9 серпня виповнюється 130 років від дня народження видатного лікаря, кандидата медичних наук, професора, всесвітньо відомого хірурга, який першим у світі здійснив пересадку нирки, Юрія Вороного (1895 – 1961).
  Юрій Юрійович (згідно з метриками – Георгій Георгійович, пізніше він змінив ім'я та по батькові) – наш земляк. Народився він 9 серпня 1895 року в селі Журавка Варвинського району в сім'ї професора математики Варшавського університету Георгія Вороного, чиє ім'я стоїть в одному ряду з іменами найвідоміших математиків світу. В особі цієї людини гармонійно поєднувались обдарування геометра й аналітика, віртуоза математичного аналізу. Загальновідомі "діаграми Вороного" сьогодні широко використовуються в робототехніці, біоінженерії, кристалографії тощо.
  Батькова хвороба і його передчасна смерть у 40-річному віці призупинили навчання Юрія у Варшавській гімназії. Сім'я повернулася в Україну, де юнак продовжив здобуття освіти у Прилуцькій гімназії на Чернігівщині. Після закінчення гімназії Юрій Вороний обирає медицину і вступає до Київського університету. Однак цього разу на заваді навчанню стає Перша світова війна. Юрій добровільно вступає у пересувний перев'язувальний загін Центральної Ради й 16 січня 1918 року бере участь у героїчному бою під Крутами.
  У 1921 році Юрію Вороному вдається закінчити перерване навчання і молодого фахівця залишають в інституті для наукової роботи. Під керівництвом Є. Г. Черняхівського тривають початі ще у студентські роки дослідження з пересадки нирки. Потім Юрій Юрійович працює в різних містах України: Харкові, Херсоні, Житомирі. Дворянське походження, дитинство, проведене у Варшаві, знання іноземних мов робили життя видатного вченого дуже складним і напруженим. Але, незважаючи на це, він продовжує інтенсивні досліди з трансплантології під час роботи на кафедрі хірургії Харківського медичного інституту під керівництвом професора В. Н. Шахова.
  На ІІІ Всесоюзному з'їзді фізіологів (1930) Юрій Вороний представляє результати успішної пересадки нирки в досліді. Нирка була прикріплена до правої сторони шиї собаки, що дозволяло вивчати біологічні та медичні питання трансплантології. Пізніше, вже на ІV Всеукраїнському з'їзді хірургів, науковець демонструє собаку з ниркою, пересадженою за допомогою судинного шва під шкіру шиї.
  Улітку 1930 року Юрія Вороного призначають головним лікарем та завідувачем хірургічного відділення Херсонської міської лікарні.
  31 березня 1933 року до лікарні потрапила 26-річна жінка з приводу отруєння сулемою. Незважаючи на всі лікувальні процедури, стан пацієнтки погіршувався. Було ухвалено рішення пересадити їй нирку загиблого 60-річного чоловіка. Пересаджена нирка включилася у кровообіг і почала функціонування. І хоча хвора через 48 годин померла, це було початком нової ери в історії медицини.
  У 1934 році Юрію Вороному присвоєно звання старшого наукового співробітника Херсонського науково-опірного пункту Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії, у 1935-му – вчений ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації.
  У 1952 році Юрій Юрійович захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук. Вона була присвячена питанням патогенезу та теорії травматологічного шоку.
  В останні роки свого життя Юрій Вороний керував відділом експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології й патології ім. О. О. Богомольця і Київського інституту гематології та переливання крові.
  Помер Юрій Юрійович 13 травня 1961 року від серцевого нападу. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
  Внесок видатного хірурга у світову медицину неоціненний. З часу першої пересадки минуло 92 роки. За цей період тисячі людей урятовано від неминучої смерті шляхом трансплантації різних органів.

  Використана література

  1. Воронцовська І. Юрій Вороний з Чернігівщини – засновник трансплантології нирки / Ірина Воронцовська // Новини медицини і фармації. – 2015. – № 9. – C. 32.
  2. Дземан М. І. Терниста доля українських лікарів. Покоління втрачених можливостей: брати Юрій та Олександр Вороні (частина 1) / М. І. Дземан // Практикуючий лікар. – 2013. – № 1. – С. 94–101.