Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи,
щоб не довелося гірко любити її, втративши.
Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла,
або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі.

  24 грудня виповнюється 85 років від дня народження В'ячеслава Чорновола (1937–1999) – українського політика, лідера Народного Руху України, журналіста, публіциста, літературознавця, політичного та державного діяча.
  Народився В'ячеслав Чорновіл 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району тоді Київської області (сучасна Черкащина) в сім'ї сільських учителів Максима та Калини Чорноволів.
  У радянські часи родина Чорноволів зазнала переслідувань. У 1937 році було заарештовано рідного батькового брата Петра, який відтак не повернувся з ув'язнення. Потерпав від переслідувань і батько. Сім'ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи.
  В'ячеслав Чорновіл пішов до школи 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності через свої погляди, з чим пов'язана майже річна перерва у навчанні 1958 року (взявши річну відпустку, їздив на будівництво домни у Жданові (Маріуполь), де працював спочатку теслярем, потім – у виїзній редакції газети "Київський комсомолець"). У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу з теми "Публіцистика Бориса Грінченка" (ще донедавна – забороненого письменника).
  1960–1963 рр. – редактор молодіжних передач Львівської телестудії. Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.
  1963–1965 рр. – комсорг будівництва Київської ГЕС, редактор багатотиражки, завідувач відділу газети "Молода гвардія". У 1964 році склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість і громадську діяльність Б. Грінченка.
  Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом, Ігорем та Іриною Калинцями, Аллою Горською, Миколою Плахотнюком, Леонідом Танюком, Галиною Севрук та ін. В'ячеслав Чорновіл був одним із найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 1960–1970-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).
  4 вересня 1965 року разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" В'ячеслав Чорновіл виступив з протестом проти арештів української інтелігенції. Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі.
  Після виступу його звільняють з роботи, викликають на допити, проводять обшуки.
  У той же час за участь у правозахисному русі В'ячеслава Чорновола звільняють з роботи в газеті "Молода гвардія". Тоді ж він улаштувався літпрацівником у газету "Друг читача", проте за відмову давати свідчення на закритому політичному процесі у Львові знову втратив роботу. Був засуджений до трьох місяців примусових робіт.
  В'ячеславові Чорноволу довелося діяти у важкий час, у складних суспільно-політичних умовах, у яких відбувалося формування нового покоління української інтелігенції. Воно мало за мету відбудову, відродження й поширення в умовах СРСР на території України української мови, культури і звичаїв задля піднесення суспільної свідомості українського народу, що проявлялося насамперед у всіляких протестах, страйках, непокорі панівному режимові.
  Проте репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням "Правосуддя чи рецидиви терору?", яке побачило світ уже у травні 1966 року. Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Він уже тоді активно почав збирати різну інформацію про порушення прав людини та радянського законодавства судовими і слідчими органами. Ця збірка набула поширення, за кордон таємно потрапило 7 розділів, як, приміром, "Я нічого у вас не прошу". Після того як книжку було надруковано за кордоном, міжнародна громадськість піднесла голос на захист ув'язнених, і брежнєвські холуї змушені були на це зважати. Отож дехто з тоді арештованих завдячує Чорноволові життям.
  Наступний вирок 15 листопада 1967 року Львівського обласного суду – жорстокіший: 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: за публікації збірки "Лихо з розуму" (1966) та дослідження "Правосуддя чи рецидиви терору" (1967).
  За свої книжки В'ячеслав Чорновіл став лауреатом премії для найкращих журналістів світу, що боронять права людини; а від Радянського Союзу отримав нове тюремне ув'язнення.
  Через 18 місяців В'ячеслав Максимович був звільнений за амністією. У 1969 року з великими труднощами йому вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В'ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції на Одещині, а також залізничним вагарем на станції Скнилів у Львові, з 1971 року – у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи. Просто неможливо було знайти роботи за спеціальністю.
  З 1970 року В'ячеслав Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу "Український вісник", який був не лише самвидавом, а й витоком правдивої інформації про порушення прав людини, що поступово може винищити український народ, а далі зникне і держава. Він – його організатор, редактор і видавець. У видавництві В'ячеславові Максимовичу допомагає його найближче у Львові оточення: Ігор та Ірина Калинці, Ярослав Дашкевич з дружиною Людмилою Шереметьєвою, Ярослав Кендзьор. У часописі друкуються також статті і твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка та ін.
