Шановні друзі! Пропонуємо до вашої уваги нову краєзнавчу замальовку бібліотекаря відділу краєзнавства Людмили Студьонової "Княгиня Домнікія і княжна Чорна".
  Дослідник Чернігівського краю Михайло Олексійович Домонтович писав, що храм Спаса – дітище першого християнського князя в Чернігові Мстислава Володимировича (1024–1036). Вважається, що спорудження собору відбувалося між 1031 і 1035 роками. Будівництво храму було завершене сином Ярослава Мудрого Святославом, який після смерті Мстислава очолив Чернігівське князівство. Спасо-Преображенський собор служив усипальницею чернігівських князів.
  Із храмом пов'язаний переказ, до якого не було байдужим жодне покоління чернігівців. Його виклав П. І. Іловайський у невеликій книзі "Чернігівська старовина за переказами і легендами". "Пам'ять про повне жахів і народних лих татарське панування збереглася в багатьох переказах. Одне з них розповідає, що з лівої круглої вежі Спаського собору кинулася і вбилася на смерть княгиня Домнікія, не бажаючи живою віддатися на поталу татарам. У цей час правої вежі ще не було; вона була вибудувана набагато пізніше, у відповідність лівій, під час відновлення собору після пожежі 1750 р., яка знищила майже половину і лівої вежі".
  За іншою легендою, княгиня Домнікія викинулася з терему біля Спаського собору й розбилася. Поховали її нібито поблизу П'ятницької церкви. Ця трагедія сталася в жовтні 1239 року. Коли татари підходили до Чернігова, князь Мстислав Глібович виступив проти ворога зі своєю дружиною та спішно зібраним ополченням. Свою жінку, княгиню Домнікію, залишив з охороною. Але битву князь програв. Татари увірвалися у княжий Дитинець і оточили "Красний терем", у якому перебувала княгиня Домнікія. Проте оволодіти нею їм не вдалося. Княгиня викинулася з вікна й загинула.
  Подібна трагічна розв'язка міститься і в іншій легенді. Жив давним-давно князь Чорний. Бився він з хазарами. Була у князя відважна дочка, прекрасна й горда княжна Чорна (Цорна). Полюбляла їздити верхи, стріляти з лука, воювати. Могла повести за собою бойову дружину. Про красу та відвагу княжни Чорної дізнався хазарський предводитель Каган і виявив бажання з нею побратися. Направив до Чернігова сватів з багатими подарунками. Княжна не захотіла йти за Кагана. Засмутився князь Чорний. Адже від його дочки залежали мир для Чернігова або продовження війни. І князь дав згоду на шлюб. Дівчина сприйняла рішення батька як зраду, образилася на нього й утекла до лісу. Там заблукала і могла загинути. На щастя, красуню врятував князь Київський. І покохали вони одне одного. Дізнавшись про це, князь Чорний відмовив Кагану. Княжна чекала на сватів князя Київського, а натомість до Чернігова підійшло величезне хазарське військо, щоб забрати княжну силою. Красуня захищалася до останнього. А коли не залишилося жодної стріли, меч було вибито з рук, дівчина викинулася з вікна свого високого терему, аби не стати наложницею Кагана. У цей час з підкріпленням до Чернігова підійшов князь Київський. Разом із князем Чорним вони перемогли ворога й урочисто увійшли в місто. Але на них чекало не весілля, а похорон княжни Чорної.
  Існує ще один переказ: до княжни Чорної сватався не Каган, а древлянський князь, полюбила дівчина не князя Київського, а простого воїна.
  Не дізнатися тепер, як було насправді. Привабливість цих легенд у тому, що вони не про війну і поразки, а про кохання, яке, за висловом апостола Іоанна, перемагає страх.