Щоб написати відгук про книгу, її треба спочатку прочитати. Чи бодай погортати. Особливо якщо вона вабить до себе якоюсь дивовижною енергетикою. Отже, маємо щастя тримати в руках нову тендітну збірочку творів нашої землячки з Коропа Валентини Михайленко зі смачною запашною назвою "Груші медової стиглості". Загалом пані Валентина подарувала Чернігівській ОУНБ імені Софії та Олександра Русових шість примірників цього медово-грушевого дива, за що ми щиро дякуємо!
  Здавалось би, лише два розділи, але скільки в них усього… Що ж тут є такого, заради чого цю книжку просто необхідно читати?
  "Небо після реальності…" – це поезії, де осінь, дощі й біло-зимнє кохання, де "ніч гойдає думи на орелях" і "вічні сяють зорі", де "блищить небо лисиною" і "диск сонця нипає з-за хмар", де "вітрила мальв підперли зеніт літа" і "бузок вдягнув пахучу діадему", де точиться битва між двома, коли почуття ох які неоднозначні, а емоції просто зашкалюють. "Ненавиджу! Ненавиджу… Люблю…"
  Але, на жаль, у невимовну красу нахабно й непрохано увірвалася війна… "Римуються СОНАТА і ГРАНАТА… Є вірші ТАНКИ, є убивці ТАНКИ…". "Зіщулююсь. Вклякаю. Не відпускає…" – ділиться тривогами авторка. І той біль відлунює в душі читача.
  "На нитці дощу" – це оповідання та образки про життя як воно є. Тут сповідається котові Мурчику літня жінка, у якої скалічені і ноги, і доля, бо Катря – дочка куркулів (читай – дбайливих роботящих хазяїв). Далі – знову війна, онкодиспансер і зустріч пацієнтки з однокласницею, яка колись була "дівчинкою для цькування", а нині – шанована лікарка…
  Юний художник Іванко встигає завжди і всюди. У дитинстві – врятувати від смерті улюблену курочку Рябеньку, яку мати хоче зміняти на дві пляшки самогонки. У дорослому житті, ставши фельдшером, – спершу вирвати з лап кістлявої молоденького пораненого бійця, а потім – в останню мить – на цвинтар, попрощатися з матір'ю (попри всі дитячі образи)…
  Проймає до сліз молитва матері (медпрацівниці й волонтерки) за синів-воїнів, за покійного чоловіка, якого "з'їла" чорнобильська зараза, і за донечку, яку вбила росія, розстрілявши, здавалось би, рятівного "ланоса". Чимось нагадує Марусю Кайдашиху заздрісна Ганна Деркачиха, яка розколошкала всю родину й довела свекра до "швидкої", бо кум, бачте, нову машину купив… І раптом – як спалах блискавки – чисте душею дівча з очима-волошками, яке, на свою біду, всім серцем покохало того, кого кохати не можна. Буде все що завгодно: і миті краденого щастя, і пересуди, і спокута – біль та гірка втрата… Його більше нема!!! Але є син, народжений від коханої людини. За своє дитя Орися горою стане. І та, інша, все зрозуміє. І плакатимуть вони уже удвох…
  Вельми несподіване, заплутане, детективно-містичне – "Слід Кота". Того самого, який уміє лікувати астму та розпізнавати й карати негідників… І майже філософське – "Чи не бажає пані мати коханця у Києві?" Ризикнути? Спробувати? І вирішити: та ніколи в житті! Бо коханням там і не пахне! Зовсім інша справа – поспішати назустріч одне одному під зливою, коли все – таке щире-прещире – висить на нитці дощу.
  Насамкінець – два аромати: весняний – бузкової завіси, здатної повернути до життя осиротілу душу, і літній – тих самих груш медової стиглості, які так запаморочливо пахнуть восени, коли вже й бабине літо спливло за обрій. А на душі – серпень, а на бороді – сік, а на пальцях – мед…
  Бажаєте смаковитого слова й ароматного читання? Тоді приходьте у бібліотеку. Новинка незабаром буде на наших полицях.