  До чергового арешту Чорновола вийшло п'ять номерів журналу. Під час хвилі арештів української інтелігенції 1972 року В'ячеслав Чорновіл отримав вирок: шість років таборів і три роки заслання. Його знову засудили за "антирадянську пропаганду й агітацію", що вважалось "особливо небезпечним злочином". Перебував у Мордовії, Якутії (село Чаппанда) і весь цей час боровся за статус політв'язня, підпільно займаючись публіцистичною діяльністю, за що неодноразово отримував покарання. І це тоді, коли в 1975 році Радянським Союзом підписано Гельсінську угоду, за якою офіційно зобов'язувався забезпечувати всі громадянські права громадян країни. В'ячеслав Чорновіл у мордовських таборах отримав прізвисько "Зеківський генерал", що позиціонувало його як активного борця за статус політв'язня. Ним було проведено акції протесту, дні голодувань. За свою непокору В'ячеслав Максимович більшість строку відбув у ШІЗО і ПКТ. "Зеківський генерал" – так назвав нарис про нього письменник Михайло Хейфец. Разом із Борисом Пенсоном В'ячеслав Чорновіл написав книгу "Хроніка таборових буднів" (1975), яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 року в журналі "Сучасність". Незважаючи на важкі, навіть нелюдські умови перебування в ув'язненні, В'ячеслав Чорновіл зазначав: "Я у своїй неволі вільніший за вас і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі".
  На початку 1978 року був відправлений на заслання в село Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше, в Нюрбі, – постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв'язня в таборах (1977–1978 рр.) під назвою "Тільки один рік". Цей рукопис було передано за кордон, і до нас дійшов тільки невеликий його фрагмент.
  22 травня 1979 року В'ячеслав Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи.
  У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично – за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській Групі). Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську.
  Лише в 1985 році В'ячеслав Максимович дістав змогу повернутися на Батьківщину. Через деякий час він улаштовується на роботу у Львові, але наразі – лише кочегаром у міськрембудтресті. Займається активною політичною діяльністю. Але його знову звільняють із політичних мотивів, зокрема за інтерв'ю закордонним журналістам.
  Улітку 1987 року В'ячеславом Чорноволом відновлено видання "Українського вісника", редактором та автором якого він був протягом двох років.
  6 вересня 1987 року у Львові створена "Українська ініціативна група за звільнення в'язнів сумління". До її складу увійшли Михайло Горинь (голова), Василь Барладяну, Іван Гель, Зорян Попадюк, Степан Хмара, В'ячеслав Чорновіл. 11 березня 1988 року В'ячеслав Максимович із Максимом Горинем і Зеновієм Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ. Цього ж року ініціював створення Української Гельсінської Спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою, а також співавтором програмних документів, зокрема "Декларації принципів Української гельсінської спілки", яку оприлюднив 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові.
  З квітня 1990 року В'ячеслав Чорновіл – голова Львівської обласної ради. У березні 1992 року був обраний співголовою, а у грудні – головою Народного Руху України. Був заступником голови Комісії з питань гласності та ЗМІ у Верховній Раді України. У 1991 році балотувався на пост Президента України і здобув друге місце. Тричі (у 1990, 1994 та 1998 роках) його обирали народним депутатом України.
  Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року.
  14 жовтня 1991 року на Великій козацькій раді В'ячеслава Чорновола обрано Гетьманом українського козацтва. 21 червня 1992 року він скликає Переяславську раду, де розриває Переяславську угоду з Росією 1654 року.
  З 1992 року і до смерті – голова Народного Руху України. З 1995 року – член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
  Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети "Час/Time" (з січня 1995 до травня 1998-го) і "Час" (з жовтня 1998 до березня 1999-го).
  Життя відважного борця обірвалося за крок до мрії. 25 березня 1999 року В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль–Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в "КамАЗ" з причепом, який розвертався посеред шосе. В'ячеслав Чорновіл і його водій загинули на місці, прессекретар лідера НРУ був госпіталізований з важкими травмами. Пізніше внаслідок серцевого нападу помер водій "КамАЗа".
  Соратники В'ячеслава Чорновола вважають його загибель політичним убивством.
  На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища.
