Чернігівський князь Давид Святославич був племінником Володимира Мономаха, від якого успадкував глибоку релігійність. У всіх справах радився з єпископом Феоктистом. З часом визнаний першим святим Чернігово-Сіверської землі. Такою ж щиро релігійною людиною була сестра князя Предслава Святославівна. Вона відрізнялася дивовижною вродою. Могла б вдало вийти заміж, виховувати власних дітей. Та одного разу їй наснився молодий і вродливий янгол. Він сказав княжні, що у неї єдиний шлях у житті – служіння Богові. Предслава повинна стати черницею і побудувати храм в означеному місці. Цим місцем став Чернігівський П’ятницький дівочий монастир. Княжна прийняла постриг і стала однією з монахинь цього храму. Сестру підтримав князь Давид Святославич і надав велику допомогу в цій справі. Так було зведено церкву на честь Параскеви (П’ятниці) – святої великомучениці за віру християнську, яку в 1116 році освятив єпископ Феоктист. На погості храму знайшла свій спочинок Предслава Святославівна.
  До закриття в 1786 році монастир складався з мурованої П’ятницької церкви, дзвіниці з храмом Прокопія, трапезної, келій з храмом Іоанна Предтечі. На жаль, ці споруди не збереглися. Монастир часто зазнавав пошкоджень. Так було в 1668 році під час народного повстання. Тоді чернігівський полковник Василь Дунін-Борковський виділив власні кошти на відбудову монастиря. А в 1750 році сталася руйнівна пожежа. Проте П’ятницька святиня відродилася.
  Найгірше сталося набагато пізніше, у 1941–1943 рр., коли пам’ятка домонгольської доби, церква св. П’ятниці, постраждала від запалювальних бомб і вимагала довготривалої реанімації. Для цієї копіткої роботи до Чернігова направили відомого архітектора і реставратора Петра Дмитровича Барановського (1892–1984). Він приїхав на другий день після вигнання окупантів з міста. У статті "Собор Пятницкого монастыря в Чернигове" він розповів про те, що побачив, коли прибув до стародавнього міста. За словами Петра Дмитровича, 23 серпня 1941 року під час німецького наступу П’ятницький храм вигорів від запалювальних бомб, а 26 вересня 1943 року, за п’ять днів після визволення Чернігова, німецький пікіруючий бомбардувальник розбомбив П’ятницький собор.
  У грудні 1943 року за завданням Комісії з охорони пам’ятників Комітету в справі мистецтв при РНК СРСР і Надзвичайної державної комісії з обліку втрат, нанесених німецькими загарбниками, Петро Барановський здійснив обслідування пам’ятників Чернігова. Найбільш постраждалою виявилась П’ятницька церква. Руїни являли собою найскладніший конгломерат цегляних кладок різних епох і характеру. І в цьому він почав розбиратися. Майже двадцять років свого життя Петро Дмитрович Барановський вивчав і реставрував Чернігівську П’ятницю, повертаючи їй первозданний вигляд. Лише 1962 року ці роботи, що відкрили новий розділ в історії вітчизняної архітектури, були завершені. Відомий чернігівський архітектор і краєзнавець Андрій Карнабед, який зустрічався з Барановським, писав: "Добитися в ті часи, коли місто піднімалося з руїн, не лише збереження залишків пам’ятника, але й виготовлення на місцевому заводі десятків тисяч цегли, що імітують древню плінфу, було справжнім подвигом". Але не всі хотіли відновлення храму. Андрій Антонович згадував, як колишній головний архітектор Чернігова Петро Букловський вимагав не відновляти зруйновані храми, а знести руїни, аби вони не псували вид і не заважали благоустрою території. На щастя, цього не сталося.
  Історики та архітектори схиляються до того, що Петро Барановський відтворив П’ятницьку церкву в первинному вигляді, як це було за часів написання "Слова о полку Ігоревім". Храм належить Православній Церкві України. Тут відбуваються богослужіння.

Людмила Студьонова. З неопублікованого…