Знаний український фольклорист, літературознавець, мистецтвознавець і педагог, доктор філологічних наук, професор Роман Волков народився 13 жовтня 1885 року у старовинному княжому місті Новгороді-Сіверському Чернігівської губернії в сім'ї приходського вчителя Михайла Волкова. Рід Волкових належав до свідомої української інтелігенції "з діда-прадіда". Дід Захарій був відомим на Чернігівщині іконописцем. Мати, Анастасія Костянтинівна, теж народна вчителька, походила з дворянської родини Ніротморцевих.
  Історична пам'ять та архівні публікації свідчать, що первинне родове прізвище сім'ї було Вовк. Проте в період ідеологічних та адміністративних викривлень та східнослов'янської уніфікації за царату воно зазнало змін і було перекручене на Волков.
  Дитячі та юнацькі роки Романа минали серед мальовничих краєвидів Десни, наповнених переказами про давньоруських князів, "Слово про похід Ігорів" і багатющим місцевим фольклором. Зростаючи у педагогічному середовищі, хлопчик змалку пройнявся любов'ю до книжки, мови й народних обрядів. Першу систематичну освіту він здобув у Новгород-Сіверській класичній гімназії – одному з найстаріших і найповажніших навчальних закладів Лівобережної України, де викладалися класичні мови, гуманітарні дисципліни та плекалася висока інтелектуальна культура.
  У 1899 році батько Романа помер, і 14-річний гімназист був змушений узяти на себе частину турбот про родину, підтримуючи її матеріальне становище репетиторством.
  У 1904 році Роман Волков спочатку вступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира, а вже за рік свідомо перевівся на історико-філологічний факультет того ж навчального закладу. Однак брак коштів змусив юнака тимчасово призупинити навчання і прийняти пропозицію стати приватним учителем у польській родині лісничого Павловського, який управляв маєтностями графів Браницьких. Працюючи гувернером, Роман досконало опанував польську мову та пройнявся глибоким інтересом до польської літератури, що згодом знайшло відображення у його порівняльно-літературознавчих дослідженнях.
  Прагнення здобути вищу освіту привело юнака до знаменитого Ніжинського історико-філологічного інституту імені князя Безбородька. Заснований у 1820 році князем І. А. Кушелевим-Безбородьком, цей заклад володів значним капіталом, на відсотки від якого утримувалися найкращі здібні студенти з так званих "нижчих станів". Цією цільовою можливістю скористався і Роман Волков, ставши в 1909 році казеннокоштним студентом словесного відділення Ніжинського історико-філологічного інституту.
  Ніжин – осереддя сіверського просвітництва та колиска видатних діячів культури – став для Романа Михайловича основою наукового гарту. Тихе, розмірене життя провінційного повітового містечка не відволікало студентство від науки. Садиба інституту з її старовинним парком, де досі шумів "гоголівський" дуб, та багата наукова бібліотека створювали ідеальну атмосферу для зосередженої академічної праці.
  Формуванню молодого науковця сприяв і блискучий професорсько-викладацький склад інституту. Безпосереднім науковим керівником Романа Волкова став доктор філологічних наук, професор Володимир Рєзанов. Серед ніжинських наставників юнака були також видатний мовознавець, професор Г. Ільїнський, доцент П. Заболоцький, професор античної філології В. Петро та інші.
  Академічні студії Роман Волков органічно поєднував з палкою пристрастю до театру. Юнак був активним учасником студентського гуртка і з успіхом виступав у гоголівських комедіях, утілюючи яскраві образи Бобчинського у "Ревізорі" та Анучкіна в "Одруженні".
  Натхненний ідеями професора В. І. Резанова та переконаний у тому, що "драма народилася на площі", Волков уже на третьому курсі розпочав системні розвідки в галузі народної драми. У січні 1910 року, під час зимових канікул у рідному Новгороді-Сіверському, молодий дослідник записав рідкісний і найбільш розповсюджений варіант народної п'єси – "Комедію про царя Максиміліана і непокірного сина його Адольфа" – зі слів безпосереднього виконавця ролі Адольфа, місцевого жителя Григорія Римаренка.
  У Ніжині розкрився винятковий талант текстолога та фольклориста. Опрацювавши величезний масив рукописів, варіантів і театральних постановок, Роман Волков здійснив копітке порівняльне зіставлення записаного тексту з українським "Вертепом", білоруськими драматичними дійствами, розбійницькими піснями та "великоруськими" варіантами. Він переконливо довів, що народна драма є живим утворенням, де книжні джерела синтезуються з автентичною народною творчістю.
  У 1912 році Роман Волков з відзнакою закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут з присвоєнням ступеня кандидата наук і звання вчителя гімназії. Того ж 1912 року його студентська праця "Народна драма "Цар Максиміліан" (Дослідження складу та джерел)" вийшла друком у авторитетному часописі "Русский филологический вестник" у Варшаві. Розвідка Волкова миттєво здобула визнання і стала класичною: на неї згодом спиралися у своїх працях відомі вчені П. Богатирьов, Д. Благой, П. Берков, Б. Асєєв та польський дослідник Ю. Голомбек.
