Бувають люди, чиє життя нагадує не тиху річкову гладінь, а стрімкий, неспокійний потік, що підживлює все навколо своєю первозданною силою. Саме таким був Віталій Леус – український прозаїк, публіцист і невтомний краєзнавець, чия душа назавжди зрослася з древньою Чернігівською землею.
  Народився Віталій Миколайович 2 липня 1946 року в затишному селі Крутоярівка, що на мальовничій Прилуччині. Тут, на берегах колись широкої та бурхливої річки Перевід і минуло його дитинство. У цьому селі майбутній письменник закінчив восьмирічну школу, а середню освіту здобув у сусідній Яблунівці – колишньому районному центрі. Батьківський поріг, запах скошених трав та тихий шепіт вікових дерев Чернігівщини заклали у дитяче серце те невгамовне прагнення краси і правди, яке згодом перетворилося на професійне покликання.
  Слово покликало його рано. Магію друкованих рядків хлопчик відчув іще за шкільною партою, коли вечорами занотовував свої перші невибагливі, але такі щирі оповідання. А в чотирнадцять – вік, коли більшість хлопчаків женеться за вітром у полі – юний Віталій уже тримав у тремтячих руках газетний аркуш "Правди Прилуччини". Там, серед офіційних звітів та закликів, красувався його перший авторський допис.
  У 1972 році Віталій Леус закінчив престижний факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
  Свою журналістську діяльність Віталій Миколайович розпочав у міськрайонній газеті "Правда Прилуччини", згодом працював у срібнянській районній газеті. З 1969 року жив і працював у Чернігові.
  Віталія Леуса знали й поважали всюди: у кабінетах авторитетної "Деснянської правди", де він з філігранною точністю роками тримав планку заступника відповідального секретаря; у динамічному "Чернігівському віснику" та затишних "Чернігівських відомостях". Віталій Миколайович умів дихати в унісон з кожною редакцією, але особливою сторінкою його життя стало редагування дитячої газети "Ліхтарик".
  Теми журналістських публікацій Віталія Леуса – прості, рядові люди – творці земних благ, учасники Другої світової війни, історико-краєзнавчі нариси, матеріали з питань популяризації української літератури та культури, висвітлення діяльності органів внутрішніх справ. Тривалий час Віталій Миколайович очолював обласну секцію журналістів, які писали на теми туризму. Дорожні нариси Віталія Леуса – це не просто туристичні звіти, а захопливі подорожні полотна, де кожен опис чужого міста дихає живими емоціями автора. Його допитливий розум ніколи не зупинявся перед невідомим. З особливим азартом письменник розробляв теми паранормальних, загадкових явищ, прагнучи заглянути за завісу матеріального світу, відшукати таємні пружини буття і зцілити душу читача сміливим словом. Ставши у 2010 році членом Спілки краєзнавців, Віталій Миколайович подарував Чернігову фундаментальну працю "Чернігів. Погляд через століття", закарбувавши величні історичні миті древнього міста в пам'ять прийдешніх поколінь.
  Віталій Леус – автор 60 книжок: романів, повістей, оповідань та нарисів, у т. ч. "Час народжувати синів", "Чернігів. Погляд через століття", "Вбивцю назве суд", "Зцілю тебе словом", "Дегустація", "Твори, співзвучні часові", "Робимо все, крім космічних ракет", "Крутоярівка і крутоярівці", "Несподіваний ракурс" та багатьох інших. Сучасники називали його твори зразками виняткової епіко-розповідної майстерності та психологічної проникливості. Віталій Леус ніколи не боявся показувати правду такою, якою вона є, – шорсткою, драматичною, гострою. Він сміливо порушував найгостріші проблеми сьогодення, відверто виходив на бій із соціальним злом, злочинністю і духовним занепадом. Тому й визнання було закономірним та гучним. Лаври премій імені Миколи Гоголя, Ярослава Мудрого, Михайла Коцюбинського, Григорія Сковороди, Леоніда Глібова й Пантелеймона Куліша – це не просто блискучі регалії Віталія Миколайовича. Це щира любов читачів і висока оцінка колег, які бачили в ньому справжнього лицаря українського друкованого слова.
  Помер Віталій Леус 27 грудня 2017 року.
  Енергійний, закоханий у життя, цілеспрямований – він умів запалити творчим вогнем навіть тих, у кого опускалися руки. Для чернігівських письменників та журналістів Віталій Миколайович назавжди залишився справжньою людиною-вічним двигуном. Він умів зцілювати словом на папері, але найбільше зцілював своєю присутністю в реальному житті тих, кого любив понад усе. Та найтепліший, найсвятіший спогад живе у стінах його рідного дому. Дружина письменника з ніжною любов'ю згадувала свого Віталія – не як лауреата престижних премій, а як неймовірно турботливого і чуйного чоловіка, найкращого тата й дідуся, хорошу, світлу людину.

  Література
  1. Леус В. М. Серцю не накажеш : повість, публіцистика / Віталій Леус. – Чернігів : Лозовий В. М., 2018. – 183 с.
  2. Леус В. М. Сину, сину, сину, ангел мій, або З матір'ю наодинці : повість-сповідь / Віталій Леус ; [ред. С. Дзюба]. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2003. – 100, [1] с. : фот.
  3. Леус В. М. Чернігів. Погляд через століття / В. М. Леус ; фот. Б. Мазур. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2008. – 172, [1] с. : фот.

  * * *
  4. Віталій Миколайович Леус : біобібліогр. покажч. / Черніг. обл. універс. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка ; [уклад. : В. М. Леус, Н. В. Романчук ; вступ. ст. С. В. Дзюба]. – Чернігів, 2017. – 67 с. – (Письменники – наші земляки).
  5. Віталію Леусу – 70! // Деснянська правда. – 2016. – 7 лип. – С. 12.
  6. Зоряна дорога Віталія Леуса : вічна пам'ять! // Деснянська правда. –2017. – 28 груд. – С. 4.
  7. Квітницький С. "Він був добрим, наскільки може бути доброю людина" / Сергій Квітницький // Деснянська правда. – 2018. – 15 лют. – С. 7.
  8. Ткач М. Працював по сім днів на тиждень [спогади про черніг. прозаїка В. М. Леуса] / Михась Ткач // Літературний Чернігів. – 2018. – № 4. – С. 145–148.
 

  Підготувала завідувачка відділу краєзнавства Ірина Каганова