Микола Міхновський (1873–1924) – адвокат, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття. Він – автор програмного документа Братства тарасівців "Кредо молодого українця" та брошури "Самостійна Україна".
  Народився Микола Іванович 31 березня 1873 року в селі Турівка Прилуцького повіту на Полтавщині в сім'ї священника. Закінчив Прилуцьку чоловічу гімназію, після чого навчався на юридичному факультеті Київського університету Святого Володимира. У Харкові розпочав адвокатську практику, відкрив власну контору і невдовзі здобув неабияку популярність як успішний адвокат.
  У лютому 1900 року ініціативний гурток студентів заснував Революційну Українську Партію (РУП) – першу українську політичну самостійницьку організацію в Наддніпрянській Україні. Її лідери запропонували Миколі Міхновському узагальнити свої ідеї в окремій брошурі, яка того ж року під назвою "Самостійна Україна" була видана у Львові накладом у тисячу примірників. У ній автор висловлював думку, що кінець XIX ст. – доба визволення націй, державна самостійність – головна умова існування націй, а державна незалежність – національний ідеал у сфері міжнародних відносин.
  У відповідь на поширення в суспільстві марксизму, який не враховував національних потреб, Міхновський намагався консолідувати прихильників ідеї української самостійності. У 1902 році в РУП почали перемагати соціалістичні та автономістські тенденції, тому Микола Іванович із небагатьма однодумцями вийшов із неї і заснував Українську Народну Партію (УНП), що проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України. Микола Міхновський – її головний провідник та ідеолог, автор програми УНП та інших партійних видань.
  Широкого розголосу на початку ХХ ст. набув іще один твір Миколи Міхновського – "Десять заповідей УНП". Це був своєрідний "кодекс честі", покликаний виховувати в українців національну свідомість.
  У 1905 році Микола Іванович видав брошуру "Справа української інтелігенції в програмі Української Народної Партії", продовжив популяризацію своїх ідей через часописи "Самостійна Україна", "Хлібороб", "Запоріжжє", "Слобожанщина", "Сніп".
  Під час Першої світової війни Микола Міхновський перебував у Північній армії, а напередодні Лютневої революції 1917 року в чині поручика відбув у розпорядження Київського військового суду як військовий юрист. Став організатором українського військового руху, що викликало недовіру до нього з боку Центральної Ради. Незважаючи на значну протидію частини Центральної Ради в цьому питанні, Микола Іванович уже 11 березня 1917 року скликав у Києві військове віче, на яке прибуло 1000 солдатів і старшин, а 29 березня заснував Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка. Від цієї організації Микола Міхновський увійшов до Центральної Ради на Національному Конгресі 21 квітня 1917 року.
  18 травня 1917 року був скликаний 1-й Український військовий з'їзд, на якому 700 делегатів від 1 500 000 українських вояків обрали Український Генеральний Військовий Комітет, до складу якого увійшли С. Петлюра, В. Винниченко і М. Міхновський. Але й тепер Центральна Рада не розуміла значення української збройної сили.
  У червні 1917 року Микола Міхновський з однодумцями сформували військову частину, яка проголосила себе Українським полком ім. Павла Полуботка. Полк не був визнаний ані російською владою, ані Центральною Радою. Володимир Винниченко відвідав полк і закликав солдатів повернутися до своїх частин та вирушити на фронт. Український Генеральний Військовий Комітет дав розпорядження інтендантській службі припинити постачання продовольством, обмундируванням, зброєю. Тоді полуботківці вдалися до спроби воєнного перевороту з метою проголошення незалежної України. Існував план повстання, очевидно, складений Миколою Міхновським, але він зазнав невдачі. Миколу Івановича було вислано на Румунський фронт, де він перебував до пізньої осені 1917 року.
  З проголошенням Української держави гетьмана П. Скоропадського хворого Миколу Міхновського перевезли до Києва з Турівки, де він на той час перебував. Гетьман розглядав Миколу Івановича як кандидатуру на посаду прем'єр-міністра Української держави, але врешті-решт не наважився цього зробити й запропонував Миколі Міхновському пост особистого радника. На це вже не погодився сам Микола Іванович. Після того як П. Скоропадський проголосив Акт федерації з Москвою, Микола Міхновський пориває з гетьманським урядом і бере участь у виступі проти гетьмана.
  З просуванням більшовиків в Україну Микола Іванович полишає Харків, переїздить до Кременчука, де його арештовують більшовики, але з часом звільняють. Певний час Микола Міхновський жив на Кубані, вчителював, викладав в Учительському інституті. До Києва Микола Іванович повернувся в 1924 році, і вже 4 травня того ж року його знайшли повішеним.
  Микола Міхновський не належав до кола тих людей, яких можна було би назвати "людиною свого часу". Він його випереджував. Він звучно і твердо відстоював ідею українського самостійництва й безкомпромісною боротьбою наближав незалежність.