  В'ячеслав Чорновіл належав до надзвичайно багатогранного й талановитого покоління шістдесятників. Він був вірний державі та народові до останніх хвилин свого життя. Боротьба за Україну, за українську мову, український суверенітет, українську цілісність, розпочата ним, триває. Ми маємо зрозуміти, що Україна – це ми самі і наше майбутнє у наших руках.

  Список літератури

  1. Від Форуму до Форуму / Форум твор. молоді України ; [авт. текстів, упоряд. Іван Драч]. – Київ : [б. в.], 2006. – 266 с.
  2. Деревінський В. В'ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика: монографія / Василь Деревінський. – Тернопіль : Джура, 2011. – 223 с.
  3. Деревінський В. В'ячеслав Чорновіл: дух, що тіло рве до бою / Василь Деревінський. – Харків : Vivat, 2017. – 493 c. : іл.
  4. Призначено дійти. В'ячеслав Чорновіл. Політика та правда життя Ч. 1. 1990–1994 / уклад. Гнат Василишин. – Київ : Аверс, 1998. – 103, [1] с.
  5. Степаненко М. Л. Майже все про загибель В. М. Чорновола / М. Л. Степаненко. – Київ : [б. в.], 2006. – 552 с.
  6. Творці державного престижу / [авт.-упоряд. : М. Главацький, Н. Наумова]. – Київ : КМ-БУКС, 2021. – 567 с. : іл.
  7. Тебешевська О. С. Україна починається з тебе. Пам'яті В'ячеслава Чорновола / О. С. Тебешевська. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2013. – 69 с. – Бібліогр.: с. 70–72.
  8. Томенчук Б. М. Він був Пророком у своїй Вітчизні: Роздуми серед ночі / Б. М. Томенчук. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. – 46, [1] с.
  9. Українська Гельсінська Група, 1978–1982. Документи і матеріяли / упорядкував і зредагував Осип Зінкевич. – Торонто ; Балтимор : Смолоскип ім. В. Симоненка, 1983. – 998 с.
  10. Холодний М. К. Чорновіл: поема-реквієм / М. Холодний ; [післямова М. Шалати]. – Дрогобич : Коло, 2001. – 34 с.
  11. В'ячеслав Чорновіл і Чернігівщина / Чернігів. облдержадмін. ; уклад. Ю. В. Музика. – Чернігів : [б. в.], 2007. – 27 с. : іл.
  12. Чорновіл В. М. Пульс української незалежності: Колонка редактора / В. М. Чорновіл. – Київ : Либідь, 2000. – 624 с.
  13. Чорновіл В. М. Твори : в 10 т. Т. 3. Український вісник. Вип. I–VI / В. Чорновіл ; [упоряд. В. Чорновіл ; авт. передм. М. Косів ; редкол.: А. Пашко (голова) та ін.] ; Міжнар. благод. фонд В. Чорновола. – Київ : Смолоскип, 2006. – 978 с. : іл., фот.
  14. Чорновіл В. М. Твори : в 10 т. Т. 9. Статті, виступи, інтерв'ю, (січень 1996 – грудень 1997) / В'ячеслав Чорновіл ; [редкол.: О. Зінкевич, упоряд. та комент. В. Чорновіл] ; Міжнар. благод. фонд В'ячеслава Чорновола. – Київ : Смолоскип, 2014. – 1003 с. : фот. – Бібліогр. в тексті.
  15. Чорновіл В. М. Твори : в 10 т. Т. 10. Статті, виступи, інтерв'ю, (січень 1998 – грудень 1999) / В'ячеслав Чорновіл ; [редкол.: О. Зінкевич та ін., упоряд., комент. В. Чорновіл, авт. передм. Т. Чорновіл] ; Міжнар. благод. фонд В. Чорновола. – Київ : Смолоскип, 2015. – 673, [5] с. : фот. – Бібліогр. в підрядк. прим.
  16. Шаров І. Ф. 100 видатних імен України / І. Ф. Шаров. – Київ : Альтернативи, 1999. – 502, [1] с.
  17. Шевченківські лауреати, 1962–2001 : енцикл. довід. / [авт.-упоряд. М. Г. Лабінський, авт. передм. І. М. Дзюба]. – Київ : Криниця, 2001. – 693 с.

  Періодичні видання

  1. Андрощук О. В. Чорновіл та ідея федералізації України: еволюція поглядів / О. Андрощук // Український історичний журнал. – 2010. – № 1. – С. 22–34.
