Шановні друзі! Чергове повідомлення із серії "З історії музичної культури Чернігівщини" підготувала для вас бібліотекар відділу краєзнавства Людмила Студьонова.
  1878 рік приніс Миколі Віталійовичу Лисенку велику неприємність – він розлучився з дружиною Ольгою О’Коннор після десятирічного подружнього життя. Вона мала гарний голос, мріяла про кар’єру оперної співачки, але не судилося. Проте Ольга Олександрівна встигла виступити з сольними концертами і в Чернігові. Потім вона захворіла на нервову недугу. Подружнє життя не складалося. Розлучення було неофіційним. Ольга Олександрівна не хотіла розводу. За давнім законом без офіційного паперу ні вона, ні Микола Віталійович не могли взяти нового шлюбу. Він міг бути лише цивільним. Розлучення відбулося спокійно, без сцен.
  У Великий піст 1878 року композитор поїхав з концертами до Чернігова, де його зустріли як національного героя. На виступи М. В. Лисенка зібралася вся інтелігенція міста. А коли композитор виїздив до Києва, Миколу Віталійовича проводжав увесь Чернігів. Про поїздку, яка принесла задоволення і заспокоїла його, маестро згадував (мовою оригіналу): "Огромное половодье Десны, разрушенный мост, все это дало основу проводам меня на десятках больших барок, шмоток, с музыкой, вином и проч. Естественно, что и божественные создания молодые черниговские составляли украшение этого поезда-кортежа. С божественными созданиями или, лучше сказать, в центре их, я был посажен на барке. Меж юных дев, увенчанных цветами, была одна брюнетка с темными, живыми, искристыми глазами…". У розмові з нею Микола Віталійович відкрив, що дівчина готувалася до зустрічі з ним. Прийшла у дім Подольських, де він тоді перебував. Таємно спостерігала за гостем, причаївшись за самоваром. Маестро дізнався, що "это была Ольга Липская, дочь отставного полковника, родом из поляков, женившегося на одной из черниговских дворянок". Композитор і вісімнадцятирічна дівчина стали друзями. Микола Віталійович був приємно вражений тим, що юна Оля – здібна піаністка. До того ж, дівчина чудово малювала. Їй подобалася виконавська манера Лисенка, його манера створювати композиції. Оля захотіла навчатися саме у нього. Микола Віталійович з радістю погодився бути вчителем Олі за дозволом її батька.
Жила дівчина в домі композитора разом із його батьками. Вранці – заняття музикою. Потім – прогулянки, читання вголос. Ну і "тут любовь наша свела друг с другом", – так пізніше писав Микола Лисенко. І додавав: "Я ей очень многим обязан, и она истинная героиня-женщина". 1879 року Ольга Антонівна Липська стала невінчаною дружиною Миколи Віталійовича Лисенка. Сміливий вчинок з її боку.
Ольга була помічницею своєму улюбленому композитору не лише у творчості. Адже Лисенко організовував різні громадські заходи. Завдяки своїй дружині він знаходив час для композиторства, гастрольних подорожей і для викладання музики дітям. Так Ольга Антонівна, молодша за чоловіка на вісімнадцять років, довела, що на неї можна покластися як на дорослу жінку. У Лисенків було п’ятеро дітей: Катря, Галя, Мар’яна, Остап, Тарас. Усі добре усвідомили гасло матусі: "Все для батька, все в ім’я його великої праці". Дитячі опери композитора "Пан Коцький", "Зима і весна", "Коза-дереза" – золотий фонд вітчизняного мистецтва, на створення яких надихнула Ольга Антонівна Липська.
  1900 року, коли їй ледь виповнилося сорок, Ольга Антонівна раптово померла. Осиротів Микола Віталійович, осиротіли діти. За спогадами його сина Тараса, коли батько сідав за рояль, інструмент "то благав і плакав, то щось ніжно і пристрасно шепотів. Здавалось, що у ці хвилини він найдорожчою для нього мовою звуків продовжує незакінчену розмову з нашою мамою, вірним, незабутнім другом своїм".
  Чернігівці тепло вітали Миколу Віталійовича 1904 року з 35-літтям його творчої діяльності. У лютому 1907-го композитор знову приїхав до Чернігова. Розпорядником його концерту був Михайло Коцюбинський. Як і того пам’ятного 1878 року, виступи маестро, але тепер з оперними співаками Олександром Мишугою, Анною Потоцькою та Євгенією Сагуцькою, відбувались у великій залі Дворянського зібрання з великим успіхом. Добрий чернігівський знайомий Лисенка Гліб Лазаревський зустрічався з композитором, приймав його у своєму домі й залишив цікаві спостереження: "Микола Віталійович значно постарів і піддався часу, але як і завжди він опікувався якою-небудь гарненькою концертанткою з відтінком певного старосвітського лицарського залицяння до неї". Проте Ольги Антонівни йому ніхто не замінив.
  Востаннє композитор відвідав Чернігів 1909 року. Виступав із концертами. А за три роки він раптово помер від серцевого нападу. За висловом Михайла Грушевського, "…він безсмертний. Він був вищим творцем краси, володарем чистих насолод мелодій".
  Микола Віталійович Лисенко збережений у пам’яті чернігівців. Одна з вулиць Чернігова носить його ім’я, у фондах літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського зберігаються листи композитора до письменника, на чернігівській театральній сцені живуть герої його музичних творів.