Життя знаного українського історика Федора Лося було тісно пов'язане з освітою, наукою та вивченням вітчизняної історії, попри непрості часи, в які йому довелося працювати. Федір Євдокимович пройшов шлях від сільського вчителя до доктора історичних наук, професора та заслуженого діяча науки України.
  Народився Федір Лось 19 червня 1908 року в селі Півнівщина (нині Чернігівського району) в селянській сім'ї. Юнак починав свій шлях з рідного села просто, як доступно кожному: закінчив середню школу, в 1925 році – Городнянський педагогічний технікум, а вже в 1931-му здобув вищу освіту на соціально-економічному факультеті Чернігівського інституту соціального виховання. До 1933 року викладав історію у школі та педтехнікумі, потім два роки служив на Чорноморському флоті у Севастополі.
  Справжнім покликанням Федора Євдокимовича стала історична наука. У 1935–1938 роках він навчався в аспірантурі Інституту історії АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України), де потім і працював до кінця свого життя.
  Кар'єрний шлях ученого в інституті був насиченим: він обіймав посади наукового співробітника, вченого секретаря, завідувача відділу, заступника директора з наукової частини, а з 1966 року очолював відділ капіталізму. Наукову роботу поєднував з педагогічною діяльністю – був завідувачем кафедри історії України в Київському педінституті, викладачем Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, де передавав свої знання і досвід майбутнім поколінням істориків. Під його керівництвом було підготовлено понад 50 кандидатів наук.
  Перу Федора Лося належать майже 200 наукових праць. У 1940 році він захистив кандидатську дисертацію на тему "Аграрна політика Столипіна і її запровадження на Україні", одним з перших в Україні здобув звання кандидата історичних наук. У 1953 році захистив докторську дисертацію "Робітничий клас України та його революційна боротьба на початку XX ст. (1900–1907)". Відтоді Федір Євдокимович зосередився на дослідженні історії робітничого класу напередодні та в період революції 1905–1907 років. Опублікував низку монографій, статей і теоретичних розробок з цієї проблематики.
  Серед його численних монографій, які попри ідеологічні нашарування радянської доби зберегли наукову цінність, варто відзначити такі: "Україна в роки Столипінської реакції" (1944), "Революція 1905–1907 років на Україні" (1955), "Робітничий клас України в 1907–1913 роках" (1962).
  Велику увагу вчений приділяв створенню підручників і посібників для середньої та вищої школи – був редактором і співавтором підручників з історії України, за якими навчалися мільйони студентів у 1962–1985 роках.
  Федір Лось брав активну участь у створенні фундаментальних праць з історії України, які видавалися Інститутом історії АН УРСР протягом 1940–1980 років, зокрема восьмитомного видання "Історія Української РСР", за яке в 1980 році посмертно був удостоєний Державної премії УРСР в галузі науки і техніки.
  Федір Євдокимович залишив по собі вагому наукову спадщину, що стала невід'ємною частиною української історіографії. Його праці, присвячені соціально-економічним процесам, робітничому руху та революційним подіям на українських землях на зламі століть, і досі слугують джерелом для дослідників.
  Федір Лось був не лише видатним істориком, а й організатором науки, який присвятив своє життя вивченню та популяризації історії України.
  Помер Федір Євдокимович у Києві 21 липня 1980 року.

  Література

  1. Журавльов В. Став ученим [Ф. Є. Лось] / В. Журавльов // Сільські новини (Городня). – 1983. – 19 трав. (№ 60). – С. 3.
  2. Кривко Я. Історик Ф. Є. Лось / Я. Кривко // Сільські новини. – 1972. – 3 лют. (№ 15). – С. 4.
  3. Реєнт О. П. Лось Федір Євдокимович (19.06.1908 – 21.06.1980) – історик / О. П. Реєнт // Енциклопедія історії України. – Київ, 2009. – Т. 6 : Ла – Мі. – С. 273–274.