Шановні друзі! Чергове повідомлення із серії "З історії музичної культури Чернігівщини", підготовлене бібліотекарем відділу краєзнавства Людмилою Студьоновою, знайомить з драматично-чарівною історією життя талановитої співачки, музи Олександра Блока, чернігівки Любові Тищинської-Дельмас.
  Наймолодшою дитиною у сім’ї чернігівського земського діяча Тищинського була дівчинка, Любочка, улюблена донечка Олександра Амфіяновича. Любов народилася 29 вересня 1884 року. Дівчинка зростала у музичній атмосфері. Мати Любочки викладала музику. Батько часто займався організацією благодійних концертів. У автобіографії, яка зберігається в Петербурзькому музеї-квартирі Олександра Блока, Любов Олександрівна писала: "Я не помню себя не поющей. С детства мы, 5 детей, под руководством матери, которая нас обучала и музыке, знали многие песни. В гимназии я также выступала на всех гимназических концертах в качестве солистки".
  Батько встиг відвести її до Чернігівської гімназії, але не дожив до того дня, коли Любочка успішно її закінчила. Помер 28 січня 1896 р. Поховання відбулось біля Воскресенської церкви. Могила цього славного чернігівця збереглася до наших днів.
  Як не важко було родині, Люба Тищинська закінчила Петербурзьку консерваторію 1905 р. по класу співів. Вийшла заміж за Павла Андрєєва, співака з чудовим басом-баритоном. Любов Олександрівна і Павло Захарович виступали на одній сцені із Федором Івановичем Шаляпіним. Співали у Монте-Карло, у Парижі, інших європейських містах. Афіші прикрашало ім’я Любові Дельмас. Для сценічного іміджу вона обрала прізвище матері. Ірина Михайлівна Коцюбинська, дочка письменника, сусідами якого були Тищинські, згадувала: "Внизу на Сіверянській, що межує з 1-м Холодним Яром (зараз вулиця Десняка), поперек вулиці розташувалась садиба Тищинських. Це культурна, передова родина. Молодша дочка Любов Олександрівна Тищинська, в майбутньому відома співачка, яка носила прізвище Дельмас-Тищинська та була одружена з Андрєєвим, користувалась як співачка доброю славою".
  У червні тисяча дев’ятсот чотирнадцятого року співачка приїхала до Чернігова, аби під дахом батьківської оселі розібратися у своїй суті. Любов Олександрівна картала себе за те, що є поганою дружиною, яка поводиться із чоловіком нечесно: несподівано покохала іншого, а Павло не здогадується. Тим іншим був Олександр Блок – знаменитий російський поет, одружений з дочкою вченого-хіміка Дмитра Мендєлєєва. За іронією долі, її теж звали Любою.
  Все розпочалося з відвідин оперної вистави на сцені Музичної драми у Петербурзі. Давали прем’єрну виставу опери "Кармен". Центральну партію виконувала Любов Дельмас. Любов Олександрівна співала партію Кармен без парика, із своїм власним золотисто-рудим волоссям. Від співачки йшла музика лише для Блока. Вона захоплювала проти волі, і поет не чинив цьому спротив. Він закохався. У душі сталося чудо, яке надихнуло Блока на безсмертний цикл поезій "Кармен", присвячених Любові Дельмас.
  В анонімних листах Блок зізнавався співачці, що закохується в неї, ледь вона виходить на сцену. Не закохатися в її голову, в її обличчя, в її стан просто неможливо. Мріє про знайомство, якщо вона погодиться. Зауважує, що можливо актриса знає його ім’я. Зізнається, що купує її фото, як гімназист. Любов Олександрівна вражена, проте не зацікавилася автором листа. Березень 1914 р. був для поета місяцем неабияких душевних мук. Послав предмету своєї пристрасті троянди і три томи своїх творів за назвою "Собрание стихотворений" у супроводі галантного, без зізнань у коханні, листа. Так Любов Дельмас дізналася, хто ховався за анонімними листами. Їх платонічне кохання закінчилося 27 березня 1914 р. Поет зателефонував співачці і наступного дня вони зустрілися. А увечері написав вірш "Ты как отзвук забытого гимна…" та "О да, любовь вольна, как птица". До червня вони не розлучалися.
  Обоє перебувають у любовній лихоманці, не згадуючи про свої обов’язки стосовно власних сімей. Любов Дельмас змушена брехати чоловікові. У такому ж становищі і Олександр Блок. Вирішили на кілька місяців відійти один від одного. Кінець настав раптово. Любов Олександрівна сказала, що жахається своєї любові до нього. Була занадто ніжною. І тут він згадав про дружину – на кілька місяців забув про неї. Вночі Дельмас зателефонувала Блоку: ніколи не забуде поета, він – переворот у її житті. А вранці 7 червня 1914 р. вони прощалися. Співачка поїхала до Чернігова, щоб розібратися у собі, Олександр Блок – у Шахматово. Звідси летять листи до Чернігова. В них надія на щастя. Але вистачило місяця розлуки, щоб Блок відчув різницю їхніх душевних світів, понять і смаків. Потім був прощальний лист. Вона не вірить, що це кінець і робить все, аби повернути Блока. Колишнього захоплення співачкою вже немає: поет живе своєю Любою Менделєєвою.
  Почалась Перша світова війна, поета призвали на військову службу, Любов Олександрівна писала листи, надсилала посилки. Після революції 1917 року Блок повернувся до Петрограда. Поступово Блок і Дельмас перетворилися на добрих знайомих. До самої його смерті у серпні 1921 р. співачка турбувалася про побут поета, а він інколи вередував, як дитина. Любов Олександрівна не ображалась. Які образи між друзями. У жовтні 1920 р. поет подарував Любові Дельмас збірку поезій "Седое утро". Так він прощався із своєю музою. Олександр Блок помирав сорокарічним на руках жінки, котру, як він нарешті зрозумів, кохав більше всіх на світі, – на руках своєї дружини Любові Дмитрівни Менделєєвої.
  Інша Любов Дельмас, яскравий спалах в його житті, повернулася до свого чоловіка Павла Андрєєва. Він любив і тому простив. Жили у Ленінграді. Співали в опері. Викладали у консерваторії. Він – професор, вона – доцент. Під час війни працювали у фронтових бригадах. Відмовились їхати у Ташкент. У найтяжчий період блокади Павло Захарович, знесилений голодом, захворів. Його прямо з концерту відвезли до лікарні. Любов Олександрівна, сама виснажена голодом, доглядала за чоловіком. Кожного дня пішки ходила до нього у лікарню через усе місто. Дружина тоді врятувала Андрєєва. Проте хвороби його нікуди не поділися.
  По війні концертна діяльність подружжя припинилася. Андрєєви, як і раніше, викладали у Ленінградській консерваторії. Павло Захарович Андрєєв помер 15 вересня 1950 року. Серце співачки зупинилося 30 квітня 1969 року.
  Про що згадувала в останні дні свого життя жінка, котра на багато років пережила двох чоловіків, що подарували їй своє кохання? Ймовірно, перебирала подумки молоді літа, щасливі дні і гіркі. А це рядки із щоденника Блока, які він написав 27 травня 1917 року: "…я стал разбирать (чуть не в первый раз) ящик, где похоронена Л. А. Дельмас. Боже мой, какое безумие, что все проходит, ничто не вечно. Сколько у меня было счастья ("счастья", да) с этой женщиной".