Він запам'ятався як обов'язкова людина, що намагалася допомагати всім, хто мав у тому потребу. В історію культурного життя українців у Галичині Іван Кивелюк вписався як активний просвітянин, що розбудовував мережу читалень та займався захистом прав населення під час Першої світової війни. Своє ставлення до Просвіти він з'ясував такими словами: "Я хлопський син, і доля хлопа лежить мені найбільше на серці. "Просвіта" – це основа нашої нації. Без Просвіти не будемо народом. І тому кожний, хто любить наш народ і каже, що хоче для нього працювати, нехай починає і кінчить на Просвіті".

  Основні факти про Івана Кивелюка
  Голова "Просвіти". Очолював товариство у складний період (1910–1922), сприяючи поширенню освіти.
  Громадський діяч. Активно захищав українців від необґрунтованих репресій австрійської влади в 1914 році.
  Оскільки він був передусім юристом і політиком, то в його доробку – численні публіцистичні статті, правові праці та звіти про діяльність українських товариств.
  
  Біографія
  Народився 8 лютого 1866 року в селі Княжий Кут (нині – частина міста Скалата Тернопільського району, Тернопільської області).
  1885 року закінчив гімназію у Львові. 1893-го – випускник правничого факультету Львівського університету.
  Працював суддею в Тернополі та містечках теперішньої Тернопільщини. Зокрема, 2 червня 1904 року під час спорудження "Народного Дому" в Копичинцях закликав народ не виконувати наказу комісара поліції, який хотів завадити ході українців.
  Був членом Крайового виділу. З 1908 року – посол Галицького сейму.
  1910 року обраний головою "Просвіти" Львова. Пришвидшує розвій міського товариства, крайового та на Лемківщині, Холмщині й Закарпатській Україні. Почали свою роботу сталі курси для неписьменних, утворювалися нові відділення й читальні, почалися постійні зустрічі-виступи значних освітян у повітах із лекційними матеріалами, влаштовувалися "бібліотеки мандрівні". Своїми коштами установив і регулярно виплачував п'ять стипендій для студентів-українців.
  На початках Першої світової війни Іван Васильович переїздить до Відня, працює в українській культурній раді. Однак не витримує чужини і восени 1915 року вертається у Львів – місто, що стало рідним. Працює в комітетах підтримки стражденних від війни.
  У третій декаді вересня 1915 року під проводом Івана Кивелюка відбулося перше після звільнення Львова від російської окупації засідання головного відділу "Просвіти", відновилася видавнича діяльність. У лютому 1916-го Іван Васильович увійшов до складу виділу Львівського ставропігійського інституту (головою обраний Григорій Кузьма).
  У жовтні 1918 року Іван Кивелюк був учасником Конституанти у Львові, увійшов до Української Національної Ради (УНРади), делегований до УНРади ЗУНР. Входив до складу делегації (також Кость Левицький, о. Олександр Стефанович, Сидір Голубович, Лонгин Цегельський, Степан Баран) для перемовин 31 жовтня 1918 року з австрійським намісником Галичини генералом К. Гуйном щодо вимоги передати владу ЗУНР. Під час Листопадового чину був у політичному проводі. Заступник Президента УНРади ЗУНР Євгена Петрушевича. При відступі вояків ЗУНР залишився у Львові, був ув'язнений (двічі) прийшлою польською владою. По звільненні восени 1919 року до адвокатської праці не допущений. У вересні 1920 року заарештований у зв'язку з нападом на міністра Польщі Грабовського. Під час одного з ув'язнень 1 листопада 1921 року загальні збори "Просвіти" заочно переобрали Івана Кивелюка головою товариства.

  Основні напрями діяльності і спадщина
  Публіцистика в часописах. Писав для таких видань як "Діло" та "Свобода", де аналізував стан української культури й освіти в Галичині.
  Звіти "Просвіти". Як голова товариства (1910–1922) був автором та редактором річних звітів, що стали важливим джерелом історії українського національного відродження.
  Промови й відозви. Його політичні виступи в Галицькому сеймі та австрійському парламенті збереглися у стенограмах засідань як зразки парламентської риторики того часу.
  Помер Іван Кивелюк 1 березня 1922 року на 56-му році життя (далося взнаки підірване під час кількох ув'язнень здоров'я). Похований на Личаківському цвинтарі у Львові, пам'ятник створив Сергій Литвиненко.

  Література
  1. Волинець С. Передвісники і творці Листопадового зриву: Західно-українські громадські і політичні діячі. – Вінніпеґ, 1965.
  2. Гуцал П. З. Кивелюк Іван [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – Київ : Наукова думка, 2007. – Т. 4 : Ка – Ком. – С. 182.
  3. Гуцуляк М. Перший листопад 1918 року на західних землях України зі спогадами і життєписами членів Комітету Виконавців Листопадового Чину / М. Гуцуляк ; [голов. ред. С. Головко]. – Київ : Либідь, 1993. – 403, [5] с.
  4. Енциклопедія історії України : [в 8 т.]. Т. 4. Ка – Ком / НАН України, Ін-т історії України ; ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ : Наукова думка, 2007. – 518, [9] с.
  5. Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т енцикл. дослідж. – Київ : [б. в.], 2001.
  Т. 12 : Кал – Киї / голов. редкол.: Дзюба І. М. (співголова) [та ін.]. – Київ : Фенікс, 2012. – 711 с. : іл. – Бібліогр. в кінці ст.