На жаль, історія цього храму мало вивчена. Достеменно відомо лише те, що церкву зведено на честь ікони Казанської Божої Матері. Її образ явився людям у 1579 році. Того року цар Іван Грозний узяв Казань – татарське місто. Вибухнуло повстання мусульман. Вони протестували проти введення православ’я і відкриття місцевої єпархії. Сталася пожежа, яка знищила половину Кремля та сусідні райони. От тоді християнам явилася ікона Богородиці. Спочатку вона наснилася дев’ятирічній дівчинці Мотроні. Дорослим дитина вказала місце, де відкопати ікону. Але Мотроні ніхто не повірив. Тоді вони разом з матір’ю вирішили самі копати землю. Кілька чоловіків зважилися їм допомогти, але все було марним. І тільки як почала копати Мотрона, так з-під попелу явився образ, обгорнутий в обпалене старе сукно. То був образ Богоматері – чистий і ясний. А незабаром святиня почала здійснювати свої чудеса – прозрівали сліпці, новонароджені мали міцне здоров’я, красу, в подальшому – удачу і довгий вік. Ікона являла своє заступництво у смутні часи і під час воєн. Тому в літературі можна зустріти твердження, що чернігівська церква побудована на честь перемоги над Наполеоном у 1820–1827 роках. Проте відомий інший факт появи у Чернігові церкви ікони Казанської Божої Матері.
  8 жовтня 1900 року відбулася літургія, яку звершив єпископ Чернігівський преосвященнійший Антоній. Православні християни зібралися в Казанській церкві на території губернської земської лікарні, аби відзначити 50-річчя освячення цього храму. З цього приводу "Черниговские епархиальные известия" опублікували "Поучение в день пятидесятилетия со времени освящения Казанской при Черниговской губернской земской больнице церкви (8-го октября 1850 г. – 8-го октября 1900 г.)" за підписом настоятеля храму о. Василя Миславського. "В этот день, ровно 50 лет назад, – сказав він, – здание, стоящее внутри двора и по внешнему виду ничем почти не отличающееся от обыкновенных жилищ, посредством торжественного священнодействия церкви – молитв, чтений, песнопений… сделалось храмом господним…".
  Таким чином, наголосив о. Василь Миславський, лікарня і церква проіснували поруч 50 років. Земство опікувалося цим богоугодним закладом разом з єпархією – хворим потрібен не лише лікар, а й церква. Своєрідний союз ліків, молитов і таїнств. Отже, цей факт дає можливість припустити, що церква ікони Казанської Божої Матері в Чернігові (оскільки вона одна), зведена 8-го жовтня 1850 року неподалік нинішнього літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського, а на її території побудована губернська земська лікарня, відкриття якої відбулося 5 жовтня 1865 року. На жаль, будівля богоугодного закладу не збереглася.
  Що відбувалося з церквою після 1900 року, невідомо. Коли за радянської влади розпочалася несамовита боротьба з релігією, церква втратила куполи та дзвіницю. До війни в храмі працював обласний радіокомітет.
  У січні 1942 року окупаційні власті дозволили відкрити у Казанській церкві по вулиці Коцюбинського, 7 молодіжний клуб "Січ". Це був, по своїй суті, підпільний осередок ОУН під надійним дахом. Ім’я керівника Анатолій Михайлович Приходько. До роботи клубу було залучено 50 осіб, які склали театральну трупу, духовий і струнний оркестри, групу солістів-вокалістів та читців, ляльковий театр з українським колоритом. Після розправи німців над націоналістами у місті та області театр втратив свою особливість і став звичайним. За вказівкою окупаційної влади клуб "Січ" був реорганізований у професійне театральне об’єднання. У грудні 1942 року перетворений на міський театр імені І. Котляревського. Приміщення у Казанській церкві було відремонтовано. А поки відбувався ремонт, театральні вистави давалися у приміщенні колишньої школи імені Войкова на Пролетарській вулиці (нині імені князя Чорного), де розміщувалася українська поліція (Schutzbataillon).
  Окрім клубу "Січ" на території Казанської церкви розміщувалися списані німецькі автомобілі. Бензин окупанти чомусь відразу не зливали. На подвір’я церкви пробиралися підлітки і зливали у скляний посуд бензин для розпалювання печей та каганців. Охоронці затримували хлопчаків. Тиждень вони пиляли дрова для гестапо, але жили вдома. А потім відправляли їх до Німеччини на примусові роботи.
  Після війни кілька десятиліть храм перебував у плачевному стані. На початку 1980-х років почалася його відбудова. Богослужіння відновилися у 1991 році.

Людмила Студьонова. З неопублікованого...