  Роман Михайлович отримав призначення на роботу до Одеської гімназії М. С. Панченка і два роки викладав там російську мову та літературу, латинську мову, логіку і психологію. А в 1914 році, за поданням Ніжинського інституту, був направлений до Петроградського університету "для підготовки до професорської та викладацької діяльності".
  До 1918 року було складено магістерські іспити, прочитано на Вченій раді "pro venia legendi" дві лекції ("Слово про похід Ігорів" та "Записки мисливця" І. Тургенєва), і Роман Михайлович отримує звання приват-доцента.
  Роман Волков брав активну участь у реорганізації вищої школи в Україні й у 1920 році його призначили першим радянським ректором Одеського університету (тоді Інституту народної освіти) та завідувачем кафедри російської літератури.
  У 1923 році Роман Михайлович отримав учене звання професора. Понад три десятиліття його життя було пов'язане з Одесою. Професор Волков стояв біля витоків заснування філологічного факультету Одеського державного університету. У 1937 році очолив його як перший декан, а пізніше тривалий час керував кафедрами української, російської та зарубіжної літератур як в університеті, так і в Одеському педагогічному інституті.
  У цей період Роман Михайлович активно розгорнув етнографічну та фольклористичну роботу. У 1924–1925 роках він очолював Етнографічно-діалектологічну секцію при Одеській комісії краєзнавства УАН, організовував семінари, збирання предметів матеріальної культури, ткацтва, писанкарства, вивчення народних обрядів Південної України. Сам учений подарував Музею Степової України унікальні приватні колекції дитячих глиняних іграшок, писанок, етнографічних карт, рушників та жіночих сорочок. За його редакцією виходили дитячі серії книжок ("Коза-дереза", "Українські казки", "Гра").
  Паралельно професор Волков здійснив науковий прорив у дослідженні казки. Його фундаментальна монографія "Казка. Дослідження з сюжетоскладання народної казки. Т. 1. Казки великоруські, українські, білоруські" (Одеса, 1924) стала першою у світовій філології спробою системно аналізувати мотиви, формули, композицію і поетику східнослов'янської казки.
  У 1938–1939 роках Роман Волков відіграв провідну роль у створенні підручника та хрестоматії з української літератури для VIII класу середньої школи та взяв на себе підготовку фольклорної частини програми. Цей навчальний посібник витримав п'ять видань і до 1945 року визначав напрям та характер літературної підготовки шкільної молоді.
  У повоєнні роки Роман Михайлович працював проректором з наукової роботи й завідувачем кафедри Львівського державного університету імені Івана Франка. За редакцією Романа Волкова у Львові вийшов вагомий науковий збірник "Леся Українка" (1946), де висвітлювалася фольклористична діяльність видатної поетеси.
  З грудня 1950 року і до останніх днів життя Роман Михайлович працював проректором з наукової роботи та очолював кафедру в Чернівецькому державному університеті. На Буковині Роман Михайлович продовжив збирати й публікувати народну творчість, зокрема зредагував фундаментальний збірник "Буковина в піснях" (1957).
  Чудовою була і приватна фольклористична бібліотека Романа Волкова, яку він збирав іще з 1910-х років – з часів свого навчання на Чернігівщині. Відомий факт: саме у книзі з бібліотеки Волкова "Коломийки" (1907), подарованій письменнику Михайлові Івасюку, його син Володимир Івасюк знайшов народні рядки про "червону руту", що надихнули його на створення шедевра української естради.
  Помер Роман Михайлович 6 травня 1959 року в Чернівцях і спочиває в історико-культурному заповіднику "Кладовище на Зеленій вулиці".
  Науковий доробок професора Романа Волкова достойний. Він – автор понад 152 друкованих праць, серед яких понад 20 монографій. Коло його зацікавлень охоплювало народнопоетичну творчість, епос, казки, билини, думи, зв'язки літератури та фольклору. По собі Роман Михайлович залишив яскраву наукову школу, сотні вдячних учнів і глибокі, багатогранні дослідження фольклору та етнографії. Нащадками й сучасними філологами України регулярно проводяться репрезентативні "Волковські читання" – всеукраїнські та міжнародні наукові конференції, присвячені актуальним проблемам літературознавства, фольклористики й етнології.
  Постать Романа Волкова – це приклад невтомного служіння науці, де крізь усе життя, крізь усі посади, монографії та педагогічну працю червоною ниткою проходила любов до рідної землі. Роман Михайлович – людина, чиє коріння живилося із джерел Сіверського краю, Новгорода-Сіверського й Ніжинської філологічної школи.

  Література

  1. Воїнов С. Видатний вчений-пушкініст : (до 110-річчя від дня народження Р. М. Волкова) / Святослав Воїнов // Радянське Полісся. – 1995. – 30 верес. – С. 3.
  2. Волков А. Від "Слова…", від сіверянського фольклору почалася дорога у науку літературознавця, фольклориста, подвижника-освітянина Романа Волкова / Анатолій Волков // Сіверський край. – 2017. – 5 серп. – С. 5.
  3. Волков Роман Михайлович // Букач В. М. З історії Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. Керівники: біограф. словник / В. Букач. – Одеса, 2018. – С. 16–17.
  4. Іваннікова Л. Волков Роман Михайлович (13.01.1885–06.05.1959) / Л. Іваннікова // Українська фольклористична енциклопедія. – Київ, 2019. – С. 157–159.

 

  Підготувала провідна бібліотекарка
 відділу краєзнавства Олена Дорохова