10 березня українці святкують День Державного Гімну України – одного з головних символів України поряд із прапором та гербом. Український гімн – пісня "Ще не вмерла України і слава, і воля" (слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького). Відзначення цього дня затверджене Кабінетом Міністрів України 7 грудня 2021 року.
  Цього дня в 1865 році в польському місті Перемишль на Шевченкових роковинах уперше прозвучав твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна".
  15 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Державного Гімну. І тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про Державний Гімн України".
  Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

  "Ще не вмерла України і слава, і воля,
  Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
  Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
  Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

  Приспів:

  Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
  І покажем, що ми, браття, козацького роду".

  Оригінал тексту й музики гімну, які написані рукою авторів, сьогодні зберігається в Науковій бібліотеці імені Василя Стефаника у Львові.

  Історія

  Попередні національні гімни

  Перша музична символіка українського народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну – в сучасному розумінні – виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Як свідчить "Слово о полку Ігоревім", пісні закликали воїнів до хоробрості, до відплати ворогам "за землю Руську", за рани. Перед вирішальною битвою на річці Калці 1223 року проти татаро-монгольських військ руські дружини співали "З нами Бог, розумійте язици". Перед битвою при Грюнвальді 1410 року, що відбулася між військами Тевтонського ордену та об'єднаною польсько-литовсько-українською армією, з уст воїнів як гімн звучала пісня "Богородиця".
  Ближчими до жанру гімну були козацькі пісні. Вони звучали як присяга перед Богом і Землею, честю і сумлінням. У період козацької доби особливо популярною була пісня "Нумо, хлопці, до зброї": "Ой зібрались були чайку рятувати / Славу добувати / Ой, чи пан, чи пропав – двічі не вмирати / Нумо, хлопці, до зброї!". Пізніше поширилися патріотичні пісні, такі як "Пісня про Байду", "Ой на горі, там женці жнуть", "Засвіт встали козаченьки".
  Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і національного гімну. Його заміняли рідні патріотичні пісні, часто релігійного характеру.
  У 1848–1849 роках Головна Руська Рада визначила гімном Галичини пісню на слова греко-католицького священника отця Івана Гушалевича "Мир вам, браття, всім приносим". Музику до цього гімну написав греко-католицький священник отець Михайло Вербицький – автор музики й сучасного Гімну України.
  На Закарпатті в ті ж роки Олександром Духневичем був написаний гімн "Я русин єсмь і буд", який став офіційним гімном краю до 1939 року.
  Загальноукраїнського характеру набула пісня на слова Тараса Шевченка "Заповіт", яку в 1868 році поклав на музику Микола Лисенко. З того часу поширюється традиція слухати "Заповіт" стоячи. Крім нього часто виконуються також "Боже великий, єдиний, нам Україну храни" (муз. М. Лисенка, сл. О. Кониського). Своєрідними військовими гімнами стали й пісні "Ой у лузі червона калина", "За рідний край", марш "За Україну, за її волю" та інші.

  Пісня-хор "Ще не вмерла Україна"

  Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній із вечірок у етнографа, фольклориста й поета Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан і у приспіві якої були слова "срце бије и крв лије за своју слободу". Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через пів години вийшов звідти з готовим текстом пісні "Ще не вмерла Україна", яку тут же проспівали на сербський мотив.
  Поширення цього вірша серед українофільських гуртків сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського "за шкідливий вплив на розум простолюду" ("за вредное влияние на умы простолюдинов") на проживання в Архангельську губернію.
  Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського відбулась у львівському журналі "Мета" в номері 4 за 1863 рік. Греко-католицький священник отець Михайло (Вербицький), захоплений віршем Павла Чубинського, написав музику до нього. Вперше текст був надрукований у 1863 році, з нотами – в 1865-му. Перше публічне виконання відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. Перший запис народного гімну "Ще не вмерла Україна" на звукову доріжку був здійснений у жовтні 1910 року в Кельні.

  Часи УНР та ЗУНР

  У 1917–1920 роках "Ще не вмерла Україна" став одним із державних гімнів УНР та ЗУНР.
  Також "Ще не вмерла Україна" Чубинського й Вербицького поряд з "Вічним революціонером" Франка та Лисенка у виконанні хору Стеценка лунали під час проголошення Акта злуки.
  Пісню нещадно знищували білогвардійці. Восени 1919 року денікінцями у вогонь було кинуто 60 примірників "Ще не вмерла Україна", які в 1917 році випустила видавнича Українська спілка.

