Шановні друзі! Продовжуємо знайомити вас з публікаціями з теми "Чернігівщина у період Другої світової війни", які підготувала бібліотекар відділу краєзнавства Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка Людмила Студьонова до 75-річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
  Естонія. Місто Валга. Північна околиця. Сосновий бір. Серед вікових дерев розташовувався двадцятитисячний табір німецьких військовополонених № 287. Понад сімдесят років тому на цю територію заходив молодший лейтенант, військовий перекладач Геннадій Йосипович Героднік. Час від часу він чергував по табору. Одного разу Геннадій Йосипович поспілкувався з єфрейтором Дагобером Майєром із робочої команди, яка відновлювала на Валгаській залізниці водокачку. Той майже плакав, коли скаржився на несправедливість. Чому старих соціал-демократів, чесних трудівників і противників фашизму, як він, затримують у таборі, а ярих нацистів, карателів відправляють додому?
  Наступного ранку балакучого єфрейтора допитував безпосередній начальник Геродніка майор Лев Гіндін. Геннадій Героднік був його асистентом. Майєр назвав фон Мальтцана, ротмістра 6-го батальйону, командира кавалерійського ескадрону, який воював лише проти партизанів. На допитах фон Мальтцана з’ясувалося, що ескадрон підпорядковувався  399-й Чернігівській оберфельдкомендатурі (ОФК) і охороняв безпеку комунікацій та військових гарнізонів. У розпорядженні ОФК були охоронні і поліцейські батальйони, зондеркоманди і сільськогосподарські служби, підрозділи бронеавтомобілів, окрема танкова рота. ОФК використовувала 5-ту і 105-ту угорські дивізії. Коли ротмістра захопили у полон радянські танкісти на території Польщі, він видав себе за фронтовика. Так робили всі карателі цієї комендатури.
  Один із кавалеристів фон Мальтцана сказав, що з окремої танкової роти у бараку № 11 він бачив знайомі обличчя. Таким чином удалося викрити начальника штабу 399-ї Чернігівської ОФК Бруно Байєра, начальника особового відділу підполковника Стефана фон Тюльфа, колишнього начальника артилерії 8-го угорського окупаційного корпусу Ференца Амона, який до того ж був деякий час військовим комендантом Чернігова. Перехресними допитами поступово вдалося встановити картину спустошень, котрі здійснювали нацисти під час хазяйнування на Чернігівщині. Все частіше називалися села Єліно, Гуліно, Корюківка, Журавлина Буда, Рейментарівка, Майбутнє, Савинки, оплот партизанів – Єлінський і Рейментарівські ліси.
  На Чернігівщину виїхав талліннський військовий слідчий. Побував він також у Гомельській та Брянській областях. За словами Геродніка, близько трьох місяців відбувалися "чернігівські жнива". Надійшов наказ із Таллінна: "Всіх колишніх німецьких і угорських військовослужбовців із 399-ї ОФК і доданих до неї підрозділів разом із особистими справами і слідчими матеріалами направити до м. Чернігова Української РСР". Згадує Геннадій Героднік: "Эшелон ушел. Как будто наступило время заняться отсортированными козлищами. Но нет, есть еще одно неотложное дело. Во время предварительных допросов выяснилось, что часть "черниговцев", пройдя через наш лагерь, попала в Тарту, Таллинн, Кохтла-Ярве, Нарву и в другие города Эстонии. Просим республиканский ОПВИ *: "Всех карателей, имеющих отношение к 399-й ОФК, желательно собрать в одном месте, а именно в Валгаский лагерь. Списки прилагаем". Наша просьба была удовлетворена".
  Для головного процесу в Чернігові було відібрано 16 підсудних із кількох таборів. Усі вони відзначилися у звірячих розправах над мирним населенням і за своїм положенням несли найбільшу відповідальність за скоєні злочини. Із валгасців у числі 16 головних оберфельдкомендатурщиків опинилися підполковники Бруно Байєр і Стефан фон Тюльф, а також угорський полковник Ференц Амон. Процес тривав тиждень. Обвинувачі оголосили акти надзвичайних комісій. Лише у Чернігівській області за часи окупації, писав Героднік, було повішено, розстріляно, спалено 104 тисячі мирних жителів і 24 тисячі військовополонених. Перед трибуналом пройшли сотні свідків. Свідчили люди, приречені на смерть, але якимось дивом їм удалося вижити, врятуватися з палаючих будинків. Свідчили юнаки, дівчата, діти, що передчасно посивіли. Виступили перед трибуналом три православні священники. Нацистів викривали і звинувачували їхні ж співвітчизники.
  25 листопада 1947 року військовий трибунал виніс вирок: кожний із 16 звинувачених засуджувався на 25-річний термін ув’язнення у виправно-трудових таборах. Для цих нацистів Die Vergeltung (відплата) здійснилася.
  Так закінчив свій документальний нарис "Черниговский Нюрнберг" Геннадій Героднік. Подробиці процесу він почув від свого товариша по роботі у Валгаському таборі, перекладача І. Ландмана, який приїхав до Чернігова з документами представника Республіканського відділу у справах військовополонених та інтернованих. А працівники Чернігівської ОУНБ імені В. Г. Короленка надіслали Геннадію Йосиповичу Геродніку копії статей із газети "Деснянська правда", яка ретельно висвітлювала хід судового процесу.
  Геннадій Героднік став відомим письменником, проживав він в Естонії, у Валгасі.