сміх і сльози". Видання почасти автобіографічне, бо автор ("Господін Письменник (або, як варіант, Пісатєль)") – частинка тієї самої сьомої роти. Наразі він захищає Україну.
  Отже, ця книга вже є у фонді Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових. Щиро дякуємо за подарунок панові Андрію та молимося за нього, за його побратимів і за Перемогу!
  Як завше, 100% коштів, отриманих від реалізації цієї книжки, будуть спрямовані на допомогу Збройним силам України та постраждалим від російської агресії.
  Про що книжка? Яка вона? Маленька, з обкладинкою кольору надії і тисненням кольору сонячного проміння. З приперченою лексикою без цензури. І це настільки доречно, що аж… Бо на війні – як на війні. Там не до церемоній.
  Далі – на чорному тлі: "Присвячується Андрію Круку й Максиму Бережняку, вірним синам України, які віддали своє життя за нашу незалежність. А також Беркуту й усім достойним людям, які попри все виконують свою священну роботу".
  Ще далі – від автора. Бо хто ще може все розказати і пояснити якнайкраще?
  Отже, Андрій Мероник (десь у південних степах України, 2024)…
  "У першій половині 2024 року мені випала змога стати частинкою 7-ї роти в одному з батальйонів однієї доволі відомої бригади, що на південному напрямку билася за українські степи.
  Окрім щоденних справ, як-от копання окопчиків і стрільб, я то тут, то там чув навколо різні смішні (й не дуже) історії, байки, теревені, міфи, легенди, казки. Тож вирішив, що все це добро варто зафіксувати.
  Отож зустрічайте: "Сьома рота: сміх і сльози" – збірка солдатських побрехеньок з перших, так би мовити, уст. Таких рот – море, а таких історій – океан, адже війна однаково жахлива всюди, а солдатський побут однаково… смішний. Тож певен, що побачите тут якщо не себе, то своїх побратимів, близьких і друзів. Бо нема українця, якого б не зачепила ця війна.
  Утім… мушу вам також зізнатися, що величезна кількість історій починається зі слів: "Був у нас такий, уже покійний…"
  Отже, будьте готові, що на якихось сторінках ви усміхатиметеся, а на якихось – сумуватимете, бо це війна…
  На цьому ніби все.
  Включайте РЕБ і поїхали:)"
  Їдемо. Читаємо коротенькі образки, за кожним із яких – гола правда із життя українських бійців. Сміємося і плачемо. Уявляємо й переживаємо. Радіємо за хлопців, яким удалося виплутатися з таких тарапат, які комусь (хвалити Бога) навіть не снилися. Здригаємося від жаху, дізнавшись, що "ділення на два" – це зовсім не про шкільну арифметику. Захоплюємося "біороботом" Рудиком – бойовим котом, який уперто ходив без броні й шолома і бачив більше, ніж 99% населення планети… Пропускаємо крізь серце кожне слово, кожен епізод. Сприймаємо живу мову наших "котиків" такою, як вона є. Не засуджуємо тих, хто не може або не хоче всього того читати й осягати. Це право кожного.
  Незважаючи на дисклеймер (відмову від відповідальності), уміщений на початку книги, де сказано, що всі події, описані в ній, ситуації, персонажі, тощо – художня вигадка, небезпідставно здогадуємося про протилежне. Бо наприкінці – знову білим по чорному – ТИТРИ… Ворон, Деньчик, Козак Коля, Фургон, Малий Ігорьок, Алдіс, Кран, Бібік, Гусь, Вася Трахторист, Юра Шахтьор, Молдаван Шустрий, Ігорок Шипит, Рамзес, Примус, Шелест, Гоша, Мілка, Ганс, Бурсук, Пєтя, Завуч, Сталкер, Шило, Корж, Оболонь, Шахтер, Спонсор, Майк, Жаба, Лунтік, Тренер, Тоха, Кактус, Зєля, Білорус, Зінґер, Сайгон, Миколаїв, Кеша, Столяр, Кіпіш, Турбо… Деякі з цих імен траплялися нам під час читання. Отже, ці люди були (так, на жаль, – у минулому часі), вони справжні, не вигадані! А значить, усе, про що ми дізналися, – чистісінька правда!
  Поки Андрій Мероник писав цю книжку, його найбільшим страхом було те, що хтось із її головних героїв, хто ще жив і боронив нашу країну, загине. Так сталося з Турбо, який дуже просив скинути йому чернетку. Чи встиг він її прочитати? Чи текст потрапив до нього надто пізно? На жаль, спитати вже нема у кого…
  Вічна пам'ять і вічна слава воїнам, полеглим за Україну!
  Незабаром книга буде доступною для читачів. Хто визначився у своєму бажанні її прочитати – ласкаво просимо до бібліотеки! Хто не визначився – визначайтеся. І теж приходьте. Бо живу історію України необхідно знати.