  Радянська доба

  Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної республіки в його складі, то варіант пісні "Ще не вмерла Україна" відхилили. Пісня була оголошена буржуазно-націоналістичною. Вірш Павла Тичини "Живи, Україно, прекрасна і сильна", покладений на музику групою композиторів під керуванням Антона Лебединця, став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 року. Гімн "Ще не вмерла Україна" було вперше публічно заспівано 24 вересня 1989 року на головній сцені фестивалю "Червона рута".

  Доба Незалежності

  15 січня 1992 року музичну редакцію державного гімну М. Скорика та Є. Станковича затвердила Верховна Рада України, що знайшло відображення в Конституції України. Усю оркестровку здійснив Олександр Морозов.
  Гімн України набув значної популярності в ході масових протестів 2004 та 2013–2014 років. Композитор Валентин Сильвестров, що виходив на акції протесту в Києві, так охарактеризував український гімн: "Гімн України – дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Насправді його створив Михайло Вербицький – церковний композитор середини ХІХ століття. Він жив в Австрійській монархії, мабуть, дуже любив Шуберта, у нього був мелодійний дар – це помітно з його літургій. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів. У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: це – гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам'ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають".
  Гімн України єднає серця українців, де б вони не були. Нині "Ще не вмерла України" звучить по всьому світу, з ним захисники йдуть у бій. Він звучить у деокупованих містах і селах та гордо славитиме нашу Перемогу. Україна була, є і буде вільною. Слава Україні! Героям слава!
  З нагоди цієї важливої дати в Центрі правової інформації Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових підготовлено книжково-ілюстративну виставку "Краса і велич символів державних". Запрошуємо до ознайомлення!

  Список літератури

  1. Відродження української національної символіки : зб. ст. / упоряд.: А. Бережина, А. Гречило, А. Малієнко. – Київ : Видавничий дім журналу "Пам'ятки України", 2021. – 559, [1] с.
  2. Загайкевич М. П. Державний гімн України: історико-правові аспекти: збірник документів і матеріалів / Заславська Л. В., Голубовська В. С., Дорогих С. О.; НДІІП НАПрН України. – Київ : ТОВ "Видавничий дім "АртЕк", 2020. – 98 с.
  3. Державні символи України / Упор. А. П. Ярещенко. – Харків : Факт, 2008. – С. 7–17.
  4. Енциклопедія історії України : [в 5 т.]. Т. 2. Г – Д / НАН України, Ін-т історії України ; ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ : Наукова думка, 2004 . – 511, [11] с. : іл.
  5. Енциклопедія Сучасної України. Т. 5. Вод – Гн / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т енцикл. дослідж. ; голов. редкол.: Дзюба І. М. [та ін.]. – Київ : [б. в.], 2006. – 727 с. : іл.
  6. Національна символіка незалежної України : Методичні рекомендації для викладачів і студентів неісторичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. І. Бушин, І. Ю. Мащенко, В. Ф. Юзвенко. – Черкаси: ЧІТІ, 2001. – 48 с.
  7. Юридична енциклопедія. Т. 1. А – Г / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; редкол.: Ю. С. Шемшученко [та ін.]. – Київ : Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 1998. – 669 с.

  Періодичні видання

  1. Галюк М. Головченко В. Історико-правова ґенеза державної символіки України / В. Головченко // Віче. – 2009. – № 8. – С. 8–11.
  2. Ковальський В. Останній атрибут держави: Державний гімн України / В. Ковальський // Юридичний вісник України. – 2007. – 8–14 вересня. – С. 2–3.
  3. Маляренко В. Державний гімн як дзеркало нації / В. Маляренко // Право України. – 2013. – № 5. – С. 374–380.
  4. Розовик Д. Ф. Про створення української національно-державної символіки у роки визвольної боротьби (1917–1920 рр.) / Д. Ф. Розовик // Український історичний журнал. – 1999. – № 4. – С. 115–121.
  5. Творець Національного гімну / М. Галюк // Культура і життя. – 2005. – С. 1.
  6. Чередниченко Д. Безсмертне слово поета як основа народної пісні і Державного гімну України / Д. Чередниченко // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 1/2. – С. 18–21.
 

  Підготувала Валентина Куценко,
провідна бібліотекарка відділу документів із гуманітарних наук