Багатий землевласник на Полтавщині і Чернігівщині. Володар чудових маєтків у Сокиринцях і Дігтярях Срібнянського району. Земський діяч-меценат. Член Чернігівського комітету з поліпшення побуту поміщицьких селян. Автор низки праць із української етнографії. Все це – уродженець Сокиринців, Григорій Павлович Галаган (27.08.1819–25.09.1888). Так розпорядилася доля, що вічний спокій він знайшов тут, у родовому маєтку. Про Григорія Павловича написані численні статті, на його честь проведені наукові конференції, але поки ще не існує монографії, або документальної повісті про дивовижне життя цієї унікальної людини.
  Тому і викликає щиру зацікавленість щойно видана книга "Григорій Галаган. Журнал (1836–1841)" (Київ, 2020). Щоденник підготовлений до друку науковцями Київського університету імені Б. Грінченка Мариною Будзар і Євгеном Ковальовим.
  До постаті Григорія Галагана ці науковці зверталися раніше. У 2017 році їхніми зусиллями видано збірку листів Григорія Павловича за 1858 рік до дружини Катерини Василівни Кочубей "Я маю намір з моїх листів до тебе зробити журнал…". За два роки побачила світ книга "Ми виїхали з Сокиринців…" : тревелоги родини Галаганів" (Київ, 2019). Це своєрідні звіти про подорож, хронологія поїздок Чернігівщиною і реакція на побачене членів родини.
  Книга "Григорій Галаган. Журнал (1836–1841)" є відтворенням юнацького щоденника Григорія Павловича, який зберігся серед документів архіву Галаганів в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Перший запис юний Григорій зробив 1 лютого 1836 року в Петербурзі, де готувався до вступу в університет. На першій сторінці він зробив помітку: "Смотреть не позволяется. Цензор Григорий Галаган".
  Залишилися сліди (помітки) роботи з рукописом його першого дослідника і публікатора Олександра Матвійовича Лазаревського. Історик вважав, що в юнацькому щоденнику Галагана до дрібніших деталей відбилося його особисте зростання, визрівання у Григорія Павловича світогляду українофіла. Щоденникові записи дуже щирі і відверті.
  У коментарі до першої частини "Журналу" Марина Будзар написала: "Публікація цього авто-документального твору в повному обсязі не лише доречна, але вкрай необхідна. <…> через життєвий досвід Г. Галагана, відображений у щоденнику, репрезентується регіональна спільнота межі 30–40-х рр. ХІХ ст. У замальовках щоденника бачимо не лише найближчих родичів автора <…>, але й численну рідню, осіб з числа українського дворянства, представників таких сімейств, як Гудовичі, Дуніни-Борковські, Кочубеї, Лизогуби, Маркевичі, Милорадовичі, Раковичі, Скоропадські, Тарновські тощо". Всі ці особистості є дворянами Чернігівської губернії.
  Про деяких з них юний Галаган інколи не втішно висловлюється. Коли ж приїздить до родового маєтку, то з'являються наступні рядки (мова оригіналу): "Как прелестны несравненные Секиринцы; с каким восхищением я обхаживаю весь сад, и особенно, когда я один! ах! тогда эти часы уединения суть непрерывное для меня блаженство. Как часто приходила мне одна мысль, которую я давно хотел записать, но все что-нибудь препятствовало, иногда в эти минуты мне приходит мысль: я счастлив, все это прекрасное, изящное, – все мое". Юнак пише про мрію вперше привезти у Сокиринці свою молоду дружину, показати їй маєток, покласти її в обійми своєї доброї матінки, повести на могилу батька, який створив всю цю красу і прочитати в очах жінки захоплення і любов.
  Коментарі упорядників щоденника сприяють розумінню особистості Григорія Павловича Галагана, а також, як і сама книга, збагачують джерельну базу розвідок у царині української історії. Цьому сприяє ілюстрований матеріал, вміщений до видання. Книга має "Іменний покажчик осіб, згаданих у журналі" та "Покажчик географічних назв", які допомагають орієнтуватися в опублікованому матеріалі.
  Цікавий той факт, що Марина Михайлівна Будзар по закінченні Одеського Національного університету імені І. І. Мечникова тривалий час працювала у Прилуцькому педучилищі імені І. Франка (нині Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж), закінчила аспірантуру Ніжинського університету імені М. Гоголя і отримала ступінь кандидата історичних наук. Тому не дивно, що перша презентація "Журналу" відбулася за її участі у Прилуках. Марина Будзар вручила книги центральним міській і районній бібліотекам. Вдруге – у Чернігівському обласному художньому музеї імені Г. П. Галагана.
  Постійна читачка, друг і незмінний віце-президент клубу "Краєзнавець" Чернігівської ОУНБ імені В. Г. Короленка Світлана Олександрівна Половнікова була присутньою на презентації. Вона і передала в дар нашій бібліотеці книгу "Григорій Галаган. Журнал (1836–1841)". Подарунок прийнято з подякою і повагою до авторів. Віднині "Журналом" матимуть змогу користуватися читачі бібліотеки, які зацікавлені більше знати про українське суспільство першої половини ХІХ століття.

Підготувала бібліотекар відділу краєзнавства 
Людмила Студьонова