  2. Бараневич Л. Два портрети в інтер'єрі : [про спогади Людмили Бараневич про В. Чорновола] / Л. Бараневич // Віче. – 2012. – № 7. – С. 64–65.
  3. Біла А. Зраджене сонце. До 20-річчя від дня фатальної втрати – 25 березня 1999 року / Андріана Біла // Дзвін. – 2019. – № 3. – С. 184–187.
  4. В'ячеслав Чорновіл: "Я вибрав би життя, яке прожив" // День. – 2011. – 16 серп. (№ 144). – С. 8 : фотогр.
  5. Галай С. В'ячеслав Чорновіл: нарис портрета політика / Сергій Галай // Вісник Книжкової палати. – 2011. – № 12. – С. 20–21.
  6. Горецький М. Михайло Драгоманов і В'ячеслав Чорновіл – провідні політичні публіцисти України / М. Горецький // Історія в школі. – 2015. – № 5/6. – С. 21–25. – Бібліогр. в кінці ст.
  7. Горинь Б. В'ячеслав Чорновіл – ініціатор створення УГС / Б. Горинь // Вітчизна. – 2003. – № 7/8. – С. 133–137.
  8. Гусаков І. В'ячеслав Чорновіл : постать на тлі доби / Ігор Гусаков // Історія України (Шкільний світ). – 2011. – № 33/34 (верес.). – С. 17–27.
  9. Деревінський В. Внесок В'ячеслава Чорновола у створення і діяльність УГС / В. Деревінський // Історичний журнал. – 2009. – № 5. – С. 84–91.
  10. Деревінський В. Моральне самопочуття В'ячеслава Чорновола в ув'язненні / В. Деревінський // Мандрівець. – 2008. – № 3. – С. 63–67.
  11. Деревінський В. Політичні репресії радянської влади щодо В. Чорновола у другій половині ХХ ст. / В. Деревінський // Історичний журнал. – 2008. – № 5. – С. 73–82.
  12. Ковальчук А. "За тобою, Чорноволе, вся Вкраїна плаче" / А. Ковальчук // Українське слово. – 2012. – 4–19 квіт. (№ 14). – С. 7.
  13. Ковальчук А. Десять літ без В'ячеслава Чорновола / А. Ковальчук // Слово Просвіти. – 2009. – 29 берез. – 1 квіт. (№ 12). – С. 1, 6.
  14. Мельник Ю. В'ячеслав Чорновіл: штрихи життя і політичної діяльності / Ю. Мельник // Наука і суспільство. – 2012. – № 3–4. – С. 26–30.
  15. Нікітенко Л. І. Стоїть Чорновіл біля хати. .: у рідних Вільхівцях відкрили пам'ятник відомому політику / Л. Нікітенко // Україна молода. – 2007. – 24 груд. – С. 5.
  16. Павлів І. Провісник духовної свободи : година пам'яті для старшокласників / Ірина Павлів // Дивослово (Українська мова й література в навчальних закладах). – 2012. – № 12. – С. 22–26. – Бібліогр. в кінці ст.
  17. Регідайло Н. Природжений полеміст, майстер гострого слова, публіцист [В'ячеслав Чорновіл] / Н. Регідайло // Вісник Книжкової палати. – 2008. – № 1. – С. 47–48.
  18. Рудик С. Борець за свободу України / С. Рудик // Українське слово. – 2011. – 25 лют. (№ 6). – С. 12.
  19. Скиба М. Історіографія діяльності В'ячеслава Чорновола / Марина Скиба // Історія в рідній школі. – 2020. – № 3. – С. 12–16. – Бібліогр. в кінці ст.
  20. Стенула Н. Світло нічної дороги. Він мислив себе винятково в опозиції до існуючої влади і тому заважав усім : [В. Чорновіл] / Н. Стенула // Закон і бізнес. – 2009. – 28 берез. – 3 квіт. (№ 13). – С. 3.
  21. Чорновіл В. Не поступитися принципами / В. Чорновіл // Українська культура. – 2007. – № 12. – С. 4–5.
  22. Швидкий В. Чорновіл В'ячеслав Максимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2013. – Т. 10 : Т–Я. – С. 565.
  23. Шекет Ю. В'ячеслав Чорновіл: "Хто проти тиранії, встаньте!" / Ю. Шекет // Личности. – 2020. – № 2. – С. 48–65.